Портал мовної політики публікує роботи переможців конкурсу есе на тему «Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування». Журі відзначило роботу, автором якої є В’ячеслав Левицький з Києва.
Наважуся розпочати ці роздуми з історії, що комусь може здатися фантастичною.
Якось ми зі знайомим спілкувалися про недавню академічну енциклопедію, присвячену доробку класика української літератури. Співрозмовник, не шкодуючи емоцій, щиро обурювався: «Отакої! Що ж це за науковий проект, якщо настільки важливий багатотомник потім розійдеться по окремих бібліотеках, а в продаж не потрапить?!. А дарма! Охочі почитати точно знайшлися б! Було б вельми прибуткове видання…»
Найцікавіше, що цей мій знайомий – молодий правоохоронець, уродженець переважно російськомовної східної області. Ну, а ще він добре розуміється на фольклорі та захоплюється краєзнавством. Урешті-решт, рівню української літературної мови мого знайомого позаздрили б і деякі автори декотрих енциклопедій.
Такий епізод є черговим свідченням того, що й посилити роль української мови в місцевостях, де панує російська, можна. Головне, щоб відповідні перетворення відбувалися ненав’язливо, утім, раціонально та ґрунтувалися на баченні мови як істотного складника світу культури.
Що ж до конкретних пропозицій, які могли б утілюватись у всеукраїнському масштабі з основним зосередженням на найбільш русифікованих регіонах, то доречним видається узалежнення заходів від цільових соціальних груп.
… А ви зустрічали Гемуля з учителькою?
Найважливішою постає популяризація української мови серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Робота з такими групами (читання, обговорення літературних творів тощо) може посприяти не лише формуванню мовної та мовленнєвої компетенції їхніх представників, а й поповнити відповідні знання в дорослих. Тож ідеться здебільшого про ігрові просвітительські підходи. Виняткова перспективність убачається в ознайомленні з перекладною, насамперед класичною, літературою для дітей. Наприклад, упродовж читання циклу творів Туве Янссон в україномовному перекладі Наталі Іваничук у батьків (вихователів, учителів) можуть виникати асоціації з відомими перекладами російською мовою. Виразна відмінність у тлумаченні низки образів (інше відтворення імен: не рос. Снусмумрик, а укр. Нюхмумрик і т. д.) спонукатиме людей старшого покоління до подальшого детальнішого опанування україномовного тексту. Своєю чергою, для дітей українська мова виявиться інструментом «першовідкриття» цінного твору.
У зв’язку з цим, з огляду на активний євроінтеграційний рух України можливим є проект спільного читання (родинного, шкільного, зокрема в межах діалогу «учитель – учень», тощо) «Відкриймо книжку – відкриймо Європу». Він полягає в залученні потужних видавництв до поповнення дитячих бібліотек найталановитішими перекладами доробків європейських авторів. Завдання, що можуть ставитися перед безпосередніми учасниками читання: 1) написати твір (есей) на тему щодо зіставлення своїх і батьківських (виховательських, учительських) вражень; свого можливого залучення до сюжету прочитаної книжки («Якби ми з мамою / моєю улюбленою вчителькою Антоніною Григорівною зустріли Гемуля в Долині Мумі-тролів»); 2) зробити своє спільне фото в процесі читання, наприклад в образах персонажів книжки. Допустима винагорода – залучення переможців до програми лояльності видавництва (надання знижок на нові книги тощо), яке за результатами конкурсу зможе також встановити, у яких населених пунктах простежується найбільший попит на його продукцію.
Вельми обнадійливим видається проект із запису й поширення в тематичних аудіозбірках нових пісень для дітей. Передусім це повинні бути пісні до урочистостей, що традиційно відзначаються в дошкільних і шкільних закладах (Свято врожаю, Перший дзвоник, День букваря, новорічний ранок та ін.). Ідеться про принципово нові, неузвичаєні за стилістикою твори на слова сучасних дитячих поетів у виконанні відомих музикантів. Скажімо, потішним віршам Івана Андрусяка про Чупакабру пасували б аранжування й виконання гурту «ТІК», а рядки Олександра Дерманського про «бигимотів», які насправді «не медмеді», чудово озвучив би Олександр Положинський. Поширювані в освітніх закладах, такі пісні, пронизані гумором та грайливістю, збудили б у численної аудиторії інтерес як до популярної музики, так і до нинішньої поезії та української мови загалом. Зрештою, удавання до влучних цитат – це добрий початок у переході на українську в повсякденному спілкуванні.
Ненатужний удар келепом
Стосовно дітей середнього та старшого віку, а також студентської молоді доцільною може бути інформаційна кампанія, названа парафразом із відомого вірша Лесі Українки та пізнішої статті Олеся Лупія: «Мова – це перевірена зброя». У її межах передбачається виготовлення об’єктів зовнішньої реклами з гаслом кампанії, зображеннями києворуської та козацької зброї й озброєння, наведенням відповідних назв (келеп, ладівниця, сагайдак, томар, чекан і т. д.), словесних пояснень щодо призначення і стислих показових цитат із белетристики. Таким чином, опанування застарілої лексики становитиме поштовх до докладнішого ознайомлення з історичною літературою, зокрема художньою. Водночас висококласна проза Володимира Малика чи Володимира Рутківського навряд чи не спонукає читача до переходу на українську мову. З огляду на неоголошену війну на Сході України цей захід важить і в аспекті військово-патріотичного виховання.
Інші просвітительські проекти варто розбудовувати на основі застосування QR-коду. Наприклад, завдяки йому можна поширювати зовнішню соціальну рекламу з урахуванням літературного процесу певного регіону. У населених пунктах Харківщини видаються доречними щити з написами «Ви знаєте, де починається Слобожанська Швейцарія? Довідайтеся більше!» Під цими гаслами слід розмістити QR-код із уривком із повісті Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», достатнім для ознайомлення, чи відомостями про твір. Для деяких районів Донеччини симптоматичними були б об’єкти з написами «… А Володимир Сосюра писав жорсткий шансон!..» з посиланнями на колоритну Сосюрину поему «Нальотчиця».
При цьому ряд заходів міг би бути дієвим як для вирізнених категорій, так і для дорослого населення без чіткого вікового розмежування.
Принадлива кулінарія vs. передбачувана астрологія
Ідеться про поєднання власне просвітительських і маркетингових підходів.
Так, лаконічні відомості про українську мову та її носіїв доречно наводити на вільних від написів частинах фіскальних касових чеків. Схожа практика із друкуванням у чеках узагальнених, нібито астрологічних, передбачень поширена в мережі супермаркетів «Сільпо». Очевидно, власники магазинів у російськомовних регіонах навряд чи відхилили б ініціативу щодо інших, змістовніших, текстів, якби такі тексти були цікавими, а отже, додатково приваблювали покупців. Наприклад, увагу одеситів – відвідувачів продуктової крамниці привернуло б твердження, не позбавлене рекламного звучання: «Пишучи про вулиці Грецьку, Ланжеронівську та Канатну, сучасний поет Павло Вольвач назвав Одесу лимонадною. Освіжись!» Водночас у чеку будь-якого закладу харчування цілком сприйманим було б «календарне» повідомлення: «Цього дня Тарас Шевченко написав у Щоденнику про частування борщем із сушеними карасями. Смачного!»
Календар, особливо перекидний, узагалі є прикметним засобом українізації. Не секрет, що настільні календарі широко використовуються в діловому середовищі. Своєю чергою, службовцям і підприємцям, що дбають про репутацію, завжди потрібно актуалізовувати знання з української мови. Тож у переважно російськомовних населених пунктах варто налагодити друк і розповсюдження настільних календарів зі стислими мовними порадами. Насамперед маються на увазі рекомендації зі стилістики щодо сталих висловів і термінів, найуживаніших в офіційно-діловому спілкуванні. Скажімо, незайвими внизу календарних сторінок були б судження «Характер мають, а не носять», «Правильно казати неоподатковуваний мінімум доходів громадян (помилковий варіант – неоподаткований)», «Документ засвідчують, а не завіряють» та ін.
Такі календарі можна поширювати і як заохочення купівельної активності (дарувати певній категорії покупців канцелярського приладдя у спеціалізованих крамницях тощо). На подарунки, дієві з погляду маркетингу, претендують і представники інших соціальних груп. Вірогідно, привабливими для жінок поставатимуть збірки кулінарних рецептів (листівки з окремими з них), сформульованих фахово та відтворених грамотною українською мовою (подібно до популярного львівського журналу «Рецепти господині»). Надто, що дискусії про те, чим галицький сирник різниться від зарубіжного чізкейка, розгортаються й на поважних філологічних Інтернет-сайтах (див.: Синчак О. «Навіщо сирник називати чізкейком?» // http://litakcent.com/2016/02/23/olena-synchak-navischo-syrnyk-nazyvaty-chizkejkom/).
Подальших суголосних ініціатив може бути чимало (популяризаторські квести… мурали з портретами та цитатами українських митців… караоке-бари лише з українською музикою…). Однак запорука їх утілення є чимось більшим, ніж просто знання української мови. Ідеться про відданість цій мові. Якщо такого почуття не бракує, то найгірше, що зможе статися десь між вулицею Ланжеронівською в Одесі та безіменним проїздом у Слобожанському Цюриху, – у маршрутці пролунає шансон. На зухвалі слова Володимира Сосюри.
Автор: В’ячеслав Левицький
Портал мовної політики
