Портал мовної політики публікує роботи переможців конкурсу есе на тему «Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування». Антон Лесик з м. Запоріжжя зайняв третє місце на конкурсі. 

З моменту здобуття незалежності Україною становище української мови в Запорізькій області й місті Запоріжжі дещо поліпшилось. Починаючи з 1991 року частка учнів, що здобувають освіту українською мовою в Запорізький області збільшилась в декілька разів. І якщо станом на 1991/1992 роки частка учнів, що здобували освіту українською мовою, складала 23%¹, то вже в 2015 році в найбільш зросійщеному місті області — Запоріжжі — частка таких учнів, вже становила 62,64%².

Водночас, починаючи з 2014 року, дещо поліпшилась доступність україномовної книжки. Так, якщо до Революції Гідності та початку російсько-української війни знайти в асортименті книгарень українську книгу було вкрай проблематично, то зараз асортимент книжкових крамниць помітно розширився, хоча більшість назв україномовних книжок все ще залишаються доступними для замовлення лише через мережу Інтернет.

З неабияким успіхом у 2015 році в місті відбувся 3-денний ярмарок “Запорізька книжкова толока”, де за словами організаторів заходу україномовні книжки мали особливий попит, і видавці змушені були робити додаткове замовлення, аби задовольнити вимоги відвідувачів Толоки.

Більшість ЗМІ м. Запоріжжя (до 90%) виходять російською мовою. Українською мовою виходять лише ЗОДТРК та комунальні газети “Запорізька правда” і “Запорізька Січ” (із 25 комунальних районних видань також значний відсоток україномовних). Іноді українською друкуються тексти на сайті “Пороги”. Два телеканали, які моніторилися ІМІ, подавали українською тижневі випуски новин³.

Місцеві новини українською можна дізнатися на декількох сайтах (Громадське ТБ Запоріжжя, zp.depo.ua, сайт Запорізької обласної ради), які, на жаль, не охоплюють всіх подій, що відбуваються в місті та області. Сайт Запорізької міської ради (meria.zp.ua) подає українською мовою переважно нормативно-правові акти. Діяльність міського голови, комунальних служб, більшість анонсів подій та заходів висвітлюється на сайті ЗМР російською мовою.

¹ Ф. Г. Турченко. Русифікація, дерусифікація і націєтворення у Запорізькому регіоні — С. 129

² “Мовний розподіл середньої освіти у Запоріжжі” — http://language-policy.info/2015/09/movnyj-rozpodil-serednoji-osvity-u-zaporizhzhi/

³ “На службі у промислових гігантів. ЗМІ Запоріжжя на другому місці по кількості заказух” — http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/64095/Na_sluzhbi_u_promyslovyh_gigantiv_ZMI_Zaporizhzha

⁴ Федір Турченко, Галина Турченко. Проект “Новоросія” і новітня російсько-українська війна. — К. 2015 — С. 122

Але попри все ще недостатній рівень поширеності українською мови в Запоріжжі та області, здобуття незалежності Україною дало найважливіше — було припинено процес русифікації. Як слушно зауважили українські науковці із Запоріжжя Федір та Галина Турченко: “один з наслідків цих змін [революція 1991 року] був справді революційним: після проголошення незалежності був зупинений процес русифікації українців, який продовжувався поспіль понад три століття”⁴.

Перспективи

За даними перепису населення 2001 року для 50,2% мешканців Запорізької області рідною є українська мова (41,64% для міста Запоріжжя).

Згідно з опитуванням, проведеним соціологічною групою “Рейтинг” у 2015 році, вдома (тобто в умовах, коли на людину не чиниться зовнішній вплив) в місті Запоріжжя українською та поперемінно українською та російською розмовляють до 33% респондентів (3% українською та 30% українською та російською в залежності від обставин).

Таким чином, якщо вжити ефективних заходів з популяризації української мови, можна досягти значного збільшення “присутності” української мови в публічному просторі, адже наразі спостерігається невідповідність між числом тих, хто вважає українську рідною, тими хто нею послуговується в колі родини та тими, хто послуговується українською в публічному просторі.

Стратегія популяризації української мови

Основними перешкодами для того, щоб послуговуватись українською постійно, а не тільки в колі родини, або ж для переходу з російської на українську, на мою думку, можуть бути:

• упередження щодо “статусності” української мови та перспектив її вивчення та вжитку;
• страх, бути незрозумілим або висміяним, страх здаватися “білою вороною”;
• тотальна необізнаність мешканців міста про місця, де можна зануритись в україномовне середовище та вправлятись у спілкуванні українською.

Отже основною задачею з популяризації української мови та збільшення кількості мовців може бути створення відповідного мовного середовища та інформування містян про існування місць, де вони могли б почувати себе затишно й де б вони мали змогу вдосконалювати свій рівень володіння мовою.

Завдяки небайдужим такі місця вже існують, проте через специфіку місцевих ЗМІ, культурним подіям майже не приділяється уваги, годі й казати про висвітлення та просування україномовних заходів.

Отже, обов’язковим і в той же час найдешевшим та найдоступнішим засобом промоції українськомовних середовищ та донесення інформації до зацікавлених осіб має бути:

1. Створення міського інформаційного сайту, орієнтованого на потреби саме україномовних (та тих, хто ними прагне стати), містян. Окрім афіші україномовних події, каталогу місць, де можна вільно спілкуватись українською в повсякденному житті, сайт сам по собі може стати “клубом однодумців” та майданчиком для тих, хто тільки-но робить перші кроки на шляху до спілкування українською і наважується спілкуватись українською поки що тільки віртуально в мережі інтернет.

Просування ініціатив в інтернеті обходиться набагато дешевше, аніж засобами “традиційних” ЗМІ (телебачення, радіо, преса тощо). Окрім того, інтернет — це місце, де молодь — найперспективніша група потенційно україномовних осіб — проводить значну частину свого дозвілля і найохочіше вступає у взаємодію.

Міський сайт може вестись однією або ж невеличкою групою небайдужих волонтерів й з часом перейти на самообслуговування та самопросування силами користувачів, які будуть самостійно наповнювати сайт контентом, подіями, ділитись своїми історіями та думками, спілкуватись на форумі, організовувати зустрічі.

2. Крім того форма поширення інформації через вебсайт, на відміну від груп в соціальних мережах, надає можливість накопичувати та чітко структурувати інформацію про чинні україномовні ініціативи, про які більшість містян й не здогадуються. Багатьом нічого невідомо про діяльність в місті ПЛАСТу, “Просвіти”, Асамблеї діячів культури Запоріжжя, мовного клубу для дітей “Солов’ята”, літературних зустрічей у кафе та бібліотеках, Курсів з вивчення української мови та про безліч цікавих заходів, які продукуються цими спільнотами. Також через відсутність інформаційної підтримки майже без розголосу в місті відбуваються концерти популярних в решті регіонів країни українських музикальних гуртів, прокат українських кінострічок, презентація літературних новинок, хоча ці події самі по собі могли би сприяти неабиякій популяризації української мови серед містян. Сайт став би майданчиком збору під одним дахом всіх україномовних ініціатив міста та їх популяризації. А завдяки додатковим сервісам, притаманним міським сайтам (афіша, місцеві новини, відгуки про розважальні заклади та події, блоґи користувачів тощо), можна не в прямий спосіб долучати до “українського світу” Запоріжжя мешканців міста.

3. Розширення мовного простору в громадських закладах. Нерідко трапляються ситуації, коли україномовні клієнти в громадських місцях при зверненні до персоналу (часто також україномовного в побуті) з різних причин переходять у спілкуванні на російську. Аби уникнути перемикань з мови на мову за допомогою спеціальних табличок або наліпок (малюнок 1), можна позначати місця, в яких клієнтів готові обслуговувати його мовою. Підприємці натомість отримають додаткову рекламу на сторінках сайту (заклад буде додано в каталог місць з високим рівнем сервісу) та збільшення числа лояльних україномовних клієнтів.

Напис на табличці “Спілкуюсь мовою клієнта” є з однієї сторони чітким маркером для тих, кому важливо обслуговування рідною мовою і водночас не обмежує в правах національні меншини. Варто зазначити, що подібну табличку/наліпку не варто поширювати в україномовних містах, або ж закладах, де обслуговування і так відбувається українською (наприклад, в Запоріжжі таким закладом є “Львівська майстерня шоколаду”).

4. Згідно з висновками відомих соціальних психологів М. Дойча та Г. Джерарда, люди, які публічно заявляють про свої позиції, частіше залишаються вірними своїм задекларованим рішенням⁶. Таким чином, якщо вмотивувати якомога більшу кількість містян в письмовій формі (на сторінках сайту або в соцмережах) поділитись історією свого успішного переходу на українську, то й надалі вони будуть залишатись більш стійкими й послідовними у виборі мови спілкування. Зацікавити людей ділитися своїми історіями успіху може проведення конкурсів з подарунками у вигляді квитків у кіно та на концерти українських гуртів, українських книжок, подарункових сертифікатів на похід в “Львівську майстерню шоколаду” тощо. Тим самим конкурси будуть сприяти й популяризації україномовних подій, місць, де спілкуються переважно українською й стимулювати попит на україномовний культурний продукт.

 ⁶ Р. Чалдині. Психологія впливу — С. 101 

5. “Соціальний доказ” — інший психологічний феномен⁷, який можна використати на користь популяризації переходу на українську мову та усуненню притаманних цьому процесу фобій. Суть принципу полягає в тому, що люди схильні вважати свою поведінку правильною, якщо часто бачать інших людей, що поводяться аналогічно (особливо впливають на поведінку дії схожих членів суспільства). Іншою особливістю феномену є те, що він спрацьовує й у випадку перегляду відеозаписів⁸, де змодельовані потрібні моделі поведінки. Таким чином навіть аматорські відеоролики, де, наприклад, моделюється ситуація спілкування україномовної молоді в звичайних життєвих ситуаціях (за кавою, на прогулянці, спілкування в клубі, постановка вистави тощо) в легко пізнаваних локаціях міста можуть спонукати глядача до наслідування. А зменшити фобії, притаманні переходу на українську мову, можуть відповідно ролики, де зображена людина, яка у процесі переходу на українську, замість очікуваного осуду або висміювання навпаки знаходить підтримку серед свого оточення, яка проявляється у схвальних відгуках однолітків або навіть переході друзів на українську “за компанію”.
6. Україномовні локації. Дуже важливо аби мешканці переважно російськомовних міст чули українську мову в публічному просторі якомога частіше. Звісно, в Запоріжжі є люди, які послуговуються українською у повсякденні, але поодинці вони губляться у великому місті і в цілому є майже непомітним явищем. Збільшити присутність української мови в міському просторі можна створивши заздалегідь обумовлені “україномовні локації” у найвідвідуваніших місцях міста — на майданах, у парках, де би мовці, спілкуючись, проводили своє дозвілля, влаштовуючи зустрічі з однодумцями, відпочивали у колі родини тощо і тим самим демонструючи оточуючим, що українська мова стає популярною й починає звучати все частіше й частіше. Водночас такі “концентровані” україномовні локації ставали б наочним “соціальним доказом” й спонукали інших наслідувати приклад. Показували, що не варто боятись послуговуватись українською в повсякденному житті.
7. “Підвішений” подарунок для україномовних клієнтів. Суть цієї акції полягає в тому, що кожному п’ятому (десятому, двадцятому — в залежності від бюджету кампанії) клієнту, який українською робить замовлення кави, піци, квитків у кіно тощо, це замовлення діставалося би в подарунок (коштом організатора кампанії). Це не дуже витратно (наприклад, каву в місті Запоріжжя можна замовити за 5-15 грн), проте кампанія могла би спонукати молодь частіше послуговуватись українською в громадських місцях.

⁷ Р. Чалдині. Психологія впливу — С. 134

⁸ Там же — С. 139

Автор: Антон Лесик

Портал мовної політики