Тарас Марусик, Радіо Свобода
На початку зазначу, що мій приклад не зовсім типовий, але й не рідкісний. У Києві я мешкаю вже практично півжиття – 31 рік. Завдяки вихованню вдома і, звичайно, переважно українськомовному середовищу першої половини мого життя в Яремчі, Дрогобичі і на Закарпатті до Києва приїхав сформованим і переконаним.
Це була осінь 1986 року. На початках напружувався, бо постійно чекав агресивної реакції на мою українську. Це був не комплекс, з огляду на те, що я завжди намагався розмовляти літературною мовою (дався взнаки своєрідний пуризм мого батька, який не втомлювався всіх виправляти, а хто не погоджувався, розгортав словника і показував). Читати далі