Портал мовної політики публікує роботи переможців конкурсу есе на тему «Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування». Журі відзначило роботу, автором якої є Сергій Бригар з міста Одеса.

Загальновідомо, що чим більшою в окремо взятому регіоні нашої країни є частка україномовного населення, тим менше проявів антиукраїнського екстремізму і сепаратизму ми там спостерігаємо. Саме цей факт дає можливість зробити висновок, що популяризація української мови є одним з ключових питань національної безпеки.

Як людина, яка народилася і все своє дотеперішнє життя прожила в російськомовному українському місті Одесі хочу зазначити, що для популяризації вживання української мови у повсякденному житті необхідно ознайомлювати всіх охочих з її питомим середовищем – національною культурою. Потрібно ненав’язливо демонструвати, що українське може бути і є модним та сучасним. Надзвичайно великого значення набувають просвітницька робота і подолання комплексу меншовартості щодо власної ідентичності. Отже йдеться про українізацію, яка має характеризуватися зваженим підходом та використанням інтелектуальних можливостей небайдужих фахівців і всіх охочих змінювати ситуацію на краще.

З часів «Помаранчевої революції» мені довелося побувати в цілій низці російськомовних міст України. З побаченого, почутого і відчутого можу зробити висновок, що ситуація з мовою та національною ідентичністю в Дніпропетровську, Харкові, Миколаєві, Херсоні, ну і звісно ж в Одесі, хоч і дуже повільними темпами, але покращується. Саме тому в майбутнє я дивлюся зі стриманим оптимізмом.

Ще в 2004 році українська у повсякденному житті викликала в моєму рідному місті хоч і не обурливий, але виразний подив, який переслідував людину, що наважувалася вибитися із загального лінгвістичного контексту мало не всюди. Сьогодні такого явища практично не існує, але проблема невисокого рівня щоденного вживання державної мови залишається надзвичайно гострою.

Гурти психологічної підтримки

Переконаний, що в першу чергу слід звернути увагу на тих російськомовних українців, які добре усвідомлюють важливість українізації. В Одесі мені регулярно доводилось зустрічати людей, які загалом не проти частіше говорити українською чи навіть зробити її основною мовою повсякденного життя, але їх лякають можливі нерозуміння і осуд з боку членів сім’ї, друзів, колег по роботі. Часто їм просто соромно і навіть страшно бути не такими, як всі. Стикаючись з подібними ситуаціями дедалі частіше я розумію, що без адекватної психологічної допомоги на такий складний крок, як зміна основної мови спілкування можуть наважитись лише одиниці найбільш відчайдушних людей з міцним духом і твердими переконаннями.

Оптимальним варіантом для спрощення завдання буде організація безкоштовних гуртів психологічної підтримки людей, які ставлять собі за мету перейти на українську. В якості викладачів слід запрошувати професійних психологів, або і просто креативних особистостей з активною життєвою позицією, які мають власний досвід подолання комплексів та стереотипів, які в нашому не зовсім нормальному суспільстві притаманні переходу на єдину, здавалось би, державну мову…

Сьогодні у великих російськомовних містах України є ентузіасти, які займаються організацією і проведенням безкоштовних курсів української мови. Це, безперечно, дуже важлива і потрібна справа, але напряму вона сприяє не розширенню використання мови у повсякденному житті, а лише підвищенню рівня грамотності. Дуже гарно було би об’єднати в одних приміщеннях власне ці курси і гурти психологічної підтримки. Зовсім не обов’язково, щоб в рамках однієї зустрічі обговорювалися і філологічні, і психологічні питання, але вкрай важливо, щоб усі зацікавлені мали можливість ознайомлюватися і з першими, і з другими.

Маю переконання, що гурти, де можна буде отримати психологічні настанови та відповіді на хвилюючі питання, у переважно російськомовних містах збиратимуть не лише людей, які прагнуть почати спілкуватися українською, а й тих україномовних, здебільшого представників молодих поколінь, які приїжджають на навчання чи роботу, і для швидшої адаптації в новому для себе середовищі переходять на російську. В них теж є свої складності й комплекси, позбутися яких цілком можливо, знайшовши розуміння і отримавши важливу інформацію.

На жаль, доволі поширеним явищем є комплекс неповноцінності, який українці відчувають по відношенні до своєї національної ідентичності. Він формувався і досі формується великою мірою чужинським інформаційним простором, безглуздими кліше другорядності, які демонструють дивовижну живучість, а часто і браком елементарної обізнаності з фундаментальних аспектів українського буття. Великою проблемою є і брак мовної практики. Нерідко буває так, що людині, яка прагне стати україномовною в такому місті як, на приклад, моя рідна Одеса, досить складно знайти, з ким регулярно спілкуватися українською. В свою чергу гурти психологічної підтримки можуть частково вирішити цю проблему, адже вони формуватимуть умови для покращення мовних навичок і набуття впевненості через спілкування та обмін культурним контентом.

Обов’язково потрібна інформаційна підтримка. Починати слід з соціальних мереж, а саме з тих спільнот, де вже обговорюється мовна ситуація, ну і звісно ж, потрібно створювати окремі спільноти чи сторінки з інформацією про самі психологічні гуртки в тому чи іншому населеному пункті. В ідеалі, для реалізації такого проекту знадобляться окремі сайти з детальною інформацією практичного характеру та теоретичним чтивом на основну тематику. Для оптимального охоплення цільової авдиторії і спільноти, і сайти доведеться просувати в пошукових системах.

Освітня кампанія в Інтернеті

Під освітньою кампанією в глобальній мережі я розумію створення контенту, що міг би зацікавити людей, яким небайдуже майбутнє української культури і, власне, самої України. Серед них, безумовно, є багато російськомовних, які мають бажання перейти на українську чи, принаймні, почати послуговуватися нею частіше.

Зараз саме час для спрямування зусиль на збільшення нашого мовного сегменту в Інтернеті. Особливу увагу потрібно звернути на українську Вікіпедію. В ній не вистачає багатьох важливих матеріалів на популярні теми. Вона має постійно поповнюватись якісними статтями, і темпи наповнення, які спостерігаються зараз, на жаль, не є достатніми.

Ще одним важливим завданням є створення відеоматеріалів освітнього характеру. На сьогодні просто не існує фільмів, які би описували життєві шляхи чи окремі віхи з біографії дуже багатьох успішних і вільних духом видатних українців. Але зазначу, що важливо знімати не лише про особистостей загальнонаціонального масштабу, а й про людей, більш знаних в окремих регіонах. Слідування всім професійним канонам тут зовсім не обов’язкове. Головне обирати в якості героїв справжніх дієвих патріотів, дотримуватись етичних стандартів, робити ці фільми українською мовою, залишати у загальному доступі та в міру можливостей рекламувати, починаючи з власного оточення.

Майже неможливо сьогодні знайти і документальних фільмів, чи принаймні невеликих матеріалів, які б розкривали тему важливості переходу на українську. Це можуть бути як серйозні роботи із залученням науковців, так і прості замальовки життєвих ситуацій. Заклики до жертовності чи сподвижництва тут нічим не допоможуть. Потрібен позитивний контекст, підкреслення того, що україномовна людина може стати успішною в найрізноманітніших сферах життя!

Також хочу звернути увагу і на те, що ми повинні фіксувати випадки, коли люди, що проживають у російськомовному середовищі, із власної ініціативи переходять на українську. Це безцінні приклади для інших. Про якнайбільшу кількість таких особистостей потрібно писати, робити сюжети і фільми та забезпечувати цій інформації широке розповсюдження.

Привселюдна популяризація мови

Для того щоб реально впливати на ситуацію, свою позицію іноді потрібно демонструвати привселюдно. Якщо ми дійсно впевнені, що українізація – це важливо прямо тут і зараз, то було б непогано час від часу одягати футболки з прикольними написами. Варіантів тут може бути дуже багато (головне, щоб вони містили популяризаційний заклик). Мені от подобається: «Я розмовляю українською. Переходь і ти».

Чим допоможуть футболки? Я вже вказував на те, що багато людей, які потенційно ніби й могли би зробити важливий крок і почати використовувати українську в повсякденні, скуті численними страхами. Звісно, якби вони регулярно бачили на вулицях своїх міст красивих, успішних і впевнених в собі хлопців і дівчат, чоловіків і жінок, які не лише є чи стали україномовними українцями, а й закликають до цього інших, страхів би неодмінно поменшало.

Сама по собі ідея створення друкованої продукції з поясненнями щодо важливості переходу на українську і певними рекомендаціями по здійсненню цього не є новою, але мене більше цікавить шлях розповсюдження таких матеріалів. От, можливо, саме тут і слід пошукати спільну мову з органами місцевої влади, адже в ідеалі активісти повинні отримати право на розміщення наметів, чи якихось інших конструкцій, до яких кожен бажаючий міг би підійти і отримати інформаційний буклет. Розумію, що це дуже нагадує практику проведення передвиборчої агітації, але ж такий метод, попри всі свої недоліки, досі лишається дієвим. Роздавати буклети з рук, як на мене, взагалі не варто, адже ледь не більшість із них будуть відразу потрапляти до смітників.

Перш за все у контексті популяризації української мови варто було б звернути увагу на освітню сферу, бо саме вона мала би виховувати членів української  духовної спільноти. Однак з огляду на те, що наразі чекати активного сприяння з боку держави не доводиться, слід якомога детальніше зосередитись на можливостях низових ініціатив. І саме тут на перший план виходить єднання різних організацій патріотичного спрямування. В сьогоднішніх реаліях вже не має великого значення, хто саме пропонує дієві механізми покращення мовної і культурної ситуації, але дуже важливо, щоб до їх реалізації долучалися якнайбільше однодумців.

Автор: Сергій Бригар

Портал мовної політики