Портал мовної політики публікує роботи переможців конкурсу есе на тему «Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування». Журі відзначило есе Лесі Розумик з с.Агрономічне Вінницької області.

Українською розмовляють свідомі люди — так показує досвід. Інакше їм не дозволяє вчинити совість. Особливо це актуально зараз, коли триває російсько-українська війна. Вони усвідомлюють, що гасла «Чия мова, того й влада», «Де лунає російська попса чи шансон, туди приїдуть російські танки»,  «Українцем є тільки той, хто розмовляє українською» це не просто фрази, а сувора реальність. З цим неможливо не рахуватись, не помічати, прикриваючись фразами про толерантність. Тому що про яку демократію і толерантність можна говорити, коли так легко ігнорується гідність українця в Україні?

Часто на українську переходять небайдужі, творчі люди, громадяни своєї країни, такі як Євген Галич з «O.Torvald», Саша Кольцова з «Крихітки». Вони народились чи проживали в Росії, але все одно розуміють, як важливо розмовляти українською. Чим більше буде таких небайдужих людей, тим сильнішатиме наша мова, тим частіше вона лунатиме по радіо, на вулиці; і тим більш розвиненою ставатиме власне Україна.

Дуже важливою є роль держави у вирішенні цієї нагальної проблеми, адже саме розвиток культури та освіти на загальнодержавному рівні якнайбільше сприятиме і розвитку української мови. Підтримка української музики (тобто україномовної), митців, утвердження української мови на рівні бізнесу, повсякденного спілкування зможе розширити можливості її вживання і розвитку. Але, на жаль, зараз ми аж ніяк не можемо покластись у цьому питанні на державу; і тому нам залишається одне —  діяти власними силами. Та хоч у менших масштабах, але працювати у даному напрямку.  Тому що, якщо не ми, то хто ?..

І от постає питання, як переконати людей на Сході України розмовляти українською, саме переконати, а не змусити. В першу чергу, ми повинні зрозуміти, що потрібна серйозна інформаційна кампанія, із залученням провідних і цікавих письменників, поетів, музикантів, художників, які б власною творчістю надихали переходити на українську. Потрібно проводити максимальну кількість заходів, доступних всім і кожному, на вулицях, у школах, арт-центрах, філармоніях, на різноманітних мистецьких платформах. Головне, щоб це  було по-справжньому цікаво і доступно. Бажано, щоб такі заходи проводилися дуже часто (наскільки це можливо). Людям важливо бачити, що щось робиться з любов’ю, а не просто так, чи щоб нав’язати чужі переконання. Тоді вони охочіше сприйматимуть такі речі і перейматимуть їх. Маленькі містечка і великі міста повинні бути поглинуті цією кампанією. Для цього потрібні добра воля, бажання об’єднатись і зробити щось важливе багатьох митців.

Дуже важливим аспектом у такій інформаційній кампанії є ознайомлення людей з ресурсами, де можна вивчати українську (н-д, платформа для вивчення української мови «Лепетун»),  україномовними сайтами, радіостанціями (книги — chtyvo.org.ua, музика — musicinua.com, radioskovoroda.com). Яскраві, з оригінальним дизайном листівки та брошури можуть надихнути багатьох запитати себе: «А може це й справді круто розмовляти українською?». Такий маркетинговий хід ефективний не лише в комерційних, а й у культурних проектах.

Багато історичної інформації, яскравий дизайн, а також перелік україномовних сайтів — це дуже важливо для сприяння відновленню громадянської свідомості у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування. Також було б цікаво розпочати акцію поширення футболок з оригінальними українськими принтами і написами, що  заохочують переходити на українську. Потрібно, щоб ці футболки одягали люди, які активно пропагують українську мову. Це б не пройшло непоміченим пересічними громадянами.

Футболки з оригінальними українськими принтами і написами заохотять переходити на українську

Людей необхідно захопити ідеєю, щоб вони загорілися нею.  Тому громадяни, які проживають на Сході і розмовляють українською, люди, які туди приїжджають, мають намагатися якнайкраще володіти українською (як, наприклад, автор шкільних підручників з української мови та літератури Олександр Авраменко). Це надихатиме оточуючих на те, щоб змінити мову спілкування. Люди, які люблять українську, повинні об’єднуватися і створювати організації, які займалися б допомогою громадянам у різних напрямках (юридичних, освітні волонтерські організації тощо) і при цьому обов’язково розмовляти гарною українською. Тому що непідробна, щира любов до власної мови і добрі справи можуть подіяти набагато сильніше, ніж різноманітні примусові заходи.

Небайдужі українці зможуть взяти участь в проекті, де потрібно написати листа українською побратимам-східнякам про те, як важливо розмовляти українською, а також з підтримкою у цій важкій ситуації, що виникла в нашій країні. Усі бажаючі матимуть змогу описати усю любов, яку в них викликає рідна мова, та попросити і їх переходити  на українську; написати улюблені вірші українських поетів, намалювати власні  ілюстрації. Одним словом, створити шматочки любові до власної мови, які разом становитимуть велику силу. Волонтери зможуть зібрати ці листи і відвезти на Схід, де роздадуть  усім небайдужим і досі російськомовним патріотам. Головне — зробити цей і попередні заходи якнаймасовішими, щоб залучити якомога більше людей.

Важливо провести повномасштабну акцію зі знижками на україномовну продукцію (журнали — «Український тиждень», «Просвіта», «Країна», «Світова географія», «Міжнародний туризм» тощо, книги — продукція «Книгарні Е», «Фоліо»; різні маркетингові рішення (дві книги за ціною однієї і т.п.). Завдяки широко розповсюдженій рекламі цей проект може дати відчутний результат. Адже україномовні книги і журнали  в даний час несуть у собі велике скупчення всього справді українського і якісного. І саме книги можуть сильно впливати на аудиторію через свій пізнавальний і просвітницький потенціал.

Не одразу (на швидкий результат годі сподіватися, враховуючи, що русифікація здійснювалася понад сто років), але впродовж тривалої та наполегливої інформаційної кампанії можна буде помітити зміни. Зміни мають відбутися, так як люди почнуть розуміти правду, а правда звільняє від ілюзій, поверхових, несправжніх речей, повертає до власних коренів. Люди бачитимуть те, що відбувається в ДНР, ЛНР і бачитимуть те, з чим до них приходять україномовні активісти. І виберуть те, що буде ближчим для них. Нам потрібно зробити так, щоб вони відчули, що ми їхні друзі, а українська — їх рідна мова.

Але спочатку зміни повинні відбутися в наших серцях, адже навіть в центрі України ми спостерігаємо не так вже й багато українського (тобто україномовного), а тільки дуже багато російської мови, російської (чи російськомовної)  музики. Дуже мало спротиву цим тенденціям, на жаль. Ми самі не завжди робимо все необхідне для того, щоб українська мова повноцінно існувала та розквітала навіть тут. Ми слухаємо російськомовні радіостанції та читаємо російськомовні журнали, говоримо, що питання мови неважливе  або взагалі про це не думаємо. Ми діти своєї епохи, але саме від нас залежить, якою буде наступна епоха для України — тотальної русифікації і культурного збіднення чи епоха розквіту всього українського, розвиток нашої країни. Кожен повинен вирішити сам для себе  раз і назавжди це питання і об’єднатися з однодумцями заради спільної справи, як наголошував В.Стус :

А єдиніться  —  предковічне небо

Вам спільний шлях покаже по зірках.  

Від цього сильнішими станемо  і ми, і наша мова, і держава. Тож, нумо, до праці!

Автор: Леся Розумик 

Портал мовної політики