Інститут поведінкових досліджень – дослідницький підрозділ American University Kyiv провели дослідження українців у Польщі, щоб дізнатися, хто вони, які фактори їх спонукають, і чи можна щось зробити, щоб їх повернулося більше. Дослідники спробували заміряти національну ідентичність і навіть фактор гордості.

(За матеріалом Texty.org.ua, які розповіли про висновки дослідників)

“В наших даних ми побачили дуже різкі відмінності між тими, хто зараз користується у побуті українською і тими, хто говорить російською”, — розповідає Володимир Вахітов, директор Інституту поведінкових досліджень.

Дослідження «Шлях додому: хто з українських біженців та мігрантів планує повернутися» охопило як тих українців, хто поїхав туди після початку повномасштабного вторгнення, так і тих, хто жив там багато років.

Результати дослідження демонструють, що такі нематеріальні речі, як національна ідентичність, туга за домом, бачення майбутнього є дуже важливими для українських біженців у Польщі.

Експерти Інституту поведінкових досліджень Володимир Вахітов та Наталія Заїка зазначають, що ці фактори часто значно більше впливають на бажання повернутися додому, ніж соціально-економічні.

“Виявляється, туга за домом не проходить з часом. І хороші новини: українці рідко відчувають вороже ставлення зі сторони тих, хто живе в Україні. Це дуже добре. Чим менше ліній поділів у нас, тим більше шансів пройти крізь війну і потім відбудову”, — каже Наталія Заїка.

“З одного боку, більше третини тих, хто до початку війни говорив російською, перейшов на українську. Але цікаво подивитися на тих, хто не перейшов. В наших даних ми побачили дуже різкі відмінності між тими, хто зараз користується у побуті українською і тими, хто говорить російською.

Останні, наприклад, абсолютно чітко висловлюють своє НЕбажання повертатися — ані найближчим часом, ані “колись”. Також вони відчувають менше “вдячності до місцевого населення” і водночас менше “провини, що поїхали за кордон”.

Це при тому, що вони вказують на схожий або навіть більш травматичний досвід війни (руйнування або пошкодження житла, стрілянина і бомбардування місця перебування, втрата близької людини, насильство щодо них тощо)”, — розповідає Володимир Вахітов.

Дослідники також заміряли “відчуття гордості за Україну” та різні метрики національної ідентичності, і знайшли, що для них всі показники навіть нижчі, ніж у респондентів, що користуються в основному польскою мовою, а не лише в україномовних.

“Це не перший раз, коли ми бачимо цю чітку різницю між російськомовними та україномовними респондентами по різних опитуваннях. В одному з наших перших досліджень, про підтримку вакцинації під час ковіда, ми помітили, що серед російськомовних респондентів було вдвічі більше “антиваксів” (або “вакциноскептиків”). Причому вони виступали не лише проти антиковідних вакцин, що принаймні було зрозуміло, а й проти рутинної вакцинації власних дітей від кору, поліо, туберкульозу і гепатиту.

У дослідженні евакуаційної поведінки, влітку 2022 року, ми знову побачили дуже чітку різницю між тими, хто розмовляв українською і російською, у відповідях щодо очікувань початку війни, бажанні евакуюватися, та оцінці ступеня власної безпеки (російськомовні менше вірили у можливість того, що їхнє місто опиниться в окупації, або що їх може вбити російська ракета).

В усіх випадках ми говоримо про кореляції, а не причинно-наслідковий зв’язок, але щось в українців з цією російською мовою пороблено”, — коментує Вахітов.

Дослідження охопили опитування, проведені в період 12-19 грудня 2023 року Групою Рейтинг на платформі Рейтинг Онлайн, з понад 1 100 українців, які виїхали до Польщі до та після повномасштабного вторгнення.

Дослідження доповнюють результати глибинних інтерв’ю, що були проведені у листопаді-грудні 2023 року компанією «Соціо Інформ» з українками, які вимушено виїхали за кордон, та тих, які вже повернулися до України, й що саме спонукало їх повернутися.