Відзначаючи важливість європейської інтеграції України і підтримуючи зусилля з якнайшвидшого початку переговорів про членство України в ЄС,
ми, представники українських громадських організацій та рухів, вважаємо за необхідне звернути увагу української влади на неприпустимість здійснення під приводом євроінтеграції будь-яких дій, спрямованих на ревізію мовного законодавства і послаблення механізмів захисту державної мови.
Ми переконані, що Україна виконала всі 7 передумов, необхідних для відкриття переговорів про членство в ЄС. Вважаємо невиправданою й надуманою вимогу Єврокомісії до України додатково змінити законодавство про національні меншини, а також закони про державну мову, освіту та медіа.
В Україні гарантувалися й гарантуються права національних меншин. Ухвалений у 2022 році новий закон «Про національні меншини (спільноти) України» ґрунтується на європейських і міжнародних угодах, які ратифіковані Україною і які відповідно до статті 9 Конституції також є невід’ємною частиною національного законодавства. Більше того, у вересні 2023 року Україна внесла до цього закону додаткові зміни, які отримали позитивну оцінку європейських партнерів.
Ми бачимо підміну понять і небезпечні спроби штучно протиставити захист української мови як державної правам національних меншин, щоб створити привід для тиску на Україну і висунення завідомо неприйнятних вимог.
За цими спробами стоять сили, які координують свої деструктивні дії зі злочинною владою росії – путінським режимом, шо веде геноцидну війну проти України та є екзистенційним ворогом ЄС і найбільшою загрозою для всієї Європи. Ідеться перш за все про уряд Угорщини на чолі з Віктором Орбаном, а також ставленика угорської влади, єврокомісара з питань сусідства та розширення Олівера Варгеї, який сприяє прагненням Москви й Будапешта перешкодити інтеграції України до ЄС.
Очевидно, що деструктивну роль відіграли і цьогорічні упереджені висновки Венеційської комісії, в яких цей колись авторитетний орган вийшов далеко за рамки предмету розгляду – закону про національні меншини – і схвалив відірвані від реальності відверто абсурдні рекомендації щодо змін у законах про мову, про освіту й про медіа.
На жаль, українським переговорникам не вдалося переконати в нелогічності й неприйнятності цих рекомендацій не лише Венеційську комісію, але і Європейську комісію, яка на ці рекомендації посилається.
Ми розуміємо необхідність узгодження українського законодавства з цінностями та правом ЄС і підтримуємо необхідні для цього законодавчі зміни. Однак усі вимоги ЄС до України і оцінки прогресу в їх виконанні мають базуватися на реальних фактах, а не на інсинуаціях, що нав’язуються з Москви чи Будапешта.
Виконання Україною будь-яких вимог, що базуються на таких інсинуаціях – це шлях в нікуди, який загрожує підвалинам конституційного ладу, національної єдності й безпеки України.
Ми переконані, що будь-які дії української влади і будь-яка комунікація з представниками ЄС має вестися з урахуванням таких засадничих позицій:
1. Ревізія Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» є неприйнятною. Метою цього закону є захист права кожного громадянина України на отримання інформації і послуг державною мовою. Питання прав національних меншин не є предметом регулювання закону про мову. Мови національних меншин згадуються виключно в тих його положеннях, які підкреслюють право на застосування цих мов чи містять посилання на профільний закон про національні меншини, і ніколи – в контексті заборон чи обмежень. Тому спроби вимагати ревізії закону про мову під приводом захисту мов меншин є абсурдними і спрямованими насправді проти української мови як однієї з підвалин національної єдності. Конституція України і рішення Конституційного Суду від 14 липня 2021 року, яке має таку ж правову силу, як норми Конституції, зобов’язують державу забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України і забороняють звужувати сферу її застосування. Утвердження української мови є невід’ємною складовою нашого цивілізаційного вибору, курсу України на європейську інтеграцію і звільнення від впливу «русского міра». Атаки на українську мову і на закон, що її захищає, шкодять як громадянам України всіх національностей, так і Європейському Союзу і вигідні виключно російським агресорам.
2. Час покласти край безконечним поступкам у питаннях мовних норм освітнього законодавства і чітко спростувати міфи про утиски дітей з угорської чи інших національних меншин в українських школах. Україна упродовж останніх років пішла на колосальні поступки і передбачила в Законі «Про повну загальну середню освіту» можливість для представників національних меншин більшу частину навчального часу навчатися саме мовами цих меншин (які є мовами ЄС). Відповідно до статті 5 цього закону, навчання у 1-4 класах може майже повністю відбуватися мовою меншини, у 5 класі українська мова має становити 20% річного обсягу навчального часу, до 9 класу поступово збільшується до 40% і лише у 10-12 класах зростає до 60%. Таким чином сукупно 70% часу учні можуть навчатися мовою меншини і лише 30% українською. Приватні школи взагалі можуть вести навчання будь-якою мовою. Твердження, що через такі законодавчі норми представники, наприклад, угорської меншини, погано володітимуть угорською мовою, є нісенітницею. Навпаки, проблема полягає у вкрай поганому володінні цими дітьми українською мовою. Спроби зменшити частку предметів, що мають викладатися українською, спрямовані не на захист мови меншини, яку діти добре знають, а на позбавлення їх можливості повноцінно оволодіти українською мовою, і, як наслідок – можливості здобувати вищу освіту і робити успішну кар’єру в Україні.
3. Так само неприйнятною є ревізія мовних норм закону «Про медіа», тим більше, що цей закон прискіпливо проаналізований і високо оцінений представниками ЄС. Його ухвалення окремим пунктом значилося в переліку 7 передумов для початку переговорів про вступ України до ЄС і сама ж Єврокомісія відзначила, що цей пункт Україна успішно виконала. Закон надає широкі можливості для використання мов ЄС у медіа, а передбачені ним механізми захисту українського інформаційного простору від руйнівних атак росії важливі для безпеки всіх українських громадян незалежно від їх етнічного походження.
4. Національні спільноти України підтримують якнайшвидший початок переговорів про вступ України до ЄС, як і громадянське суспільство в цілому. Представники організацій національних меншин, за винятком тих, хто перебуває під виразним зовнішнім впливом (перш за все Москви й Будапешта) не поділяють тверджень, що українські закони порушують їхні національні права. Важливо, щоб представники влади, національних спільнот, інших інституцій громадянського суспільства спільно відстоювали цю позицію в комунікаціях з європейськими партнерами.
Українська сторона має виразно й аргументовано донести до європейських партнерів вище зазначені позиції і спільно з представниками ЄС виробити дієві механізми протидії тиску з боку сил, які в інтересах росії прагнуть зруйнувати європейську єдність зсередини.
Ми переконані, що чесна політика, чітка й послідовна позиція допоможуть досягти порозуміння і наблизять наше європейське майбутнє.
Тарас Шамайда, рух “Простір свободи”
Анастасія Розлуцька, ГО “Український світ”
Ганна Гопко, мережа захисту національних інтересів АНТС
Сергій Оснач, ініціатива “Бойкот російського кіно”
Святослав Літинський, ГО “Незалежні”
Іванна Кобєлєва, Портал мовної політики
Тарас Марусик, експерт з мовної політики, ТО перекладачів НСПУ
Роман Матис, ініціатива захисту прав україномовних “І так поймут!”
Олег Слабоспицький, Громадський сектор Євромайдану
Максим Лациба, Український незалежний центр політичних досліджень
Катерина Чепура, Громадянський рух “Відсіч”
Наталка Федечко, Всеукраїнський рух “Єдині”
Максим Кобєлєв, ініціатива “Дріжджі”
Тетяна Швидченко, ГО “Експертний корпус”
