Архів категорії: Блоги

Ярослав Войтович

Для тих, хто досі не зрозумів про що йде мова: Справа не в одній касирці, що їй не пояснили її обов’язки, а мова про СИСТЕМНЕ порушення прав громадян, дискримінацію за мовною ознакою, що є порушенням Закону, бо в кожному другому магазині сидить “бєдная дєвачька” або “бєдная тьотя” що наслухалась ворожої пропаганди і тепер систематично принижує українців дискримінуючи їх за мовною ознакою, а ще й рускіймір насаджує.
Але з тим можна ефективно боротись: запис в книгу скарг, дзвінок на гарячу лінію, скарга в захист прав споживачів.

#Ірпінь. Супермаркет #Фора. Касирка ВІДМОВИЛАСЬ обслуговувати мене Державною Українською Мовою, і то вже було не вперше. А потім її хлопець пішов мене “вичіслять”. І ось що з того було.

UPD: Вже мачо приходило битися, побачило що я не збираюся битися і в губу губу мені вцілило. Ще й дружині погрожувало, отаке воно донецьке мачо. Поліція вже приїздила, протокол складено.

UPD2: Вже мені телефонувала Фора і сказала що ВСІ касирки перед виходом на роботу проходять інструктаж і навчання щодо обслуговування клієнтів державною мовою, тож малолітня вата БРЕШЕ – і мову вони знають, і обов’язки їм пояснювали, тож порушення Закону і дискримінація україномовних клієнтів є їх СВІДОМИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ВИБІР.

Згідно Законів України, обслуговування державною мовою має надаватися за першою вимогою покупця, і відмова в тому карається згідно Закону. https://goo.gl/B6bvzk

Ситуація повторювалася вже неодноразово – спершу змовчав, вдруге зробив дуже чемне зауваження “От як така файна дівчина і може так вчиняти”, а втретє на чемне питання “Чи можете Ви мене обслуговувати державною мовою?” отримав відповідь “Как хачю так і абслуживаю.”, і, що ж, повторювати тричі – це значить користі від того вже не буде, тож я голосно покликав адміністратора і зажадав книгу скарг, і аж тоді увімкнув фільмування, щоб уникнути перебрехування історії.

І якщо з донецькими малолітками і ватою в них в голові все ясно, то не ясно чому керівництво закладу не пояснює співробітникам їх обов’язки згідно Закону, і чому не контролює виконання. Оце є питання.

Цікаво також інше, системне приниження і дискримінація україномовних громадян за мовною ознакою в закладах торгівлі – чи не є це явище організованим, оце є питання ще цікавіше.

https://www.facebook.com/yaroslav.voytovych.ua/videos/pcb.2151430525183861/2151426335184280/

https://www.facebook.com/yaroslav.voytovych.ua/videos/pcb.2151430525183861/2151426925184221/

джерело

Юрій Руф

Львів. Сихів. Кіоск. Мав необережність, повертаючись з роботи, придбати лаваш. У віконечку молода дівчина приймає замовлення. Простягаю їй 50 гривень.
Воно: а у вас єсть чєтирє грівні?
Я: I dont understаnd russian.
Воно: (скривившись) что?
Я: I dont understand russian!!!
Воно: (перекривлюється і дає решту).
Я: Вибачте, а з чого Ви взяли, що до мене потрібно звертатись російською?
Воно: (набичившись) А что такоє?
Я: Вам пояснити?
Воно: А что вам нєпанятна? Какая раздніца.
Я: Є різниця. Ви працюєте в сфері обслуговування і зобов’язані спілкуватись українською.
Її напарник: залиште дівчину. Вона українка, приїхала… Вона не зобов’язана…
Я: згідно законодавства..
Її напарник: нічого вона Вам не зобов’язана згідно законодавства…
Я: Я повернусь і тобі на лоб приклею листок щоб їй зручніше було прочитати свої обов’язки.
Тітонька напарниця: лишіть дівчину!!! Яка Вам різниця.
Воно: я прієхала із запарожскай області там нікто нє разгаваріваєт на украінскам….

Львів такий Львів….

джерело

Марина Хаперська

#Нотатки_з_лікарні. #Гаварі_па_рускі
Син повернувся з Харківської дитячої обласної лікарні. Звичайно ж, перше питання, яке поставили хлопці-однолітки з палати, щойно їхні матусі вийшли геть: “А чіво ета ти па-украінскі разгаваріваєш? Гаварі па-рускі”.
Юні тожеукрАінци переконані, що треба розмовляти російською, бо майже весь Харків розмовляє російською і язик болєє інтєрєсний. На запитання мого сина: “Яка у нас за Конституцією державна мова?”, хлопці впевнено відповідають, що російська.
Син, звісно, на російську не перейшов, розвів з ними дискусію, наводив аргументи. Вони здійняли галас на все відділення, що медсестра прийшла і наказала припинити мітинг. Але мова не про те.
Принагідно хочеться передати привіт тим, хто стверджує, що хай кожен говорить так, як хоче, ніхто нікому не заважає і не вказує. Уявіть, підлітки після операцій, лежать під крапельницями і, даруйте, ходять під себе, але українська їх дратує, вони знаходять в собі сили висунути вимогу: “Гаварі па-рускі”.
З подальшої розмови випливло, що діти навчаться у школах з російською мовою викладання.
Кого виховують ці школи? Громадян якої країни? Чи хтось реально вірить, що, маючи таких сусідів, Україна як держава існуватиме, якщо зникнуть всі ознаки українськості?

джерело

Юра Гавалко

Дорогі друзі, ніколи не міг би подумати що у Великих Мостах (Львівська обл),трапиться така неприємна ситуація. Розказує що саме трапилось, зайшов у продуктовий магазин який знаходиться біля відділення Ново Пошти по вулиці Сагайдачного, сусідні двері (Продуктовий магазин від фабрика Рата) потрібно було купити хліб:
-Я говорю – Доброго дня,чи є у вас хліб?
-У відповідь чую – “Да єсть”
-Я аж мову втратив….
-Я знову запитую яка ціна та скільки з мене?
-Мені знову у відповідь – “четирнацет гривен”
Я не витримав говорю – Можете мене обслуговувати Українською мовою, так як я вас не розумію.
-У відповідь чую – “Нет нельзя, я не разгавариваю на Украинском, я з детса говорю на русском”
Перед початком зйомки, я пояснив людині що ви порушуєте закон Відповідно до статті 15 закону України «Про захист прав споживачів», інформація споживачеві повинна надаватися, згідно із законодавством про мови. Стаття 10 Конституції України вказує, що державною мовою в Україні є українська мова.Після цих слів, я витягнув телефон та почав знімати, в цей момент особа яка на відео, сказала що я не маю права знімати, коли я їй пояснив що маю на це повне право( Стаття 50 та 34 Конституції України) та сказав нехай скаже яка стаття закону забороняє мені це робити в магазині….Далі можете переглянути відео.
Чесно ніколи не думав що зустріну таких людей у своєму невеликому містечку, які відкрито не люблять Україну та Українську мову.

джерело

Марія Берлінська

Їду щойно в тролейбусі додому, говорю українською.
П’яна, багряна пика зненацька нависає прямо над вухом:
– А ти бєндєровка с какого Мухосранска сюда пріпьорлась? Єдь атсюда в свой бєндєровскій Мухосранск абратно!

– Шановний спілкуйтесь ввічливо, – намагаюсь спокійно владнати ситуацію.

Але пяний ватний клоун не вспокоюється.
Матом- перегаром на весь тролейбус розказує що треба робити з понаєхавшимі бєндєровцами.
Набираю 102 – пробує вибити з рук телефон. Штовхає.
Переходжу на російський мат.
Виходжу на зупинці – виходить слідом.
Пробує в’їхати по обличчю – ухиляюсь. Встигаю іронічно подумати – “не встигну сьогодні дописати статтю”.
Готуюсь давати здачу. І тут підходить хлопчина в камуфляжі, вже вдвох пропонуємо йому йти лісом.
Підібгавши хвіст, матюкаючись тікає в темряві дворів.
Стоїмо з побратимом, куримо, говоримо про війну і мир.

Тепло прощаємось.

джерело

Анатолій Шара

Как ви уже заєбалі са сваім українскім язиком 🙂

Ці слова належать вуличній продавчині фруктів та овочів біля ст.м. Золоті Ворота. Історія цього вислову така: до фрау підійшов респектабельно-одягнутий чоловік.Він з добре відчутним акцентом українською мовою попросив зважити йому винограду різних сортів. Продавчині це явно не сподобалося вона роздратовано сказала “што ана йєво нє панімаєт” і “вапщє стоіт лі ламать свой язик єслі можна просто па-рускі”.

Чоловік сказав що це неприйнятно для нього бо хоч він і іноземець але вчить українську мову з поваги до країни, яка дає йому змогу заробляти гроші. І він порадив про це добре подумати продавчині. Вона не довго не роздумуючи сказала йому “Как ви всє заєбалі са сваім українскім язиком”.

Після цього цей чоловік кинув їй виноград на імпровізований прилавок. Продавчиню це загнало в ступор – вона не знала що їй робити.

Це вже вдруге я бачу як іноземці соромлять українців за те, що вони не володіють рідною мовою.

P.S. Чоловік виявився дипломатом, працює в одному з посольств західних держав.

джерело

Олена Максименко

Упоравшись із робочими зустрічами та інтерв’ю, надвечір перетнулася з давнім другом, місцевим мешканцем. «А ти що, оце весь день по місту говорила українською?!» — вражено запитав він. «Ну звісно. А що?» — «Ну ти да­єш!.. І що, жодного разу тобі не нахамили, не наїхали?» — «Та ні, чого б це раптом!» — щиро дивуюся такій постановці питання. «Ти не розумієш. Це місто гопників, ти могла мати неприємності!»

А трохи раніше в межах іншої робочої поїздки мандрувала Луганщиною. Через проблемне транспортне сполучення (точніше, тотальну відсутність такого) мусила вдатися до старого-доброго студентського методу пересування — автостопом. А пунктів призначення було чимало. Ось тут, неподалік від лінії розмежування, справді виникали зрадницькі думки про перехід на «общєпонятний», адже населення прифронтового Донбасу дуже й дуже неоднорідне. До того ж навколо темно й суцільна степова пустка. Але таки не переходила. Із принципу. «А чи справді цей мовчазний похмурий чоловік везе мене туди, куди пообіцяв? — при цьому крутилося в голові. — А чому попереду вказівник на Луганськ? Місто ж мало лишитися позаду! Чи не завезе він мене манівцями на сепарський блокпост як подарунок оркам?»

Внутрішня параноя в певний момент дійшла до того, що я планувала собі, як у разі чого на ходу покидатиму автівку. Проте, на моє щастя, всі попутники виявились адекватними, ані на мовному, ані на ідеологічному ґрунті конфліктів не виникло. За міліметр до халепи я опинилася трохи згодом, у самому центрі Слов’янська, коли застрибнула в маршрутку і поцікавилась, чи йде та до вокзалу. «Шо, б**, украінка нах..?!» — миттю підхопилося якесь глибоко нетверезе тіло двометрового формату чоловічої статі. Тіло нависло наді мною, щедро сиплячи матюками, пропозиціями вийти «пагаваріть» (мовляв, ти достатньо високого зросту, аби прийняти бій, дарма що дівчина), якимись дикими завиваннями про танки… Його монолог розпалювався не на жарт. Я мовчки намацала в кишені ключ і затисла в кулаку, сконцентрувавшись, аби не пропустити першого удару. На лихо, у маршрутці їхали самі бабці й дівчата. Зрештою, одна з них і прийшла мені на поміч, діставши смартфон і щосили рявкнувши (російською, певна річ), щоб агресор забирався із маршрутки, бо вона викликає поліцію. Дивно, але це подіяло.

Потім зрозуміла глибину абсурду ситуації: після чверті століття незалежності говорити українською — просто тому, що для тебе це природно і звично, — подекуди досі залишається екстримом, «привілеєм» «психів», «шибайголів». Що за таку просту річ є ризик зазнати тілесних ушкоджень. Що говорити державною мовою в себе вдома досі може бути страшно й небезпечно.

У цивілізованій Європі, певно, такі історії не прийняли б на віру. Бо це просто не вкладається в межі здорового глузду.

Натомість жодного разу мої російськомовні друзі не мали ніяких неприємностей у тому ж таки Львові та інших традиційно україномовних регіонах. Дехто з них там працевлаштувався й живе уже не один рік, почуваючись цілком комфортно. Дехто зі знайомих — навіть переселенці з Донецька. Звісно, за цим стоїть також питання менталітету — традиційно м’якшого, терпимішого й миролюбнішого. Але будь-яке терпіння має межі, будь-яку греблю під збільшенням тиску рано чи пізно прориває. Жлобство, тупість та агресія — це явища поза національною, расовою чи будь-якою іншою належністю. Певна річ, неадекват трапляється і серед україномовних націоналістів, проте факт зостається фактом: «відгребти» за українську в сучасній Україні шансів більше, ніж за російську. У другому випадку можливий хіба медійний скандал штибу того, що розгорнувся навколо малюнків в Охматдиті (коли художниця розписала стіни зображеннями рибок із російськими іменами, а представники сучасного письменства вважали це неприпустимим і вимагали перейменування). Але кісток не поламають і вийти «пагаваріть» не пропонуватимуть.

Я толерантно і спокійно ставлюся до російськомовних, маючи тим паче серед них чимало друзів-добровольців, котрі свій патріотизм підкріпили кров’ю — у прямому сенсі. Розумію, що це особистий вибір, що будь-які методи примусу тільки загострять неприйняття і ненависть, що варто натомість стимулювати розвиток україномовного якісного контенту тощо. Не вимагаю ніколи, аби мене обслуговували українською. Але розумію і те, що рано чи пізно цей кармічний маятник хитне в протилежний бік: за всі роки знущань, погроз, переслідувань, що тривають і досі, після здобуття незалежності та двох революцій. І не тому, що хтось прагне помсти чи бажає крові. А просто за законом маятника.

джерело