Лауреат Шевченківської премії Іван Малкович під час нагородження виступив на підтримку закону про мову

Лауреат Шевченківської премії письменник Іван Малкович під час нагородження виступив на підтримку закону про мову.

“Нарешті має бути закон, який захистить право кожного українця отримувати усі послуги українською мовою. Від крамниць і громадських установ до глянцевих видань, радіостанцій, телебачення, де всі без винятку ток-шоу і програми повинні вестися державною мовою”, – заявив він під час церемонії вручення Національної премії імені Тараса Шевченка.

Уривок промови Івана Малковича:

Отож і наш з вами святий обов’язок – свідчити правду. А правда сьогодні така, що наша держава дуже недостатньо дбає про українську мову, що все починається і закінчується велемовними пустопорожніми фразами, що нас, носіїв української мови, ще й сьогодні багато хто з наших співгромадян трактує як дивакуватих аборигенів, що ми ще й досі як соняшник до сонця повертаємо голову на почуте українське слово, що й донині не скасовано горезвісний закон Ківалова, який ганьбить цілу націю.

Незрідка в наших зрусифікованих містах до мене підходять на вулицях люди і російською мовою дякують за книги. Але ж книги мої українські! Тобто люди в такий спосіб дають зрозуміти, що вони за те, щоб їхні діти читали і навчалися українською мовою. У них з різних причин з мовою не склалося, але діти їх мають її знати і шанувати.

Нарешті, мусить бути закон, який захистить право кожного українця отримувати всі послуги українською мовою – від крамниць і громадських установ до глянцевих видань, радіостанцій і телебачення, де всі без винятку ток-шоу і програми повинні вестися державною мовою. За чітко виписаними винятками для кримських татарів та кількох інших національних меншин, які купно тут проживають.

Треба звести до розумного мінімуму вивіски, писані мовою агресора, а надто ті, зі знущальними назвами на кшталт “Вареничная “Катюша” – так, наче той москаль щодня і щогодини безчестить нашу безталанну Катерину.

Кажуть, що мовний закон може комусь зашкодити, але це неправда. Шкодить його відсутність.

Згадайте, скільки чудових сучасних українських пісень ми відкрили для себе, відколи вступив у дію закон про музичні квоти.

Колись дуже дотепно перефразував Шевченка навічно молодий Назар Гончар. Пишучи про перевертня у бузині, він завершив свого вірша Шевченковим рядком, але в іншому написанні: “Та соловейко не за тих”. І справді, соловейко не за них. Адже відомо, що мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації.

Може видозмінюватися прапор, герб і навіть, на превеликий наш жаль, територію, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса, “нація повинна боронити мову більше, ніж свою територію. Втратити рідну мову і перейняти чужу – се найгірший знак підданства”.

Коли у часи Другої світової Черчилль обговорював зі своїми урядовцями бюджет і вони хотіли урізати видатки на культуру на користь армії, Черчилль обурився. “А що ж ми тоді будемо захищати?” – спитав він.

На жаль, нашим урядовцям далеко до Черчилля. Вони не розуміють, що тільки тут, між цим небом і цією землею, народилися такі слова, як “жито”, “Дніпро”, “човенце”, “мрія” і тисячі інших прекрасних слів. І що тут все наладиться лише тоді, коли українська мова лунатиме всюди, коли ми перебуватимемо в океані рідної мови.

Можливо, я утопіст, але подібна думка висловлюється в нашому інформаційному просторі все частіше. Якщо тут буде українська мова, то в нас буде лад, а якщо ні – тут буде вічний Путін, як би він не називався. Адже сказано: “На початку було Слово”, яке, як відомо, формує свідомість. І з цим Словом ми неодмінно повернемося до самих себе і нарешті повнокровно з’явимося на культурній карті світу.

У моїй скромній книжиці, яку сьогодні удостоєно такої високої відзнаки, я вів річ про дивовижну особливість української абетки, яка починається з Ангела, а закінчується Янголом. І вони обидва мовби захищають нашу абетку від А до Я, Ангел і Янгол. Такого нема в жодній мові. Але іноді, на жаль, навіть їхнього захисту замало, бо цей захист повинна гарантувати українська держава.

І ось, коли ми матимемо гідний захист і мови, і держави – тоді нарешті

“Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть.

Умруть

Ще незачатиє царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі”.

Напишіть відгук