Софія Дніпровська. Про мову та етногенез

Останнім часом стало дуже модно говорити про створення «української політичної нації». Навіщо в моноетнічній країні, де титульний етнос становить майже 78%, створювати якусь іще політичну націю, і ЩО творці «української політичної нації» розуміють під цим терміном – велике питання.

Більш того, маю велику підозру, що поділ націй на «етнічні» та «політичні» є штучним і не вельми коректним. Етнічна нація – це, якщо розібратися, тавтологія. Бо «етнос» і «нація» по суті значать одне й те ж, тільки одна лексема походить від грецького кореня, а друга – від латинського. Політична нація – теж малозрозумілий термін. Бо кожна зріла нація має політичні структури та інститут громадянства, який охоплює не тільки представників титульного етносу, але й певну кількість представників інших народів. Нації, які називають «політичними», теж мають етнічне ядро. В США, наприклад, є така категорія, як WASP.

Швидше за все, «політичні нації» є продуктом пізнього етногенезу (не завершеного) і утворюються за тими ж законами, що й умовні «етнічні». Наприклад, було колись германське плем’я, яке говорило однією мовою, мало спільних богів та культурні традиції. Потім воно розрослося, поділилося на декілька племен, чия мова набула згодом діалектних відмінностей, і які розійшлися по всій Європі, змішалися з іншими етносами – і утворили сучасні нації: німецьку, данську, шведську, англійську, голландську, котрі говорять мовами германської групи, що має спільного предка.

Подібні процеси мали місце і пізніше, коли англійці, французи, іспанці, португальці розплодилися, розширили свій ареал, почасти витіснили, почасти помішалися з тубільцями Америки/Австралії і утворили нові нації, чиї мови є видозміненим варіантом англійської, іспанської, португальської, тощо.

Творення «української політичної нації» по суті є легітимізацією креоло-метиського субетносу, який утворився на теренах України в процесі колонізації її Московією. Одним з інструментів такої легітимізації є активне запровадження терміну «російськомовний українець». Наступним кроком творення «української політичної нації» стане подальша асиміляція етнічних українців та витіснення їх у резервацію, кудись за Збруч. В кращих традиціях «політичних» націй (читай, націй, створених народами – колонізаторами).

One thought on “Софія Дніпровська. Про мову та етногенез

  1. Boychuk

    Державна (офіційна) мова як раз і є одним з інтеграційних чинників″політичної наці”. Країни ЄС (Німеччина, Франція, Польща, Литва… – лише для прикладу) об’єднують також етнічні меншини, великі іміграційні спільноти. Саме державна мова виступає в них чинником, який їх інтегрує, об’єднує та виділяє як окрему політичну націю. Принцип один: в побуті розмовляй як хочеш, але офіційний та суспільний простір засновані на спільній для всіх державній мові. Кожен громадянин повинен нею володіти і застосовувати – це частина суспільного договору. В Литві, Польщі, Франції наприклад є окремі закони Про державну мову і система стимулів, які забезпечують її належне функціонування.

    Не слід боятися терміну «політична нація». Треба лише не допускати його маніпулятивного тлумачення як конгломерату розрізнених мовно-етнічних груп – те, що роспропаганда намагається нам нав’язати. Цікаво, що сама Росія діє як раз навпаки – там існує і діє Закон про державну російську мову…

    За винятком небагатьох федеративних країн, саме єдина державна мова є ознакою і чинником сучасної політичної нації. Тому принципово важливе збереження в Україні єдиної державної мови, забезпечення їй належної ролі в суспільному дискурсі. (Не дивно, що Кремль всіма силами намагається цьому зашкодити). Закон про державну мову за європейським зразком, і комплексна програма affirmative action для української мови – абсолютна і нагальна необхідність.

Напишіть відгук