Дар’я Проказа

Національна мова, яка роками сприймалась як ознака опозиційності, стає в Білорусі запобіжником від російської агресії. «Ми зможемо відірватись від Росії тільки у разі, якщо будемо говорити в повсякденні білоруською», – наголошує 40-річний менеджер із Бреста​.

Про це йдеться в матеріалі Радіо Свобода.

«А чому я маю вчити білоруську? – якось запитала восьмирічна Аліна свою маму. – Ніколи не чула, щоб нею хтось говорив. Можна, я краще італійську буду вчити?».

Ганна Іванівна, викладач вишу невеликого західнобілоруського міста Бреста, не надто здивувалась словам доньки. Близько 90% населення Білорусі розмовляє російською. Білоруська вивчається у школах двічі на тиждень, трапляється інколи на білбордах із соціальною рекламою «Яким було твоє перше слово білоруською?» та звучить о сьомій вечора у випуску новин на центральному телеканалі.

А ще живу білоруську можна почути в розмовних гуртках «Мова нанова», які три роки тому з’явились у Мінську, а тепер поширились усією країною.

Білоруська як захист від Росії

Ще три роки тому почути білоруську на брестських вулицях було майже неможливо. Нині щовівторка близько півсотні людей сходяться в одному з креативних просторів, щоб у форматі гри, вікторин та перегляду навчальних відео засвоїти нові білоруські слова. Ходить сюди і Ганна Іванівна з дочкою.

«Я не вмію розмовляти білоруською, якщо чесно, – зізнається вона. – Коли маю вільний час, приходжу сюди з дочкою, щоб потренуватися. Це ж наша культура, наше минуле, яке ми маємо знати. Навіть соромно перед іноземцями: часом просять сказати щось білоруською, а ти не вмієш».

Безкоштовні курси «Мова нанова» започаткували 2014 року в Мінську філолог Олеся Литвиновська та журналіст Гліб Лободенко. Після кількох занять у столиці активісти почали шукати координаторів в інших білоруських містах. У Бресті одним із викладачів мови став історик і працівник білоруського радіо Максим Хлябець.

«Головне для мене, щоб люди заговорили білоруською, – розповідає він. – Ми намагаємось підібрати такі слова, які люди зможуть використовувати в побуті. На нашому сайті є понад сотня тематичних уроків: вишиванка, замки Білорусі, історія Європи, село, риболовля…Ми можемо брати такі теми або запрошувати гостей з інших міст. Минулого разу ми говорили про білоруську кухню, і до нас приїхала дівчина з Гомеля, яка веде кулінарний відеоблог».

Заняття триває дві години. Найактивніші учні отримують сувеніри – тематичні наліпки, футболки й листівки. Коли організатори запрошують гостей, наприклад, відомих музикантів або письменників, на зустрічі збирається до ста людей. Стабільна ж аудиторія у трьохсоттисячному Бресті – тридцятеро учнів.

Після Революції гідності в Україні білорус Олесь перейшов із російської на білоруську, й тепер говорить переважно нею.

«Спочатку було десять-п’ятнадцять, – каже Максим. – Тепер постійно ходить удвічі більше, і сподіваюся, що скоро буде з півсотні. Є багато молоді, старші люди приводять своїх дітей. У школах дуже погана білоруська, тому ми щонеділі влаштовуємо мовні курси».

Сорокарічний менеджер Олесь намагається не пропускати занять. Після Революції гідності в Україні він перейшов із російської на білоруську, й тепер говорить переважно нею. Вважає, що національна мова не дасть Білорусі перетворитись на Росію.

«Одна з причин того, що відбувається в Україні з 2014 року, це багато російської на сході, – каже Олесь. – Я не уявляю, щоб у Донецьку сепаратисти українською кричали, що вони – росіяни. Ми зможемо відірватись від Росії тільки у разі, якщо будемо говорити в повсякденні білоруською. Якщо впровадити відповідну державну політику, для змін знадобиться не так багато часу. Ізраїль швидко перейшов на іврит. Тому й у Білорусі люди скоро зрозуміють, що мова – це повітря. А як можна жити без повітря?».

Лукашенко зробив перший крок

За лексикою білоруська дуже схожа на українську, тож порозумітись білорусам з українцями дуже просто. Активісти й політики, зустрічаючись із українськими журналістами, говорять білоруською. І нарікають, що не можуть послуговуватись нею в повсякденному житті.

«Говорити білоруською зараз можу серед своїх знайомих і колег, але в кафе і крамницях найчастіше переходжу на російську, – розповідає мінська активістка Агнія Асанович. – Коли намагаюся звертатись до незнайомих людей білоруською, мене майже завжди перепитують російською, ніби не зрозуміли запитання. Пам’ятаю лише раз, коли таксист спробував підтримати розмову білоруською й постійно перепрошував за помилки».

Агнія, як і інші громадські діячі, впевнена, що без планомірної державної політики Білорусь не заговорить національною мовою. До 2014 року тих, хто намагався говорити білоруською, влада сприймала як опозиціонерів.

За словами політика й колишнього кандидата на посаду президента Білорусі Анатолія Лебедька, події в Україні значно вплинули на ставлення влади до мовного питання.

«Олександр Лукашенко весь час позиціонував себе як православний атеїст і людина, що шкодує про розпад Радянського Союзу, – зазначає Лебедько. – Після Майдану він, напевно, зрозумів, що варто відчинити двері для всього білоруського. Влада боїться, що, якщо не зробить перший крок, то прийдуть націоналісти, «бандерівці» і вчинять по-своєму. Національність тепер є запорукою незалежності для Білорусі, а для влади – запорука сили».

Тепер у країні триває м’яка білорусизація. На телебаченні та на вулицях з’явилась соціальна реклама з закликом говорити білоруською. З’явилась преса та книжки національною мовою. На думку Лебедька, цього не досить.

«Люди не мають мотивації говорити рідною мовою. Я пам’ятаю час, коли в парламенті багато чиновників виступали з трибуни тільки білоруською. Деякі читали з аркушика, але це було краще, ніж зараз», – каже він.

Що таке «бульба»

2009 року тільки 60% білорусів назвали рідною білоруську мову. Водночас 68% вдома розмовляли російською. З роками людей, що говорять білоруською, ставало дедалі менше. Куратор проекту агентства регіонального розвитку «Дзедзіч» Олена Кахович розповідає, що діти, які виросли вже в ХХІ столітті, не розуміють елементарних слів, таких як, наприклад, «бульба».

«Ці діти виросли не в 80-90-х роках, коли білоруська ширше лунала на телебаченні, у школах та університетах, – розповідає Олена. – Вчителям зараз доводиться шукати нові підходи до навчання білоруської мови. Діти сприймають її як іноземну, навіть вчать вимову звуків».

Більшість шкіл у Білорусі – російськомовні. Білоруськомовні класи трапляються рідко: здебільшого учні чують і використовують мову лише на уроках білоруської. Батькам важко знайти білоруськомовні підручники, наприклад, із хімії чи математики.

Вчителям зараз доводиться шукати нові підходи до навчання білоруської мови. Діти сприймають її як іноземну, навіть вчать вимову звуків.

«Білоруськомовні підручники з історії замовити дуже важко. Навіть ті вчителі, що добре ставляться до білоруської й можуть нею говорити, ведуть уроки російською. Кажуть, щоб у дітей не було каші в голові через те, що читають однією, а відповідають іншою мовою», – розповідає Олена Кахович.

Викладач курсів «Мова нанова» Максим Хлябець вірить, що альтернативною платформою для вивчення мови може стати інтернет. У соцмережах є стотисячні білоруськомовні групи, де люди активно спілкуються національною мовою. Його ж курси набирають у Бресті щоразу більшу аудиторію.

«Коли я зустрічаю на вулиці свого студента, і він говорить до мене білоруською, це вже прогрес, – каже Максим. – Легко сказати, що без мови немає нації. Ще мої батьки спілкувались білоруською, а я міг уже й не знати цієї мови. Це проблема держави, але, якщо вона не допоможе вирішити мовне питання, ми будемо діяти власними силами».

Автор: Дар’я Проказа

Джерело: Радіо Свобода