Третя мова Канади, небажана у батьківщині

Щойно закінчилися парламентські вибори в Канаді, і новий парламент порадував несподіваною новиною. Третьою за чисельністю серед рідних мов новообраних депутатів, після двох офіційних – англійської та французької – виявилася мова панджабі, якою розмовляють на більший частині території Пакистану та у північно-західних регіонах Індії.

Чи становлять панджабомовні реальну більшість серед нових канадців та чи ці цифри відображають впливовість даної громади?

Якщо подивитися на статистику, ще в 2006 році попереду панджабі йшла китайська мова. Але під “китайською”, окрім північного діалекту, що становить основу літературної мови, розуміють цілу групу діалектів, носії яких не зрозуміють один одного без мови-посередника – офіційної китайської. “Діалектами”, а не окремими мовами, вони вважаються за причинами суто політичними – щоб запобігти сепаратизму, хоча різниця між ними не менша, аніж між численними мовами Індії – наприклад, вже згаданим панджабі та хінді. Але вже в 2011 році панджабі в Канаді випередив китайську — 430705 носіїв проти 425410 для всіх китайських діалектів разом.

На мою думку, навряд чи ми маємо привід міркувати, коли панджабі офіційно стане третьою мовою Канади. Країна, де я зараз живу, дуже комфортна для життя, але водночас досить ефективно інтегрує в себе іноземні культури прибульців, залишаючи від них протягом кількох поколінь лише культурні артефакти. Таким же чином ще кілька десятків років тому міркували (та деінде виносили на широке обговорення), чи може українська придбати офіційний статус в одній з провінцій. Канадців українського походження і зараз багато, але це вже канадці, їх мова стрімко зникає з широкого вжитку (думаю, варто написати окремо про те, як це відбувається і чому).

Але за цими самими причинами, вважаю, не має сенсу боятися того, що Канаду проковтне хвиля міграції з Азії або Африки, вигадувати тривожні прогнози щодо того, як нове покоління канадців знатиме краще китайську або вже згаданий панджабі, аніж англійську. Люди їдуть в Канаду, щоб реалізувати себе так, як не мали змоги реалізувати у вітчизні – тому працює дуже сильна позитивна асоціація з новою культурою, а також з її мовою.

І все ж, попри згадані чинники — панджабі в Канаді зараз перебуває хіба не в кращій ситуації, аніж в країні, де нею розмовляє абсолютна більшість населення.

Історичний Панджаб обіймає південно-східну частину Пакистану та крайню північно-західну частину Індії. Загальна чисельність носіїв мови складає від 95 до 100 мільонів людей — на сьогоднішній день це десята в світі мова за чисельністю носіїв. Але ні в колишньому Радянському Союзі, ні в Європі панджабі не належить до популярних мов в університетській освіті – інакше кажучи, майбутні лінгвісти не бачуть в ній потреби. В Північній Америці университети, де викладають панджабі, також можна на пальцях перерахувати. При цьому існує значна потреба в перекладачах панджабі, наприклад, для медичної допомоги, для поліції та судових справ – але її практично цілком задовольняє громада, а не університети.

Звідки така велика різниця між чисельністю носіїв та попитом на цю мову? І чому, попри їхню кількість, в новинах не чути про “славетних панджабців”? Все це – наслідки досить складної етнокультурної ситуації як в Пакистані, так і в Індії.

Коли в 1947 році відбувався розділ Британської Індії на індуїстську (сучасна Індія) та ісламську (зараз Пакистан та Бангладеш) держави, носії панджабі становили ⅗ населення сучасної території Пакистану. Хоча протягом років чисельність тих, для кого вона була першою мовою, зменшувалася, навіть зараз в Пакистані вона є першою для 44% населення та мовою більшості для столичного округу Ісламабад. Більшість пакистанців розуміє панджабі принаймні як другу мову — за винятком, можливо, важкодоступних гірських районів, населених пуштунами.

Чому ж панджабі не обрали офіційною мовою Пакистану? Для цього було кілька причин. Перш за все, Пакистан позиціонував себе як держава для всіх мусульман колишньої Британської Індії. Розділ колишньої колонії супроводжувався насильством та примусовим переселенням мільйонів “іновірців” – близько 7 мільйонів мусульман були вимушені шукати притулок в Пакистані.

Хоча більшість переселенців (мухаджирів) походила з північних регіонів Британської Індії, навіть там населення було різномовним. Більшість мов належала до індоарійської групи, але взаємозрозумілість між ними була різною: якщо порівняти цю ситуацію з українською мовою, то якісь для неї були, як білоруська чи російська, а інші – скоріше як чеська або словенська, тобто “схожими”, але майже незрозумілими. Потрібна була мова, не просто зрозуміла більшості освічених мусульман, але й така, що б користувалася серед них високим статусом.

Панджабі мала давню писемну традицію. Але в Індії панджабі була пов’язана перш за все із релігійною течією сикхів. Для них панджабі була священною мовою, бо нею були складені книги їхньої віри. Таким чином, в Індії панджабі стала “народною” мовою сикхів.

Але мусульмани навряд чи хотіли зв’язувати свою долю із священною мовою конкуруючої релігії. Натомість, вони обрали офіційною іншу мову – урду. Для більшості місцевих мусульман вона не була рідною, але в неї принаймні був високий статус ще з часів Великих Моголів. До того ж, після катастрофічного переселення мусульман та їхніх конфліктів з тими, хто вже жив в Пакистані, урду як нейтральна мова, що не була ані “корінною”, ані “переселенською”, була найменшим злом.

В Індії ж, як відомо, сикхи досить сильно відокремлені від інших громад. Вони відіграють важливу роль в економіці та політиці, нерідко обіймають високі посади — але більшість населення сприймає їх якщо не вороже, то принаймні застережливо. Тому як в Індії, так і в Пакистані панджабі має лише провінційний статус.

В Канаді панджабі не став поки навіть провінційною мовою. Але в цій країні, як ми бачимо, роль панджабомовної громади виявилася досить великою. Вперше в історії країни роль панджабомовної громади піднялася на рівень, що відповідає її відносному відсоткові в населенні. Але це вже питання політичне. Мені, як автору статті, було скоріше цікаво спостерігати феномен, як важко буває мові заслужити своє місце під сонцем – навіть якщо це десята за чисельністю носіїв мова в світі.

Автор: Дмитро Литов, don.lytov@gmail.com

для Порталу мовної політики

Фото: Вікіпедія

Напишіть відгук

pompy wtryskowe|cheap huarache shoes| bombas inyeccion|cheap jordans|cheap air max| cheap sneaker cheap nfl jerseys|cheap air jordanscheap jordan shoescheap jordanscheap wholesale jordans