Архів теґу: деполітизація мовного питання

Отар Довженко. Про мову без істерик

Опубліковано:

Проблеми треба проговорювати, осмислювати й намагатися розв’язати, а не витісняти, замовчувати і приховувати. Це вам будь-який психолог скаже. І проблем національних чи суспільних це стосується не менше, ніж індивідуальних.

Який вигляд має суспільство, яке замело під килимок свої проблеми, можна побачити в Молдові. Коли піднімаєш тему Придністров’я, молдавани ховають очі, відвертаються і намагаються чимскоріше перевести тему. Вони все знають, але не хочуть про це думати: якщо не чухати, не болить, то й слава Богу.

Зараз притомна частина українського суспільства рухається в тому ж напрямку. Заперечувати, що в Україні щось не так із мовною ситуацією, вже давно стало правилом доброго тону й поступово стає єдиною можливою точкою зору для освіченого, політично поміркованого ліберального індивіда. Сьогодні, якщо ти насмілишся заїкнутися про те, що українська чимось відрізняється від російської, а її становище в Україні не є задовільним, тебе вмить прирівняють до Ірини Фаріон, назвуть “вишиватником” і агентом Путіна, а також нагадають про те, що російськомовні патріоти воюють на Донбасі, а ти – ні. Не вірите – перевірте; це вже майже Godwin’s law. Читати далі

Як мотивувати громадян України вивчати мову?

Опубліковано:

Впровадити обов’язковий іспит з української мови для чиновників та людей, що набувають українського громадянства – це одна із пропозицій від учасників «Форуму на підтримку української мови «Нас об’єднає мова»», що відбувся 1 липня у Києві. На їхню думку, Україна нині потерпає від нової хвилі русифікації. Водночас, у Міносвіти говорять про запровадження волонтерських ініціатив із вивчення англійської мови – за словами міністра Сергія Квіта, це розширить доступ до зразків західної культури і створить альтернативу так званому «русскому миру».
Читати далі

Чому українці зациклені на мові?

Опубліковано:

Нещодавно мені випала честь побувати в Києві на одній міжнародній конференції, присвяченій дуже актуальній для сучасної України тематиці.

Спікерами на ній були багато надзвичайно цікавих і достойних людей з багатьох країн Європи: Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Грузії, Франції, України. Учасники виголошували доповіді кількома різними мовами, причому учасники-українці здебільшого робили це українською мовою, зрідка відповідаючи на запитання, поставлені російською, цією ж мовою.

Втім, вже наприкінці конференції трапився інцидент, що викликав в мені глибоке обурення. Один з учасників, народний депутат, який на той момент обійняв посаду Голови комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, почав виголошувати свою доповідь російською мовою, заявивши на початку, що робить це заради зручності модератора-француза, який не знає української, але володіє російською. Читати далі