Архів теґу: боротьба

Особисті історії

Опубліковано:

Oleh Oleg

Вчора стикнувся з черговим проявом українофобії в сфері обслуговування та попиранням базових прав українців в Україні. Сталося це в ресторані “Євразія” в центрі Києва на вул. Льва Толстого 11/61. В моєму рідному місті, на моїй рідній вулиці, в столиці України, де я народився і живу, мене вкотре дискирмінують за мовною ознакою. Я гадав, що мережа “Євразія” вже почала змінюватися, бо останнім часом при замовленні телефоном хоч і вітаються російською мовою (іноземною), але завжди одразу переходять на чисту українську, коли чують моє “Доброго дня!” Проте сьогодні у вищезазначеному закладі мене всі співробітники зустріли мене російською мовою та продовжили у відповідь на мою українську обслуговувати мовою країни-окупанта, мовою, яка мені просто неприємна через давню історію русифікації та окупації України сусідньою росією. А моя дитина взагалі не знає цієї мови і не зобов’язана, бо в нас єдина державна мова – УКРАЇНСЬКА. То що вона має робити, коли підросте і почне стикатися зі сферою обслуговування в столиці??? Переїжджати до Канади, щоб чути там українську та не чути русский язык? Але повернемося до сьогоднішнього випадка. Адміністратор цього закладу Мар’яна (прізвище назвати відмовилася, що є порушенням) вперто насміхалася з прохань не порушувати моїх прав та відповідати мені українською. Ба більш того, в кінці взагалі сказала, що “нє панімаєт мєня і нє абязана”. Це при тому, що меню в них та вся система на комп’ютерах українською мовою! Я не витримав та попросив книгу відгуків, яку вона спочатку не хотіла надавати, та залишив відгук з проханням офіційної письмової відповіді. Ще вперше хотілося викликати поліцію для складання акту, але в мене просто не було часу чекати на них, бо я поспішав додому, де мене чекав мій син, в якого День Народження та бабусі з дідусями.. На моє останнє питання, чи вона (адміністратор) не з росії раптом приїхала, вона сказала, що з “Бєларуссіі”. Кажу, що в Білорусі вже знищили свою мову, хочете й нашу мову знищити? Але я вам НЕ ДАМ цього зробити!! Я БУДУ БОРОТИСЯ Й НАДАЛІ! Українську мову зневажливо називала “укрÁінскім” та відповідала, що знає іноземні мови, але не змогла перейти на жодну, навіть, англійську.
Мені цікаво, хто саме буде розглядати цю скаргу? Чи не вона раптом? Вона ж адміністратор.. Тож хочеться донести цей випадок до вищого менеджменту “Євразії”, щоб вони зробили належні кроки з виправлення цієї ганебної практики в конкретному закладі і мені не довелося звертатися до суду. Тегну офіційну сторінку і позначте когось з керівництва, друзі, якщо знаєте:
Сеть ресторанов и суши-баров «Евразия»

P.S. Нагадаю, що внаслідок останньої моєї подібної офіційної скарги пару тижнів тому “СпортЛайф” приніс мені офіційні вибачення, а співробітниця вже через 2 дні раптом заговорила до мене українською, хоча жорстко відмовлялася це робити раніше. Також мене запевнили, що “СпортЛайф” почав процес українізації.

06/02/2017 РЕЗУЛЬТАТ: Представники “Євразії” в особистому спілкуванні зі мною принесли вибачення і запевнили, що в майбутньому таке не повториться. Директор закладу повідомила мені, що з адміністратором та співробітниками була проведена належна роз’яснювальна робота. Будемо сподіватися, що зміни дійсно відбулися. Будемо контролювати.
Друзі, боріться за свої права. Навіть одна людина може змінити світ. Закон на нашому боці. Ми мусимо змінити і відродити Україну, або її не стане.
«БОРІТЕСЯ — ПОБОРЕТЕ! ВАМ БОГ ПОМАГАЄ!»

 

16587378_1528564883821128_2714362012316507303_o

 

джерело

 

Особисті історії

Опубліковано:

Артем Семеніхін

Виявляться торгівельна мережа “Колінс” цілеспрямовано розбудовує “рюзкій мір” в Україні!!!
Вчора я був у відрядженні в місті Суми і користуючись нагодою зайшов до торгівельного центру “Мануфактура” з метою придбати собі кілька речей.
Коли я робив свій вибір до мене підійшли дівчата, що є там продавчинями і такою псячою задзвенькали, що аж вуха позакладало… Я в жартівливій і ввічливий формі попросив їх говорити до мене Українською на що почув таку відповідь: “а какая разніца!!!? ми же в Украінє живьом!!! я нє абязана!!!! тут в сумах всє на рускам разгаварівают!!!”. І “понеслася душа до раю”!
Я звісно їм аргументовано почав доводит, що вони не праві, проте результат нульовий!
У мене є запитання до власників і топ менеджменту цієї мережі: Скажіть будь ласка панове, а чи проводите ви якісь тести, що визначають інтелектуальний рівень людей, яких ви плануєте приймати на роботу? Чи проводите ви навчання з персоналом на знання етики поведінки з клієнтами? Чи проводите ви навчання персоналу на яких вивчається “Закон України про захист прав споживачів”? Чи можливо ви дійсно допомагаєте путіну знищувати Україну?

джерело

Іван Гонта

У “Каравані” на Теремках касир Ружанська Анастасія розмовляла зі мною мовою, яка мені, як громадянину України невідома, і жоден закон України не зобов’язує мене її знати. Я не міг отримати потрібну мені інформацію державною мовою. Прошу вказати на яких підставах на посаду касира потрапила людина, яка не володіє державною мовою України”.
Уточнюю – обслуговували мене на касі, проігнорували моє зауваження. Добре, що хоч здачу дали правильно.
Вважаю, що дискримінаційне ставлення до українців – ганебна практика. Мусить бути припинена.
Прошу вказати, яких заходів було вжито.

14918904_10211360768325031_3589991513749659236_o

джерело

Valerii Luhovets

Це Дмітрій Салімонов. Дмітрій – український державний службовець. Із червня 2015 року – начальник відділу аналізу ефективності та інформаційно-технічного супроводу зовнішньоекономічної діяльності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
11.11.2016, виступаючи від імені представленого ним міністерства на закритті Семінару ІІ з питань уповноважених економічних операторів, організованого за підтримки Мінекономрозвитку України, Державної фіскальної служби України та Програми розвитку комерційного права Міністерства торгівлі США (CLDP), дозволив собі порушити підпункт 5 пункту 1 статті 8 “Основні обов’язки державного службовця” Закону України “Про державну службу”.
На моє різке (навіть, каюся, не шляхетне) зауваження щодо його спічу, якій він вирішив зробити російською мовою, Дмітрій відповів із лагідною посмішкою, що державний службовець повинен лише володіти державною мовою, а використовувати може “любу (саме так, із наголосом на другому складі) мову, яка йому…”. І знов одержав зауваження, що представник міністерства має виступати перед українською аудиторією українською мовою, а свою “любу” (із наголосом на першому складі) мову може вживати деінде.
Не дивлячись на це, Дмітрій продовжив свій кількахвилинний спіч російською, єдиний за всі два дні семінару, де брали участь представники восьми центральних органів виконавчої влади України, Урядового офісу з питань євроінтеграції, Місії EUBAM, Місії EUAM, Програми CLDP, Посольства США в Україні, Американської торгової палати (АСС), Міжнародної торгової палати (ІСС Ukraine), Європейської бізнес асоціації (ЕВА) та ЗМІ.
Шановні Stepan Kubiv Yuliya Kovaliv Nataliya Mykolska, Max Nefyodov, це ж ваш хлопчик? Щире прохання: знайдіть хвилинку, поясніть Дмітрію, що він робить не так; чому не можна державному службовцю порушувати закон своєї держави; чому це може погано вплинути на його державну кар’єру; чому це переважує всі його успіхи в освіті, навчанні й нетривалій трудовій діяльності.
Друзі, поважайте закон, Україну й українців.
Не будьте як Дмітрій.

джерело

Особисті історії

Опубліковано:

Oleh Oleg

Пару місяців тому україномовний фейсбук з подачі однієї людини радісно вітав перехід СпортЛайфу нарешті на державну мову. Всі були в захваті, там ніби якісь таблички були на кшталт “Тепер ми розмовляємо українською”. Що найцікавіше, мова йшла саме про той київський спортклуб, в якому я маю (не)щастя бувати регулярно. Щоб ви розуміли, тоді їх вистачило на один день, не більше. Бо я на радощях прибіг туди наступного дня, але вже не побачив цих табличок, натомість традиційно почув на рецепції московську мову. Хотів ще тоді написати про це, але вирішив не псувати вам свято.
Але днями вони мене дістали остаточно. Другий рік (скоріш за все, останній) я купую там Преміум абонемент, купую там додаткові послуги, а вони (половина персоналу, як мінімум) не поважають моє право на отримання інформації у себе вдома в Києві, в столиці України єдиною державною мовою! Деякі співробітники переходять на українську після прохання, а деякі вперто не хочуть, ще й сміються з такої вимоги. Я не люблю писати скарги, але цього разу вже не втримався. Після того, як дівчина співробітниця неодноразово відмовилася надати мені послугу державною мовою, я попросив книгу скарг та керівника конкретно цього клубу до розмови. Керівників, за їх словами, на місцях в них нема, вони сидять десь в іншому місці (в бункері?), а замість офіційної книги скарг спочатку мені намагалися підсунути якісь саморобні анкети “с пропозициями от клиентов”. Нарешті отримавши справжню книгу скарг, я залишив наступний відгук (на фото). Бачу, що відгук вийшов трохи сумбурним, навіть, дату забув зазначити.. Текст треба трохи підрихтувати на майбутнє (вислухаю ваші пропозиції з цього приводу). Свої контактні дані та телефон я залишив. На місці співробітниця “сервісу” (чи як вони там звуться – ті, що тримають книги скарг та оформлюють договори) запевнила мене чистою українською, що розуміє і підтримує мене і обов’язково передасть зауваження та відгук керівникам. Також зазначила, що СпортЛайф справді нещодавно взяв курс на українізацію (я цього не помітив). Прізвищ поки що не вказую, почекаю на їх реакцію. Але вже минуло дві доби і ніхто не намагався зі мною зв’язатися. Завтра йду на тренування, тож хотів вислухати ваші поради, дорогі друзі. Якщо нічого не зміниться, що робити далі? Писати повторну скаргу і дублювати скаргою в Держпродспоживслужбу? Яким саме чином вимагати захисту прав споживачів – письмово чи кудись подзвонити? Підкажіть, будь ласка, хто має досвід. Дякую.

16178846_1510368348974115_3035757635208935149_o

джерело

Vsevolod Zheyko

Учора, о 14:15-14:20, в одному з супермаркетів «Coop Максі» м. Чернігова (проспект Перемоги, 137), касирка з нижченаведеної знимки відмовилась надати мені послуги українською мовою. Приблизно так відбувався цей діялог:

— Доброго дня.
— Добрий дєнь.
— Даруйте, чи не могли б Ви вимовити це державною мовою?
(павза)
— С вас 89 ґрівєн 33 капєйкі.
— Чи можу я почути це державною мовою?
— Я разґаваріваю на том єзикє, на каком мнє удобна!
— Перепрошую, та це порушення Закону «Про захист прав спожив…»
— (перериває на слові) Ета ні нарушеніє Закона Украіни, а права Ви дома будітє мамє качять! Я жду, штоб ви прабілі тавар і ушлі!

Крім того, ця общєпанятна лярва навіть не завважила відсутність у крамниці книги відгуків і пропозицій. Кінець кінцем, я навіть отримав відмову у спілкуванні з адміністрацією супермаркету; обидва пункти вказані мною в листі до Укоопспілки. (Скріншот листа додається разом зі світлинами.)

Тож закликаю вас, шановне товариство, долучитися до виховної роботи з Укоопспілкою за допомогою телефонів та електронних листів.

Крига вже скресла, та задля ефективности варто її підігріти. Лупаймо сю скалу! Так переможемо.

16252055_431129160552516_7261989669173310608_o

джерело

Особисті історії

Опубліковано:

Larysa Nitsoi

Я взагалі-то пухнаста. Останнім часом з мене ліплять монстра. Злу і нетерпиму. Особливо нетерпиму. Ви хоч знаєте, що таке терпіння?

Моє терпіння почалося десь у 12 років.
– Мам, ми росіяни? – питаю я.
– Ні, українці.
– Ну ма, ну згадай, може в нас є десь родичі в росії, хоч далекі?
– Та нащо тобі?
– Хочу бути росіянкою, українці – це забиті колгоспники …

Мені 15 років. Ми з родиною приїхали в гості в Київ.
– Мам, давай у Києві будемо розмовляти російською, не хочу, щоб нас сприймали як селюків

16 років. Я-студентка знайомлюся з компанією хлопців теж студентів.
– Ти што, учішся на украінском філфакє? Ти врьош … нє может бить. Ти нє такая! Там учатся одні лохушкі.

17 років. У нас, студенток, нова розвага після пар ходити з магазину в магазин Кіровограда і питати в продавчинь українською мовою про наявність товару. Продавчині нічого не розуміють. Нас це смішить. Але недовго. Це сумно, що ми на своїй землі як іноземці, і українська мова в Україні чужа і ми чужі на своїй землі.

19 років. Гуляємо увечері з одногрупницями по проспекту Комуністичному.
– Дівчатка, ви собі хочете вірте, хочете – ні, а настане такий час, коли знову буде модною українська мова, вишиванки і «глечики». Як у фільмі «Весілля в малинівці». В Україні розмовлятимуть українською! Ну що ви регочете? Ніяка я не фантазерка – побачите! Ми ще це застанемо!

21 рік. Революція на граніті.
– Мам, не плач, не виженуть мене з інституту… Ми нарешті матимемо Україну, розумієш, і говоритимемо українською!

25 років. Я – мама. Моя дитина заговорила російською. Звідки? Вся родина, близька і далека, україномовна. Ааа, ясно. Мультики. Жодного мультика в Україні українською, жодного фільму українською, жодної передачі. Цитує російською російськомовні мультфільми.

32 роки зустрічаю на вокзалі донечку з дорогущого табору відпочинку. Дитя усміхнене, а очі сумні. Таки випитала:
– Там усі розмовляли російською і називали мене селючкою.
– А звідки були ті діти?
– З різних міст: Житомир, Полтава, Бровари.
– А ти казала, що живеш у Києві, що твій тато працює з президентом України?
– Казала. Мам, їм нічого не докажеш, я розмовляю українською, розумієш?

34 роки. Знову літо, знову доня з табору. Розглядаю привезені «трофеї»: грамоти, нагороди. Відкриваю альбом з фото – в кінці дитячими почерками побажання. Кидається в очі: “Леся, а ты, оказывается, классная девченка!» Горло стискається, бо я вже знаю, що це означає. Моя україномовна дитина знову була «забитою жлобихою». Усі діти 21 день відпочивали, а моя повинна була трудитися – відвойовувати своє місце серед російськомовних однолітків, тільки тому, що україномовна, доказувати, що вона нормальна, не розслаблятися, боротися, щоб отримати визнання ровесників: «А ти оказиваєтся, кльовая». Ну звісно, одразу вона не могла бути кльовая, бо україномовна.

35 років. Помаранчева революція. В моді вишиванки! Ще б українську мову в школи і ВУЗи! Нарешті припинять дорікати: “Ви па-нармальнаму гаваріть умєєтє?”

38 років. Дитина-студентка з друзями відпочиває на морі. Щось моє серце не на місці. Телефоную на мобільний. У доні голос схвильований, якісь різкі голоси:
– Мам, не можу зараз говорити, передзвоню.
– Доцю, що відбувається?!
– До мене приклепалися місцеві, щоб я, селючка, з ними нормальною російською розмовляла. За мене вступилися наші – одному вибили зуба…
Зв’язок обривається. Телефон поза зоною кілька днів. Господи, пора їхати на пошуки, чи що. Аж тут тирлинь-тирилинь. Чужий номер. Виявляється, відбулися не тільки вибитим зубом, а й розбитим новеньким телефоном дочки.

45 років. Революція Гідності. Боже, може ж хоч на цей раз українці в Україні отримають українську! Отримали АТО. Путлєр прийшов визволяти російськомовних. Усі українці – «фашисти, нацисти, хунта».

47 років. Національна дитяча лікарня України. В очі кидаються російські написи на стінах. Чому російські? Якщо тут лікуються діти з усієї України і мова порозуміння в Україні для всіх національностей – українська? Прошу написи зробити українською. Скандал, як посміла в Україні вимагати українську мову? Російськомовні влаштовують цькування. На телебаченні розпинають, топчуть на всю країну, ганять і гудять. Виставляють «вишиватною шизофренічкою».

47 років. Питаю в касирки в магазині, чи знає та українську мову і після ствердної відповіді прошу її обслужити мене українською. Та вперто ігнорує моє законне право. Якби вона спілкувалася з друзями – хай би говорила, якою хоче. Але в даний момент обслуговує мене, українку, в Україні за мої гроші і відмовляє мені в отриманні обслуговування українською мовою. Наполегливо залишаюся ввічливою. Прошу чотири рази. Вперто ігнорує і нахабно дивиться. Перед очима пролітають всі роки незалежності, три революції, вічні докори в «націоналізмі» і наше вічне ввічливе бекання у відповідь. Чемно прошу останній раз – касирка затято ігнорує. Змітаю у відповідь здачу з прилавка їй під ноги. До яких пір мене утискатимуть за українську мову? Скільки це продовжуватиметься?

p.s. Мене засудила вся країна. Плювати, що я поскаржилася, що мене довели. Плювати, що мене ґвалтували. Усміхайся і будь чемною, «бандерівське бидло». Які ще закони? Скільки років присідала в реверансах? Тридцять? І ще поприсідай стільки ж, «вишиватниця дебілоїдна». Проти мене ополчилися журналісти, редактори і ведучі телебачення із закликами не купувати мої книжки, бо ж «мене треба в дурку здати, істеричку тупу!».

Друзі телефонують і підтримують. Тримайся, пухнаста…

джерело