Влада Білорусі на сьогодні не має послідовної державної стратегії щодо мовного питання, вважають опитані DW аналітики. DW з’ясовувала, що ж має офіційний Мінськ у цьому плані натомість та чому.
За ініціативою ЮНЕСКО 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови, покликаний заохочувати мовне розмаїття та призупинити вимирання мов, яким це загрожує вже сьогодні. Цей день відзначать і в Білорусі, де дві державних мови – російська та білоруська. За даними останнього перепису населення, рідною білоруську мову назвали три чверті громадян країни, але, як вважають опитані DW експерти, влада не робить нічого для її інституційної підтримки. Більшість білорусів розмовляє тепер російською.
Те, що ситуація з білоруською мовою загрозлива, визнали й експерти ЮНЕСКО: у Атласі мов світу в пункті про загрози білоруська мова позначена як vulnerable (вразлива, послаблена). Це – перша з чотирьох сходинок на шляху до вимирання. І якщо нічого не змінити, то білоруська мова пройде їх швидко, попереджають член управи Товариства білоруської школи Вінцук Вечерко.
У такому ж стані з мов народів Європи, які є державотворчими, перебуває лише ірландська мова, але в Ірландії, пояснює Вечерко, є стратегія порятунку мови, розширення її функціонального використання, підвищення престижу та міжнародного статусу. Опитані DW експерти одностайні у думці, що усього цього в Білорусі немає. А що є?
У Білорусі немає жодного білоруськомовного ВНЗ
Судити про те, скільки людей у Білорусі спілкується білоруською, виходячи з опитувань, не можна: їх не проводять так, як, наприклад, у Швейцарії, де ставлять по 10-12 питань, пов’язаних з мовою, зазначає Вінцук Вечерко. Законодавчі рамки, на його думку, витісняють білоруську мову в маргінальну сферу.
Відкриття білоруськомовного дитсадка чи класу, каже Вечерко, залежить від доброї волі чиновника і значно менше – від наполегливості батьків. Крім того, в Білорусі досі немає жодного білоруськомовного ВНЗ. Збільшення на вулицях міст кількості білбордів білоруською – орнаментально-декоративне позначення етнічності – і те, що за білоруськомовними громадянами міліція припинила ганяти з кийками, – максимум, на що згодна влада, вважає Вечерко.
Кількість годин білоруської мови у школах зараз можна порівняти з російською мовою, але викладають білоруську так, що діти часто не розпізнають мову, коли до низ звертаються білоруською, констатує експерт. За його даними, в деяких містах Білорусі, наприклад, в стотисячному Молодечному, немає жодної школи й жодного класу з білоруською мовою навчання.
Національна ідентичність як розмінна монета
Сфера вжитку білоруської мови в країні, на думку Вінцука Вечерки, зводиться нанівець: цією мовою не можна відкрити банківську картку чи заповнити квитанцію на оплату комунальних послуг, будь-який чиновник може не відповісти білоруською на звертання цією мовою, мовляв, його статус з російською мовою однаковий. А більшість білоруськомовних рок-музикантів – у чорних списках, у них немає ні концертів, ні записів на радіо та телебаченні.
Але ставка влади у Мінську на рерусифікацію, яку й далі продають Кремлю як свідчення лояльності в обмін на преференції, зазнала поразки: нові білоруськомовні ініціативи з’являються всупереч діям влади, констатує Вечерко.
Директор закритого владою Білоруського гуманітарного ліцею Володимир Колас констатує, що в країні, як і раніше, замінюють мову навчання з білоруської на російську, закривають білоруські школи, які і так нечисленні, а дітей переводять до російськомовних. Але ситуація змінюється, вважає Колас: “Відчувається загроза повторення у Білорусі у тій чи іншій формі український подій, і на цій хвилі влада намагається захиститися білоруською ідентичністю, але використовують це як розмінну монету в торзі з Москвою”.
Мовна шизофренія
Двоякою називає позицію влади автор дослідження Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS), присвячену питанням мови, Вадим Можейко.
“М’яка білорусизація”, пояснює він, виявляється у суперечливих діях чиновників: “Одною рукою влада щось дозволяє, другою – діє за принципом забороняти та не випускати, і це створює відчуття якоїсь шизофренії державної політики”.
Однак, на думку письменника Альгерда Бахаревича, розмови про “м’яку білорусизацію” – спроба видати бажане за дійсне: “Якби влада відчувала свою силу, то давно скасували б білоруську мову як непотрібну. Жодної осмисленої мовної політики у цьому немає: мовна політика орієнтована на культуру. А єдина мета культури для держави – політична пропаганда”.
Погляд письменника
Білоруську мова у сприйняті влади Білорусі Бахаревич порівнює з портретом давно померлої бабусі, яку вже ніхто з живих родичів не пам’ятає: “Портрет і місце займає, і викинути шкода: а раптом знадобиться, якщо доведеться розпродувати антикваріат? Жива білоруська мова так само небезпечна для держави, як нова політична партія з сильним лідером, тож за мовою і намагаються зберегти образ бабусиного портрета”.
Білоруська мова для влади виконує чисто декоративну функцію – і те, що вона досі живе, дратує білоруське керівництво, адже це відволікає його сили у боротьбі за власне виживання, наголошує Бахаревич.
“Про яку білорусизацію можна вести мову, коли не існує білоруського кіно, коли для мови встановили суворо обмежене коло тем, на вихід за рамки якого є негласна заборона. Коли білоруську літературу цілеспрямовано вичавлюють з публічного поля, коли мові нав’язують статус штучної, непридатної для використання у повсякденному житті живої людини. Коли навіть викликати таксі білоруською буває великою проблемою”.
Те, що називають “м’якою білорусизацією”, всього-на-всього “лінивий сигнал держави” про те, що білоруську мову найближчим часом знищувати не будуть – мовляв, нехай портрет ще повисить, робить висновок письменник.
Джерело: Deutsche Welle
