Ще великий Володимир Ілліч Ульянов–Ленін поставив перед Українцями умову: Незалежна Україна можлива большевицька, – або ніяка. З того часу нічого не змінилося. Українці не спромоглися до цього часу на щось більше, аніж на вибір суверена. Вибір між москвофільством і ґерманофільством; між большевизмом і нацизмом; між азіятською Російською федерацією і космо-семітською Европою. У спогадах останнього гетьмана України Скоропадського можна знайти запис: приходили на розмову Українці. В державі Україна записувалися на візитацію до Гетьмана представники національної меншини – Українці!

Міжнародний космополітизм попихає Україну до европейських цінностй. першою такою „европейською“ цінністю є азіятська московська мова. В цьому керунку маємо найбільше успіхів. Правда, маємо антикорупційне б’юро. А починати слід‑би зі служби розмосковщення. Натомість запрошені високі керівники не беруть прикладу з першого військового міністра Морозова, котрий бездоганно вивчив мову перед тим, як взятися керувати Українцями. Українці не варті цього, бо їх не має буть в скорому часі.

Втрачені після-революційні шанси… Деякі втрачені навіки. Чи будемо наново перейменовувати шерифів, поліцейських, капралів…? Я виріс в часі большевицької окупації, зовнішньою ознакою якої були московсько-мовні силові структури. Прекрасний шанс – нехай‑би нова европейська патрульна служба (стежа по‑нашому) набиралася з Українців і нехай‑би вона говорила до Кацапа державною мовою. Та ні, хоч нове воно, хвалене з усіх боків, але… кацапське. Я собі так думаю, що Хохол на Сході і Русин на Заході і оцю боротьбу з корупцією перемелють, як перемололи і австріяцьку, і польську, і московську, так і большевицьку держави…

Америка для Американців, Польща для Поляків, Росія для Москалів, европейська Україна для космополітів. Европа не для Українців (хіба що для української худоби) – ось приховані правдиві гасла Революції гідности, про які не здогадувалися Небесні герої. Не бачив правди і я, бо не звернув уваги, якою мовою писалося SMS, що кликало на Майдан. Доказ дволичности? Прошу. Президент Саакашвілі, випускник КНУ^-ту, виступав зі сцени помаранчевого Майдану доброю українською. Нині в Одесі він вчиться правильно по‑кацапськи вимовляти м’ягке „Одєсса“. Товариш по студентській лаві президент Порошенко пускає повз вуха. А чи пускає, чи, може, добре знає, що не з українською мовою житиме Україна в Европі? Чи до Українців приїхав пан Саакашвілі, чи поклонився він Козацькому дубові на Бульварі Шевченка в Одесі? Хіба ні, бо небажання вдосконалити своє знання української мови часто і нахабно виказує на численних телевізійних виставах-балачках. Пан Саакашвілі є державним службовцем, знає українську мову але з висоти телевізійних трибун мужньо і одверто подає добрий приклад прагматичного зневажання державної мови. Зрештою, аби показати, що в цій державі  українська мова – повний непотріб для фахових політиків та діячів з вищих кіл, – особливо мужнього нахабства не треба. Посполиті й так солодко облизуються од самого смаку кацапсько-европейського патріотизму.

Нищитель українства Аваков, висунений кацапо-патріотичною „Батьківщиною“, бачить Українців, мабуть, там, де Турки бачили Вірмен в 1915^-му. Це я пишу спеціяльно для україно-мовного любителя „каліного заліза“ пана Сергія Соболєва, Заступника у „Батьківщині“ („Свобода слова“ Куликова, 30 листопада ц. р.) Як‑би мав хоч якусь повагу до власної інтеліґентности перед личком телевізійної публіки – то збудував‑би такого‑собі словничка перекладів з кацапо-депутатської на українську, та й вправлявся‑би перед виступами, тоді  вивчив‑би, що то є розжарене залізо і блудні (а не „блуждаючі“), вибачте, дупутати. А от я, як патріот, мав‑би цього пана поважати за його европейськість(!).

Натомість, президент України своїми брехливими українсько-мовними виступами намагається навіяти недоумкуватим, що вони терплять і гинуть за Україну. Та Президент не дурить! Він чесно заявляє, що ми гинемо за Европу Савіка Шустера. Цей останній непересічний пан спочатку розмовляв литовською (бо там народився), далі – вивчив італійську (бо там жив), пізніше – англійську (бо це потрібно). Українською знатним панам володіти немає потреби, навіть перед лицем всенького люду 40-мільйонної Неньки. Президент України обіцяє президенту Шустер-студії віддати життя за того кацапську виставу-балаканину. Президент не обіцяє віддати життя за те, щоби Шустер заговорив державною мови його, Президента, держави та ще й повикидав Кацапів разом з перекинчиками з етеру. Не варта українська мова життя пана Порошенка. Якось навіть смішно подумати. Не смішно було‑би нашому Франкові, засновникові Радикальної партії Галичини, але де той Франко…

Від перекинчиків роїться. Знову проклятий вибір: або передові европейські космополіти кацапського духу (бо яка мова, такий і дух), або бездоганно україномовні ґенеральні фарисеї на самому чубку влади. Або – кацапські волонтерні (українські звались‑би добровольцями) герої Революції у Верховній Раді, яким, з їхньої кацапської простодушности, невтямки, що їхня людська порядність закінчується там, де починається їхня кацапська мова.

У збіглу п’ятницю в Шустера до перекинчиків записалися наче-б то передові Українці Марина Ставнійчук та Ігор Смешко (не відаю, чи у Христинівці поширене прізвище Смішко; ані московського, ні українського слова „смешко“ не існує, але то може бути польське, коли писати через „є“). Обидвоє дружньо заговорили кацапською, демонструючи спідлену вторинність української мови (доказові чого в першу чергу присвячена і сама вистава-балачка Шустера). Немає сумніву, що хотіли‑б вони популярности. Але хто їх шануватиме? Добре, коли‑б прочитали оте, що тут пишу. То ж слухайте: Українець вас не шануватиме, бо самі себе не шануєте. Кацап вас не пошанує з тієї ж причини, зрештою, ви не його роду. У песиголовців-космополітів теж своя раса, вам туди зась. Отак і ходитимете скоморохами у наймах.

Були й такі, що придержувались української. Та їхня українська мова, на жаль, геть хвора, небога: „агітувати про те“, „один раз щось нажати“, „блуждающий депутат“ (це у них спільний кацапізм, замість блука́льний, блуденний, бродяжний), „зустрічався в Турції (Туреччині)“, „стратегія будується на хибних посилах (знаках, о́повістях)“ – це од Віктора Чумака; „бігство (втеча) Януковича“ – від Олеся Донія.

Ось вам і ще один проклятий вибір: або ганьба перекинчика, або ганьба неграмотности. Вибору гідности не існує. Хоч революція зветься тепер Революцією гідности.