— Почуваюся, ніби в себе вдома 25 років тому. Відродження Литви пожвавилося з вимоги, щоб литовській мові надали статус державної, — 43-річна Дайва Вайшнєне з Литви виступає в залі ділових заходів спорткомплексу “Олімпійський” у Києві.
1 липня тут відбувся Міжнародний форум “Нас об’єднає мова”. Захід наживо транслюється в інтернеті. В залі — дві сотні людей. Є українці, що живуть за кордоном. Також приїхали громадські діячі та чиновники з Білорусі й Литви.
Вайшнєне говорить литовською. Перекладач кілька разів затинається. Гості пропонують перейти на англійську, щоб було простіше перекладати.
Після Дайви до слова запрошують братів-близнюків Дмитра та Віталія Капранових, 47 років. До трибуни виходить один із них. Тримає “Посібник української мови для російськомовних” їхнього видавництва “Зелений пес”.
— Ніхто всерйоз не казатиме про дві армії в одній державі, про якусь регіональну армію чи про три валюти. Бо будь-який економіст пояснить, чому цього не може бути. Чому ж дві мови в Україні вважають чимось нормальним?
— Місяць тому ми затвердили концепцію розвитку української мови у столиці. Депутати підтримали її одностайно, — каже депутат Київради Олександр Вовченко, 37 років. — Відтоді до мене звернулися десятки активістів. Додають цікаві пропозиції, як доповнити нашу програму.
У рамках концепції депутат обіцяє запровадити обов’язкові навчання з ділової мови для працівників мерії, наглядати за дотриманням мовного законодавства в рекламі, крутити в комунальному транспорті українську музику, збільшити фінансування бібліотек, друкувати більше книжок київських авторів.
Далі виступають міністр освіти та науки Сергій Квіт, колишній політв’язень Левко Лук’яненко, філолог Галина Мацюк, голова Координаційної ради з питань захисту української мови Тарас Марусик.
— Боротьба за українську мову — це партизанка, — говорить організатор форуму Олесь Доній, 44 роки. — Коли Партія регіонів була в опозиції, вона склала докладну програму розвитку російської мови по всіх областях. Я досліджував, як вона ретельно прописана. Виділили гроші на російські бібліотеки, віртуальні бібліотеки, стажування викладачів російської мови в Петербурзі тощо. Методично русифікували області, в яких приходили до влади. Нам з вами енергії не бракує, всі ми маніяки української справи. Але системності з боку держави немає. Мовна політика — не тільки неадекватна, а й небезпечна. Мирний план президента — це не просто сторінка в інтернеті. Це настанова до дій усій владі. А в 11-му пункті цього плану йдеться про захист російської мови.
На великому екрані показують відеозвернення учасниці батальйону “Січ” 39-річної Наталки Первіненко з Донецька. Одягнена в камуфляж, з-під зав’язаної назад зеленої хустки видніється біле волосся.
— Ми переможемо, у мене немає жодного сумніву. Але непокоїть подальша доля Донбасу. Відсотків 50 жителів області — не просто байдужі, а ненавидять Україну. Я б давала громадянство тільки тим, хто склав іспит на знання мови й історії. Хто хоче бути громадянином — нехай вчить. На це піде рік-два. За цей час може і полюблять державу.
– 1897 року перепис на Донеччині нарахував 58 відсотків українців. А національність у ХІХ столітті визначали саме за мовою, — говорить інший донеччанин — Станіслав Федорчук, 33 роки.
Після пленарної частини всі розходяться для роботи в шести секціях.
— Скажу, яка точиться війна навколо Кіровограда, — бере слово кандидат педагогічних наук Олександр Ратушняк, 39 років. — Згідно із законом про декомунізацію, місто повинні перейменувати до листопада. Історики пропонують назву Інгульськ — від річки Інгул. Але “регіонали”, яким належать місцеві телеканали, хочуть повернути колоніальну назву Єлисаветград. Говорять, начебто це на честь святої Єлизавети. Вже готують референдум, і люди проголосують за їхній варіант. Уявіть собі майбутні покоління єлисаветградців. Це будуть зовсім не ті люди, які б виросли в Інгульську.
П’ять тез виступу на форумі “Нас об’єднає мова” мінського журналіста Гліба Лабадзенка
— Я збагнув, чому ви запросили на форум саме представників Литви й Білорусі. Литовців — щоб мати кого наслідувати. А білорусів — аби бачити, що буває ще гірше, ніж у вас, і не хнюпити носа.
— Білоруська — найскладніша мова в світі. Навіть самі білоруси не можуть її вивчити.
— На нашій секції ми зрозуміли одну велику спільну проблему Білорусі й України. Це — сусід.
— Білоруси так шанують свою мову, що навіть не розмовляють нею — щоб не зіпсувалася.
— Завтрашні білоруськомовні візьмуться тільки із сьогоднішніх російськомовних. З Марса нам їх не пришлють.
Автор: Северин Наливайко
Джерело: Gazeta.ua
На фото: Наталя Первіненко
