Сучасна війна є прямим наслідком відсутності державної мовної політики в Криму та на Донбасі, де цілі покоління виросли за відсутності національної освіти, українських медіа та захисту мовних прав українців, – вважає політолог, переселенець з Донецька Станіслав Федорчук.
Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.
“На мою думку, поки Україна є унітарною державою, ніякої окремої мовної політики бути не може. Коли вона стає різною, ми лише поглиблюємо наслідки русифікації, русотяпства та державного недбальства у сфері мови”, – пише він.
Станіслав Федорчук вважає ганебним є факт того, що майже рік у Донецькій обласній адміністрації є вільними вакансії голів Управлінь культури та освіти, адже в теперішньому це сфери так само стратегічні, як і військова справа.
Він зауважує, що відсутність українського мовлення і натомість повна влада окупаційних та російських ЗМІ – це питання політичної волі, а не технічних можливостей.
“Освіта має стати нарешті українською на всіх рівнях. Це сотні робочих місць для тих, хто здатен опанувати українську і не буде черговим посіпакою російського колонізаційного впливу. Має відбутися номенклатурна революція: курси та іспити з української мови для чиновників та представників освіти вже тут і тепер. А років за 5 ще й іспит на знання англійської аби не сумували посадовці.
Але всі ці добрі починання неможливі без державної мовної інспекції. Скасовуємо непотрібну пожежну інспекцію і ще сотню непотрібних корупційних установ в Україні і якраз знайдемо кошти на багато корисних справ”, – пояснив донеччанин.
Станіслав Федорчук був одним із промовців на Форумі на підтримку української мови, який відбувся 1 липня в Києві.
Photo by Piotr Malecki / Global Assignment by Getty Images for Readers Digest
НЕМАЄ МОВИ. НЕМАЄ НАЦІІ. НЕМА ДЕРЖАВИ
Почему 100-тие Ивана Франко в Украине прошло не замеченным?
/
Некоторых украинских интеллектуалов удручает забывчивость нации, мол, проспала 100-ний юбилей поэта и мыслителя. Меня это не удивляет. Франко был социалистом. А в нынешней Украине, Украине олигархов, дикого и необузданного капитализма, экспансии транс национальных корпораций, долговой ямы, власти казнокрадов, народовластие отменено, а сама идея социализма смешана с коммунистической идеей и предана анафеме. Парадокс состоит в том, что русские издали 50-томное научное собрание сочинений великого каменяра, а современная элита Украины не удостоила поэта такой чести. Так кто же подлинный патриот Украины? Русские украинцы – создавшие культ Франко в СССР, или, так называемые, националисты, от которых только веет чесноком и горилкой, но не исходит ни одной продуктивной идеи по развитию культуры, образования, переводческой деятельности? СССР, как к нему критически не относиться, дал письменность тем народностям, у кого её не было, а тем, у которых она была (украинцы, белорусы, например) помог собрать лучшие образцы литературы за долгие века, чтобы издать их на национальных языках с научными комментариями. Это противоречит мифам о пребывании национальных культур в упадке, которые насаждают нынешние горе патриоты Украины – сколько новых университетов, НИИ, издательств, театров, заводов они открыли за 30 лет? НОЛЬ! В основном – ЗАКРЫВАЮТ! О том, сколько закрыто русских школ, издательств, газет, театров… МОЛЧУ! Здесь счёт на тысячи! Все самые серьёзные исследования творчества Ивана Франко были осуществлены во времена СССР, литература, конференции, печать сочинений. И это не было продиктовано желанием подмазаться к национальным гениям, чтобы усиливать колониальную политику на окраинах империи, как считают критики СССР из числа этнических украинцев. Возрожу! Ни поляки, ни немцы, ни австро-венгры ни склоняли головы перед Франко так, как это сделали русские. Франко был великим учителем. Он переводил с десятка языков, чтобы народ впитывал лучшие образцы мировой культуры. Нынешние же властители Украины, называющие себя патриотами, в угоду своих хозяев из-за океана, делают всё, чтобы народ погряз в нищете и неведении: где переводы научных журналов на украинский язык по математике, физике, биологии, медицине и т. д.; где арабистика; где Восток: древний, средний, новый; где русистика и славяноведение; где германистика; где переводы корпуса латинских, греческих, коптских, арамейских, иудаистских текстов? Ни об этом ли мечтал Франко? Но этого нет! Зато есть СЛАВА УКРАИНЕ!
Єдине в цьому дописі відповідає істині,- є те, що в радянській Україні дійсно був виданий 50-томник з працями І. Франка. Я мав підписку і викупив майже всі томи. Але при чому тут “русскіє” ? Чи автор вважає що українців не було в органах влади, в Академії наук. Не всіх же науковців, діячів культури знищили та вивезли на Соловки. Так, значна частина українських науковців змушена була користуватись російською, щоб не бути звинуваченими в “українському націоналізмі”. І це правда. Я б не став їх називати “русскімі украінцамі” або в чомусь їх звинувачувати. А щоб вижити, заговориш і китайською. І я це знаю не з розповідей чи з газет,-а з власного досвіду.
Все інше ,- набір висловів невідомо про що , висмикнутих з різних пропагандистських брошурок.