Ігор Коліушко
Отримав нещодавно такого листа:
«Новое время для Калиушко И. Б.
Уважаемый Игорь Борисович!
Журнал Новое время страны ежегодно вручает премию «Люди нового времени». В 2016 году эта премия в номинации «За упорство в подготовке в стране реальных системных изменений» досталась именно Вам.
С огромным удовольствием приглашаем Вас получить премию на торжественной церемонии…»
Спочатку це мене здивувало. Адже люди, які хочуть нагороджувати мене за якесь «упорство», мабуть щось мають знати про мене, але при цьому не знають навіть як пишеться моє прізвище. Наведені довідки засвідчили, що підстав дивуватися немає. Виявляється, дійсно, про мене вони нічого не знають, а «упорство» вгледіли в діяльності Реанімаційного пакету реформ, і це цілком похвально. Проте нагороджувати вирішили співголів ради РПР. Чому не саму коаліцію РПР, а тільки двох осіб? Незрозуміло.
По-друге, не зрозуміло чому офіційне запрошення від українського журналу мені написане російською мовою. Як ставитися до запрошення, в якому фактично тебе принижують? Як правило, я тільки через це ігнорую подібні листи.
Та на цьому мої сумніви не вичерпуються. Справа в тому, що я не читаю журнал «Новоє врем’я», оскільки він виходить іноземною мовою. Не тому, що не знаю цієї мови, а тому, що він пишеться не для мене. Я не маю упередження проти російської чи будь-якої іншої мови, але не розумію для чого вони мені для спілкування всередині країни, яка має свою державну мову, і яку розуміють усі її громадяни.
Більше того, я читав окремі статті з цього журналу, які до мене доходили через лінки в електронній формі, і вони видавалися мені дуже мудрими і патріотичними. Тим не менше, якщо я почну читати російськомовні, англійськомовні та інші іншомовні газети і журнали, які видаються в Україні, то хто буде читати українськомовні газети і журнали? Адже ні росіяни, ні американці не приїдуть в Україну підтримувати та розвивати українську мову, пресу, книжку, пісню, театр…
Я за те щоб всім меншинам в Україні жилося комфортно, щоб вони мали свої газети і журнали, пісні і театр… Але їхні видання адресуються не мені.
Я багато років задаюсь питанням чому люди, які є громадянами України, які відмінно володіють українською мовою, які є дуже освіченими і мудрими стосовно закономірностей суспільного розвитку, які щиро не люблять Московію і за її агресію проти України і за її внутрішній режим, тим не менше, продовжують чи навіть започатковують в Україні нові видання, фільми тощо російською мовою, не дублюють російською для російськомовних громадян українське видання, а видають виключно російське. При цьому я говорю не про тих людей, хто може діяти так в силу звички, ліні, комерційного інтересу… Складається враження, що насправді першопричиною цього для багатьох є бажання щоб на місці України була держава (чи власне сама Україна була державою) з російською мовою і культурою, але інтегрована в Європу і цілий світ. Тобто така собі «правильна російська держава» – без путінського чи іншого фашизму, без бідності та люмпенської свідомості 80-ти процентів населення, без ненависті до всього кращого, але чужого…
Мирно співіснувати з такою тенденцією стає дедалі складніше. Тому що це утопія, яка в той же час підриває нашу єдність і нашу спроможність до розвитку. Ми цікаві світу і будемо визнані лише як Українська держава за формою і за змістом. Якщо ми не зможемо цього досягнути, ми будемо знову поглинуті «русскім міром» і втратимо свою державність. За російською мовою йде російська культура (в широкому сенсі цього слова), а за неї чіпляється імперська традиція. Так було завжди, і напевне буде ще дуже довго. Та й світові ми зовсім не цікаві як ще одна країна російської традиції. Легше мати справу з одною, тим більше справжньою.
Одним словом, врем’я завжди звірятимуть по Москві. А Київ або житиме за своїм часом і говоритиме своєю мовою, або перестане існувати як столиця незалежної держави.
Тому я змушений відмовитися від такої честі. Бо не хочу бути «людиною нового врем’я». Краще бути без нагород, але працювати на ідею торжества українського часу на українській землі і в Українській державі.
А нагороду прошу передати тому, кому вона власне і була адресована – Реанімаційному пакету реформ. Благо, що рада РПР має співголів, а не одного голову. Це було мудре рішення.
P.S. Тільки не треба, будь ласка, перекручувати те, що я тут написав, і звинувачувати мене в тому, що я проти російськомовних чи іншомовних видань в Україні. Я зовсім не проти, я – за українськомовні видання. А також не хочу приймати нагороду від ідеологічно незрозумілого мені видання.
