Олександр Ягольник
Є один важливий суспільний момент, який цього літа мене серйозно збентежив як продюсера, і як того з інтеллектуальних громадян України, хто розуміє особливе значення мови в поєднанні з музикою в роки гібридноі війни. І української, а точніше україномовної, пісні – як важливого інструмента піднесення морально-вольового духа нації й пропаганди нашої державної філософії та цінностей.
З одного боку, нібито пробили патріоти квотний закон щодо радіо- та телеефіру і нібито більш-менш він виконується, а свідоме громадянське суспільство ще не так втомилося, щоб за цими ефірами слідкувати. По Фейсбуку видно, наскільки вже з’явилося і щотижня з’являється цікавого україномовного музичного матеріалу. А з іншого – зовсім свіжа історія…
Цього літа я провів забагато літніх днів на морі в Лазурному, і відповідально можу стверджувати: в найкращому випадку україномовну пісню на пляжі можна було почути 4-5 раз на добу, і то якщо сильно повезе. А між тим загально йдеться про час з 9 ранку до 3 ночі, рахуються всі дискотеки, клуби, ресторани різного калібру, а також пляжні кафе та гучномовці, чи то пак колонки.
В найкращому випадку україномовну пісню на пляжі можна було почути 4-5 раз на добу
Хочете вірте, хочете ні, але узагальнений play list пляжної музики на провідному українському морському курорті в 2017 році мені нагадав часи, коли Крим ще не був окупованим Росією, а у Наталі Могилевської з Владом Ямою йшов тур “Этот танец” – та ж тотальна російськомовна попса, яку пропагує “Русское радио” (у т.ч. деякі російськомовні наші), плюс шансон, ретро та зарубіжні хіти. І це – навіть попри з успіхом проведений у регіоні поп-фестиваль “Чорноморські Ігри” , який відродив “батько” “Таврійських Ігор” Микола Баграєв, і де рівень виконавців і виконавської майстерності був аніяк не гіршим, ніж у концерті “Хіт Конвейєр” на Співочому полі в Києві…
Що очевидно кидалося в мої продюсерські очі?
Пляж, сонце і море, де людина з родиною – на відпочинку. Всі розслаблені по повній та щиро сповнені морських радостей. І саме тут, під блакитним небом і жовтим піском пляжа, дуже м’яко й лагідно, у вигляді невигадливих “Музыка на-а-ас связала, тайною на-а-ашей стала…” (чи більш вишуканих “Мы вдвоем, все на свете вместе переживем и когда-нибудь в один день умрем мы вдвоем…”) на всім відому музичність нашої нації – на превелику радість кремлівських гуманітаріїв гібридноі війни на кшталт Суркова – накладається витончений прес російської пропаганди та стилю мислення “мы же братья”. При цьому, зауважте: без музики на пляжі – ніяк, пляжна музика є необхідним складовим фоном для індустрії заробляння грошей на барах, ресторанах, торгівлі та численних пляжних послугах (батути, горки, “плюшки”, “банани з переворотом”, “банани без переворотів”, “парашути на 2-х , на 3-х”, еtc).
Моя збентеженість і стурбованість пляжним гетто україномовної пісні не заради позловтішатися відсутністю в УААСПі пляжного роялті за 2017 рік (без “Закону про роялті” це та багато чого іншого поки що неможливе), а заради того, щоб звернути увагу суспільства на більш глибокий аспект, де принципово не хотілося б програвати – у боротьбі за морально-вольовий дух нації, який піднімає чи пригнічує пісня.
Коли я спробував цікавитися в пляжних ді-джеєв чи відповідальних за музику, чому не звучить зовсім україномовна пісня, спочатку всі казали щось типу “а української пляжної музики немає”, “ми ж і так Олю Полякову і Верку Сердючку крутимо, а Лорак з Повалій – ні”, “немає хороших пісень”, “ми в політику не ліземо, що є, то є”, “беремо збірки, де нема”, тощо.
Далі, коли я питався, а чи хотіли ви ту українську пляжну музику знайти в інтернеті, підготувати для літа новинки слухачам, принаймі якісь українські хіти мали б бути з інших років (хоча б всім відома “А я на морі” Mad Heads), ті з хлопців, хто ризикував продовжувати розмову, врешті погоджувалися, що ні, вони не шукали, бо часу не було. Тобто – всі пливли за течією, в своїй зоні комфорта й громадянської гідності.
Те, що в 2017 році українська пісня по суті виявилася запханою на пляжне гетто – херсонським beach boys було глибоко байдуже і приниженням не здавалося. Частково “рятували ситуацію” ресторанні музики, котрі щодня щось з українського співали на замовлення, але день на день був не схожий, і в цифрі 4-5 раз на добу мною це враховано.
Не згадуватиму відомий мем про взаємозв’язок російської попси/шансона з появою Гіркіних та Стрєлкових. Але ж, панове, щось треба робити з тою “зоною комфорта” тих, хто впливає на публічний пляжний простір, хтось мав би покласти край пляжному гетто україномовної пісні. Я задумався, от тільки хто б це міг бути хоча б теоретично?
Мінкульт? Бо пляжне гетто україномовної пісні на фоні “сплошного русского языка” – це розквіт суржика та паплюження української духовності й ідеалів Майдану? Можливо, але боюся, це нереально – вони знайдуть собі купу інших, більш важливих справ.
Мінпропаганди? Бо пляжне гетто україномовної пісні пригнічує морально-вольовий дух? Боюся, і тут це поки що малореально з ментальної точки зору. Як сказав один із зам . міністрів того секретного відомства якось у “Право на владу” на “1+1”, “ми зайняті створенням і розвінчуванням фейків”…
МВС? Бо саме поліції доручено контролювати порядок на пляжах і курортах? Уявляю очі (й хід думок) поліціянтів, що працюють по 12+ годин на добу, якщо хтось з відпочивальників Лазурного раптом ризикне пожалітися на “тотальний Владимирский централ и Рюмку водки на столе”, сказавши, що має право послухати замість цього “Танці на воді” на М1…
Мінмолодьспорт?.. СБУ?..
Словом, в мене наразі немає ідеї, яка з українських державних інституцій в роки гібридної війни мала б опікуватися поверненням української пісні на українські ж пляжі. Але разом з тим є чітке розуміння, що культуркампф за свою пляжну музику на своїй території стосується не тільки прогресивної української шоу-індустрії, адже це серйозна діра в загальній українській обороні, і свідоме українське громадське суспільство має відповідно реагувати. Навіть перепостом. Більше не можна робити вигляд, що пляжного гетто україномовної пісні не існує – згадайте Крим і Донбас…
PS .
Єдине, що я обов’язково зроблю в підтримку пляжної україномовної пісні як член громадської ради УААСПу і, думаю, знайду в тому підтримку української авторської спільноти. Коли в УААСПі відбудеться останнє обговорення #Закону про роялті , я внесу пропозицію законодавчо закріпити серйозну податкову знижку тим з узагальнених пляжників, в кого українська пісня звучить не менше 40 %. Може хоч це якось спонукає пляжних діджеїв ментально дістатися до тої зони гідності, де україномовна пісня – господар (як в отелях Туреччини місцева пісня навіть попри 100 % Ru -аудиторію), та в наступні роки ретельніше готувати свій пляжний плей-лист.
Автор: Олександр Ягольник, продюсер
Джерело: Обозреватель
