Запорізька влада згадала про мову: “До новой встречи!”

Анатолій Ажажа

У Запорізькій міській раді звітували про виконання «Програми розвитку і функціонування української мови в м. Запоріжжя на 2016-2020 роки»: слайди з вишиванкою, в коридорах – розмовляють російською, відповідальні за виконання програми не з’явилися.

19 червня у міській раді відбувся круглий стіл – позачерговий звіт виконавців міської «Програми розвитку і функціонування української мови в м. Запоріжжя на 2016-2020 роки».

Дивно, але без пояснень залишилася відсутність на позачерговій нараді головних «контролерів» виконання Програми: заступника міського голови Пустоварова А.І. та голови комісії міської ради Зайцева В.О. Адже відомо, що будь-яке рішення, будь-яка Програма без системи контролю виконання – порожній звук, даремне витрачання часу і паперу…

Для участі у нараді прибули відповідальні представники райдержадміністрацій, департаментів та управлінь міської ради, серед запрошених – автори Програми, громадські активісти, також представники обласної організації Товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка: заступник голови Товариства Ольга Стадніченко та секретар правління Анатолій Ажажа.

Таке широке залучення “Просвіти” до позачергового публічного обговорення виконання Програми можна, мабуть, пояснити тим, що у травні всім виконавцям були направлені листи за підписом голови організації, народного депутата Ігоря Артюшенка із проханням «надіслати на нашу адресу копії відповідних документів (наказів, розпоряджень, повідомлень у пресі тощо), скерованих на роз’яснення державної політики в питанні утвердження української мови як державної та на виконання завдань вказаної Програми».

Логіка такого запиту проста. Очевидно, що в управлінській вертикалі влади: від міського голови – до водія трамваю, від міського голови – до вчителя чи вихователя дитсадка, від міського голови – до журналіста, автора публікацій про хід виконання Програми – хтось або не формулює і не передає конкретне завдання, або отримує наказ, але не виконує його.

Наша задача – уважно вивчити рух управлінських рішень і їх виконання на цих вертикалях.

Таке наше сміливе твердження (про невиконання Програми на певних рівнях) суперечило звітами виконавців – учасників круглого столу, доповіді яких були підкріплені вражаючими відсотками успіху і яскраво проілюстровані «вишиванковими» слайдами.

Але незаперечні факти переконують і насторожують нас: у Запоріжжі активна і переважаюча присутність російської мови у транспорті і рекламі, у дитячих садках, школах і позашкільних центрах розвитку. Особливо активна у владних кабінетах, часом – навіть агресивно-активна…

Прояви такої поведінки службовців, такого загрозливого домінування російської мови стали помітними вже під час подання листів до приймальні (канцелярії) адресатів.

В управлінні внутрішньої політики, преси та інформації ось таке:

– Что у вас?

– Лист начальнику управління, а це наш примірник…

– Что там?… (Прочитати самостійно короткого листа українською немає бажання).

– Лист про те… що Ви маєте використовувати українську мову на робочому місті…

– Вот ещё, буду я этим заниматься…

– А Ви міському голові про це скажіть, це його Програма…

В управлінні культури шукаємо кімнату, де б зареєстрували лист. Спілкуються зі мною всі, незважаючи на мою українську, – і начальник управління Ірина Черниш, і її підлеглі, – російською мовою.

Запитую службовців:

– В управлінні культури робоча мова – російська?

– Нет, два языка…

– Російська і англійська?..

– Нет, русский и украинский…

Про «русский робочий» та про рівень професійної етики, ба навіть – про рівень інтелекту службовця управління культури, про його професійне кредо – промовисте свідчення в кабінеті:

Запоріжжя

«Перед началом рабочей недели помните:
лучше всех в колхозе работала ЛОШАДЬ.
Но, тем не менее, председателем она так и не стала».

Минуло кілька днів, і нас телефоном запросили отримати відповідь: «Как вам будет удобно: на ваш адрес, электронной почтой или вы лично зайдете?».

Відповідаю, що зайду особисто, щоб познайомитись із такою кмітливою працівницею, запитую, чи розуміє вона, що наш лист – про долю української мови і що на службі слід спілкуватись державною мовою?

Відповідь не забарилася: «А русский язык в Украине не запрещен…»

На нараді я зачитав керівнику управління І. Черниш з відеозапису у телефоні текст того «професійного кредо» і попросив до наступної наради хоча б перекласти його державною мовою. Бо ж має врешті бути, поряд із квітчастими слайдами рапортів, хоч якесь зрушення у виконанні Програми функціонування мови…

Далі – не з інспекторської перевірки, а з досвіду двох українських родин, що віднесені, за переписом населення, до української більшості Запоріжжя.

Січень. В українському дитсадку, Дніпровський район, новорічне свято – російською мовою…

Березень. Свято Весни там же – російською мовою.

Березень. Шкільний театральний фестиваль «Березіль», нагородження учасників. На сцені святково вдягнені діти, за спиною яких, на стіні, електронним проектором створено зображення Большого театра, російських акторів: Зельдіна, Караченцева, Раневської… Змінюються картинки під спів рок-групи «Альфа» : «Театр – жизнь… Так буде вечно…»

Запитую, ЩО ЦЕ ТАКЕ, особливо ж поряд із іменами репресованих, знищених на Соловках Леся Курбаса і Миколи Куліша – це ж їх памʼяті присвячено фестиваль!..

Відповідь учительки: «Ну як же не зрозуміло: театр не має кордонів!»

Привітання від чиновників обласної і районної адміністрації юним акторам, серця яких упродовж року на репетиціях переповнювались сумною і сонячною українською драмою і комедією, трагічною долею новаторів українського театру – російською мовою…

Квітень. Публікація на інтернет-ресурсах статті екс-редактора «Запорізької Січі» О.Верьовкіна «Для запорізького чиновника українська мова стане рідною тільки через палку». Бурхливе обговорення в мережі… Для уповноважених з контролю виконання Програми п. Пустоварова А.І. та п. Зайцева В.О., для всіх виконавців Програми стаття мала би стала приводом для позачергової наради і критичного аналізу ситуації, а для відповідального за висвітлення ходу реалізації Програми Володимира Головешка – черговим інформаційним приводом. Але взагалі за півроку не знайшлося жодного «інформаційного приводу» для розмови у ЗМІ про відродження мови.

А Програма невідкладно потребує широкої популяризації, роз’яснення серед запорізької громади, розмови про світовий досвід утвердження державної мови і про нашу, упродовж років Незалежності, байдужість, яка привела Крим і Донбас, всю Україну, до біди: «Питання про мову є як раз питанням про існування України як такої. Адже перевірено – всюди, де немає української мови, або вона пригноблена, з’являється «русский мир», тобто війна». (О.Верьовкін).

Травень. Випуски у старших групах українського садка, майбутніх школярів проводжають «в новую жизнь». Свято проводять російською мовою, вручають дітям «Путевку в жизнь».

Травень. «Детский клуб «Солнышко» (так на дверях офісу) проводить звітний концерт танцювального гуртка, весь супровід свята – російською мовою.

Червень. Два святкових заходи до Дня захисту дітей (вул. Бородинська, парк по вул. Ладозькій,) – російською мовою.

Іще можна багато чого розповісти, особливо про стан реклами, про мову обслуговування в електротранспорті – фактів тут зафіксовано чимало…

Та у будь-якому підрахунку підстав для занепокоєння ходом виконання Програми в усіх її напрямках буде значно більше, ніж для милування «успіхами».

Склалося враження, що організатори наради 19 червня не мали бажання почути критичні зауваження представника Просвіти, натомість вони заходилися формувати «підсумкові пропозиції», серед яких звучали «виготовлення сучасних, модних плакатів про мову», «проведення бесід із батьками про важливість вивчення української мови» тощо.

Просто жах! Які «модні плакати», яка «важливість вивчення», коли сама Програма (стор.5) констатує, що «сучасна молодь, володіючи українською мовою, сприймає її формально: її вивчають, уміють розмовляти, але без неї можуть обходитися в повсякденному житті»! Чому «можуть обходитись» – ось питання для влади, яка і подає такий приклад сучасній молоді.

Шукаючи вирішення проблеми мови, не обов’язково бути фаховим філологом, соціальним працівником чи державним менеджером.

Досвід приходить із життя: у кожного з нас у свій час були в родині діти у тому ангельському віці, що зветься «немовля». Які «моніторинги» чи «репертуари», яке «підвищення культури мовлення» в родині чи довкола, які «конкурси», «співбесіди» і «атестації», «електронні бази» і «фестивалі» допомогли немовляті промовити: МАМА? Ми просто постійно розмовляли з дитям рідною мовою, або – професіональним сленгом – ми «створювали мовне середовище». Потім, з роками, – можливе вдосконалення знання і володіння українською мовою. Сьогодні – необхідно творити мовне середовище!

Без цього – без особистого бажання і персональної відповідальності за такий найважливіший інструмент утвердження мови – успіху Програми не буде.

Але тоді успіх прийде – а він ось-ось прийде! – у вигляді Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». І тоді стане вже непотрібною і сама Програма, і чиновники, для яких взірець служіння державі – «колхозная лошадь».

Автор: Анатолій Ажажа,
секретар правління
Запорізького обласного об’єднання
ВУТ «Просвіта» імені Т. Шевченка

Напишіть відгук