Дмитро Ткаченко. Людям треба дарувати “попсу” українською мовою

Портал мовної політики публікує роботи переможців конкурсу есе на тему «Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування». Журі відзначило роботу, автором якої є Дмитро Ткаченко з Дніпропетровська.

Фундаментально слід чітко розуміти, що проблема невживання української мови насамперед є психологічною, світоглядною, гуманітарною. Технічною ця проблема є винятково  як наслідок вищезазначеного, тобто технічне не володіння/погане володіння/брак навичок тощо геть не є самостійною проблемою, й тим більше причиною.

Теж фундаментально слід реалістично усвідомлювати, що за існуючого (всім відомого) становища в суспільстві, та цілковитої відсутності будь-якої державної проукраїнської гуманітарної політики, (точніше, панівна російськокультурна та російськомовна верства через державу консервує та навіть розвиває тренд русифікації), – переважну більшість населення (сформованих особистостей) віком старше вісімнадцяти-двадцяти років за нинішнього стану для нашої ідеї практично втрачено.

Всі ці люди за нинішнього становища не мають і не матимуть жодного мотиву напружуватися, брати на себе зайвого тягаря, часто-густо навіть йти на конфронтацію, – через оті психологічні, світоглядні, гуманітарні базові причини. Без сумніву, щодо мови вони продовжать перебувати в своїй зоні комфортності, звичок, штампів та диких стереотипів. Або вимушеного пристосуванства. Щороку поповнюючи свої лави невиправних новоприбулими…

І ще одна фундаментальна річ, без розуміння якої жодних практичних результатів досягти неможливо, – українського ресурсу, гуманітарного, фінансового, людського, освітнього, так мало, точніше, настільки менше, ніж супротивного, що тільки концентрація зусиль на винятково конкретних напрямках може бодай дати шанс на якийсь поступ.

З усього цього випливає такий собі конкретний висновок: наша цільова аудиторія, наш клієнт – категорія до вісімнадцяти років.

До речі, саме вони через декілька років стануть рушієм наступного поштовху до розвитку, і є сподівання, що вони таки прорвуть наше вічне зачароване коло, – є одна річ, яка кардинально, принципово відрізняє це покоління від усіх нас і старших, навіть незалежно від поглядів і міри національної свідомості декого з нас, – вони зростають, глобально, апріорі знаючи, що Росія ворог, чужий! Це – надпотужна основа для будь-якого розвитку, в тім числі й Дерусифікації та Українізації. (Звісно ж, супротивник діє дуже потужно, гнучко, своїми мутаціями виявляючи неабиякий креатив, (“какая разніца, на каком язикє любіть Украіну”, “Слуга народу”, “Віталька”, “Останній москаль” й таке інше), тому без держави ми в критично нерівних умовах, отже, відходячи від теми, нагадаю, що однаково треба брати державу!).

Та переможений той, хто визнав себе переможеним, і як казало Мікола Янавічь Азірав: “Нє трєба скігліті, трєба брать лапату…”

І отут починається найцікавіше! Вірних констатацій становища від нашого національно свідомого співтовариства хоч греблю гати, і що робити – всі знаємо, Дерусифікацію та Українізацію. Я ось навіть намагаюся окреслити цільову аудиторію, аби не розпорошувати зусиль… А от як це робити?!

Міркуємо.

Де пересічна десятирічна дитина бере неформальну інформацію? І п’ятнадцятирічний підліток? Й вісімнадцятирічна людина? Вірно, в Інтернеті. Де саме? Вона зависає “ВКонтакті”. Там є все! Чого її душа не забажа. Все, що цікаве пересічній дитині: пісні, кліпи, мультики, кіно, ігри, ролики в Ютюбі, гумор, кішечки та демотиватори, туторіали, безглузді тести, прикольні стікери та безліч цікавих речей або відвертого мотлоху – ВКонтакті! Люди там живуть!

Нині це такий канал доступу до мізків, що його значення в сенсі впливу не можна переоцінити!

Але тут є принциповий момент! Пасивна присутність будь-де, хоч би й у цьому ВКонтакті, в наш час майже тотожня відсутності! Інтелектуально ледача публіка тупо хаває те, що їй навалюють, а якщо щось і шукає, то тільки оте щось в звичайних для неї координатах – україномовної продукції в тих координатах нема!

Тобто, до потенційного “клієнта” треба лізти міжиочі, вабити його саме тим, що йому зараз цікаве, й дарувати йому подібне – україномовне! Яке сам він не шукатиме! Але зі сторонньою поміччю відкривши для себе україномовний контент (в будь-якій сфері), численний і сучасний – людина, дитина, вихована в певному середовищі в шкаралупі абсолютно тривких підсвідомих штампів, раптом побаче, як шкаралупа потроху тріскається, а крізь шпарки стає видно щось зовсім інше! І якась частина інтелектуально активних дітей піде далі!

Отже, людям треба дарувати україномовну “попсу”, це я узагальнено так називаю, тобто, масову культуру в різних проявах для пересічного споживача, не забувши жодної сфери (!), – українською! Мушу зауважити, що зарозумілі інтелектуали, які принципово не хочуть мати стосунку до отого “шлаку”, – виходе, ніякі не інтелектуали…, бо мова живе, коли нею користуються не тільки письменники та телеведучі, а й повії, продавчині та олігархи, увесь народ… До речі, це взагалі відчутна проблема, коли національно свідомими стають саме неформатні, непересічні особистості, що логічно, але потім оці супер-особистості створюють щось таке неформатне, що, яке б воно не було видатне, – нецікаве й незрозуміле пересічній масі. В результаті якщо щось десь з’являється українське, то воно в сприйнятті пересічної більшості зазвичай якесь чудне, “заумнячене”, якесь “гонєво”, щось не те, а це тільки додає до загального упереждення проти всього україномовного. Пересічному народові потрібен пересічний продукт! Різниця повинна бути не в культурній або естетичній цінності, а винятково в мові! Умовно кажучи, потрібне україномовне “лайно”. Не сперечатимусь з ортодоксами, якими є більшість нашого руху, бо єдиним критерієм правильності є результат. Результат нашої дотеперішньої діяльності нам всім відомий. 

Наголошую, не просто створити якісь спільноти з якимось контентом, це все є, а лізти конкретно до кожного, у друзі, повідомленнями, як завгодно, аби людина проглянула пропонований україномовний кліп, прослухала україномовну пісню, подивилася україномовний мультфільм тощо… І – багато! Зараз все, чим пересічна дитина захоплюється, найдоступніше їй саме російське, а якщо це західне – то дубльоване саме російською. Навмисне україномовне ніхто не шукатиме – його треба просто втокмачити. Дитині просто потрібна бодай якась практика, бо нині, наприклад, безліч дітей зростають у такому дикому середовищі, де просто от будь-який ґаджет і українська мова – це геть несумісні речі! 

Такий момент: акаунти, через які йтиме розповсюдження україномовного контенту, повинні бути саме місцевими для зросійщених реґіонів, і спочатку на розрив шаблонів, а потім на закріплення, – винятково україномовні в спілкуванні. (За поважної організаціїї діла потрібні, звичайно, й російськомовні акаунти, що позиціонуючи себе пересічними “какая разніца, на каком…”, в той же час пхають україномовний продукт – це важливо.)

Ще важлива річ: зараз наше діло дбати не про права на інтелектуальну власність якихось авторів, а дбати насамперед про можливість наших дітей споживати україномовний продукт! Сподіваюся, втямки, про що я. І це стосується взагалі багато чого – треба менше хвилюватися про свою білість і пухнастість, а більше турбуватися про реальний результат. Бо буде білий і пухнастий – труп.

Ми говоримо про концепцію, а як це зробити технічно – тема для бодай трохи фахівців. Важливо, що це мабуть повинна бути якась структура, яка діє цілеспрямовано, за чітко виробленими алгоритмами, концентровано й масово, системно.

Інтернет – це територія, де упередженість, впертість, залізобетонність і готовність перешкоджати щодо української мови дебело нівелюється самою сутністю Інтернету, на відміну від реальної публіки реальних російськокультурних реґіонів з домінуючою російською мовою (так розлого, бо величезна частина поки що україномовних (дикий суржик) людей реально є радянсько-російськокультурними, часто-густо зі змалку російськомовним легше працювати, аніж з досі ще україномовним світоглядним малоросом…). Тому саме в Інтернеті ми маємо якнайбільше можливостей креативом трохи зкомпенсувати граничний брак Українського ресурсу, заразом і супротивник в Інтернеті не може нашим ідеям тупо закрити доступ, як на телебаченні олігархів, чи загрожувати дискомфортом, як в реальнім житті.

Тепер щодо реального життя. Тут теж роботи до трясця. Спробую стисло, як тези.

Школи в нас майже всі українські. Проте Віндовз на комп’ютерах у класах мають інтерфейс російською мовою. Коли дитина росте, бачачи, що в комп’тері вчителя російська мова, то сьогодні (!) ця російська мова в комп’ютері вчителя переважає всі теревені того ж учителя про нашу солов’їну мову, калину, синє небо й жовте колосся, славну козаччину, петриківський розпис та інші “хрущі над вишнями”! Переконувати працівників освіти погодитись на безкоштовну українізацію програмного забезпечення, навіть пропонувати їм схему: вони буцімто на вимогу батьків мусять українізувати ПО, наймають фахівців, ПО наші українізують безкоштовно, а працівники освіти кладуть собі в кишеню якісь оті списані гроші, їм – мотивація, нам – результати.

Є декілька дат на рік, коли в усіх дитсадках та школах відбуваються різні свята й ранки. Часто-густо туди запрошують аніматорів, всіляких масовиків-витівників, організаторів свят. Апріорі вони проводять усе російською, (якщо чесно, то вже іноді пропонують вибір, але публіка вибирає російську, причому навіть в україномовних середовищах завжди є трохи російськомовних дітей, які найголосніше кричать (!), що обирають російську, а україномовна решта мовчки сприймає (!), якщо вибір за батьками, то в україномовному (дикий суржик) середовищі російську обирають ще агресивніше та безапеляційніше (!) – це так, промовисті факти). В кожнім, навіть великім, місті є якась кількість фірм такого спрямування, і є якась кількість самозайнятих осіб, що пропонують послуги такого спрямування. Проаналізувати цей ринок, з’ясувати інтереси конкуруючих груп, надати саме отим малодоступним аматорам пропозиції виступів взамін на україномовність тих виступів, власне, це звичайний такий собі логістичний бізнес, а вийти на зацікавлених замовників – батьків чи вчителів – напередодні кожного свята – Інтернет у поміч, і система Інтернет-реклами, і пошук потрібних персон… – все це вже одпрацьовано й фахівці цим користуються. Треба шукати мотивацію для тих, хто повинен провадити потрібні нам речі. Зараз цією мотивацією можуть бути винятково меркантильні інтереси потрібних для нашого діла осіб. Головне – система й максимальне покриття – куди не ткнися, а там ми.

Є групи любителів графіті, ціла суб-культура. Замовити конкретні теми в конкретних місцях, саме щодо української мови, забезпечити матеріалами, – вкрити міста потрібними нам графіті.

Власне, брати будь-який сегмент навколишнього життя, насамперед цікавий дітям та підліткам, і пов’язаний з ними, і системно покривати його нашою пропагандою. Використовуючи різні, в тім числі й меркантильні, інтереси всіх, хто може бути корисним.

Так, тут потрібна структура, якесь співтовариство громадян, які розділяють однакову ідею, причому конкретну окрему ідею, в нас – українська мова, без жодної прив’язки до будь-чого ще, аби максимально зменшити розбіжності в співтоваристві, бо буде як завжди… Суперечки щодо бачення, теревені, балачки, незгоди, амбіції, відмінності, безліч варіантів…

Дуже чіткі конкретні плани, й під них – такі ж алгоритми.

І все це – заради майбутнього, тільки через вісім-десять років можуть бути перші реальні результати. Результати в тім сенсі, що в життя вступатимуть люди, які схочуть змінити основи, що розпочне процес реальної дерусифікації.

В принципі, я тут намагаюся запропонувати загальний орієнтир. На більше, конкретніше, в мене зараз креативу мабуть недосить.

Стисло це можна висловити так.

Без держави зрушити щось, або просто бодай якось намагатися на щось вплинути, ми можемо сподіватись винятково через Інтернет! У “полі” ми не конкурентноздатні. Вплив пана, який вилазе з “Лексуса” й розмовляє російською, беззаперечно й цілком переважатиме вплив людини, яка вилазе з трамваю й розмовляє українською! Натовп обиратиме мову пана. А з врахуванням ще й вихованого російсько-радянським володарюванням менталітету – поготів. Тому єдиний шанс – шукати той майданчик, де невигідні для нас фактори не мають значення, знівельовані, не фігурують.

Це – мій глобальний висновок и пропонована мною глобальна стратегія напрямку дій національно свідомої меншості всупереч гуманітарній політиці держави.

Автор: Дмитро Ткаченко

Портал мовної політики

Напишіть відгук