Ірина Чубатенко. Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування

Портал мовної політики публікує роботи переможців конкурсу есе на тему «Стратегія відродження і популяризації постійного вживання української мови у населених пунктах, де переважає російська мова спілкування». Ірина Чубатенко з м. Ірпінь зайняла перше місце на конкурсі. 

Преамбула

Розробка будь-якої стратегії передбачає, як мінімум:

  • постановку мети, що включає в себе визначення стартових позицій і окреслення кількісних та якісних характеристик результату, якого прагнемо досягти, а також визначення термінів реалізації стратегії;
  • аналіз чинників, які сформували та підтримують існуючий стан речей, який необхідно змінити;
  • визначення контексту, в якому доведеться реалізовувати стратегію;
  • визначення суб’єктів дії, аналіз їхніх можливостей, а також методів нарощування ресурсів; (залучення нових учасників тощо)
  • визначення основних принципів, а також напрямків, об’єктів дії, точок докладання зусиль;
  • передбачення форм контролю результативності.

(ще зазвичай пишеться про форми подальшого поширення результатів)

Не маючи можливості здійснити базові етапи підготовки, які передбачають історичні, демографічні, статистичні та польові соціологічні дослідження, представляю не Стратегію як таку, а скоріше її концепцію – спираючись на яку, можна створити повноцінну дієву Стратегію.

Мета та термін реалізації

Передусім шляхом соціологічних досліджень необхідно визначити стартові позиції по регіонах і по вікових та професійних групах – яка частка людей розмовляє українською і в яких сферах, які україномовні продукти (медійні, друковані) споживаються, панівне ставлення до питань українізації, двомовності тощо. Створення такої мапи «мовного світогляду» та «мовної поведінки» дозволить чітко сформулювати завдання по кожному зі зросійщених регіонів.

Щодо терміну реалізації Стратегії, то в нашому випадку не варто його обмежувати. Стратегія повинна бути безстроковою і після перетворення української мови на мову постійного спілкування якомога більшої частини (в ідеалі – всього) населення країни виконувати підтримуючі функції.

Розробка Стратегії та її обговорення може виступати початковим етапом її реалізації. Вона має бути справою громадян, формою активізації ресурсів громадськості.

Чинники, що підтримують status quo з уживанням російської мови

Стратегія має працювати не стільки з наслідками, скільки з причинами широкого вживання російської мови. Виявити ж обсяг впливу кожного з глибинних соціально-психологічних чинників, які стоять сьогодні на заваді переходу на українську мову у різних російськомовних регіонах країни, можливо тільки шляхом ґрунтовного соціологічного дослідження (анкетування, експертні опитування, фокус-групи). Без такого дослідження, в рамках концепції Стратегії, спираючись на власний досвід, можна запропонувати лише умоглядний перелік таких чинників:

  • засилля стереотипів про архаїчність, бідність, провінційність та «селюковість» української мови та культури паралельно з уявленнями про велич і світове визнання досягнень російської культури й зокрема письменства (усюди, включно з переважно україномовними регіонами);
  • як наслідок: відсутність зацікавлення в україномовних продуктах для задоволення професійних, інформаційних, комунікативних, розважальних потреб (усюди);
  • відсутність практичної необхідності переходу на українську мову (усюди – люди середнього та старшого віку);
  • відсутність розуміння необхідності української мови для побудови кар’єри, досягнення успіху, уявлення про «непрестижність» мови (усюди – школярі та студенти);
  • традиційне використання російської мови як засобу міжетнічного спілкування у регіонах, з щільним проживанням різних національностей (деякі регіони Одещині);
  • реакція спротиву на українізацію – не стільки реальну, скільки представлену у тенденційних ЗМІ (підконтрольні Україні території Донецької та Луганської областей, частково – Харків та Харківщина, Сумщина, Запоріжжя, Херсонщина, Миколаївщина);
  • прищеплення стереотипу про російськомовних українських патріотів ( як приклад наводяться герої Майдану та АТО, волонтери та інші цілком гідні поваги люди) (усюди);
  • прищеплення стереотипу про Україну як природно полімовну країну (усюди);
  • нав’язування хибних асоціативних зв’язків між погіршенням життя та прагненням українства до самореалізації в державних та культурних формах, а також культивування світлого образу радянського минулого (усюди);
  • елементарні абсолютно «безідейні» лінощі (усюди).
  • занепад сфер, де українська успішно себе реалізовувала у мистецтві (анімація, кінематограф тощо)

Контекст

Визначними рисами контексту реалізації Стратегії є:

  • глибока вкоріненість та широке розповсюдження російської мови як наслідок довготривалого зросійщення українців та фізичного розбавлення населення України переселенцями з російських територій;
  • соціально-економічна неефективність нинішньої влади, яка значною частиною суспільства асоціюється з табором проукраїнських сил;
  • відсутність ефективної мовної державної політики та дієвої державної підтримки відповідних громадських ініціатив;
  • як один з наслідків: значна присутність російської мови в теле- та радіоефірі, а також превалювання російської мови в ЗМІ та книговиданні;
  • формальний, а подекуди й насильницький підхід до українізації на місцях;
  • російськомовність чималої кількості навіть проукраїнськи налаштованих лідерів думок, експертів, публічних осіб, ЗМІ.
  • непродуктивна позиція місцевої влади, яка полягає або в пристосуванстві та вдаванні підтримки українізації, або й в її саботуванні (східна та південна частини країни).

Тобто, маємо усвідомлювати, що Стратегію доведеться реалізовувати у вкрай несприятливому середовищі, здебільшого – силами громадськості та її коштом.

Суб’єкти реалізації та ресурси

Розрізнені ініціативи та акції не дають істотного ефекту. Навпаки, їхня безрезультатність додає аргументів на користь інсинуацій про незатребуваність української мови. Тому громадськість має створити осердя Руху українізації мовного середовища (далі – РУМС) – інституцію, здатну як пропонувати власні проекти, так і виявляти місцеві ініціативи,надавати їм методичну, організаційну та ресурсну підтримку, координувати їхні зусилля, забезпечуючи системну та тривалу роботу з досягнення мети Стратегії. Цей Рух має бути мінімально бюрократизованим і консолідувати різноманітні ініціативи і окремі проекти, дотичні загальній меті.

Таким осердям може стати юридично оформлене об’єднання активістів-ініціаторів (далі – Центр). Центр повинен взяти на себе такі функції:

  • власне детальна розробка Стратегії з залученням широкої громадськості, освітян, студентів, популярних митців, а також експертів: соціальних психологів, лінгвістів тощо;
  • широка кампанія соціальної реклами ідеї українізації мовного середовища;
  • створення і ведення відкритої інформаційної бази ресурсів і можливостей, в якій кожен учасник позначає, яку допомогу РУМС він може надати (наприклад: фінансова підтримка, надання дизайнерських чи друкарських послуг, консультаційної допомоги, надання книжок, музичних дисків чи інших призів для переможців конкурсів, надання локацій для заходів; готовність проводити лекції, курси чи екскурсії; надання юридичної підтримки в проведенні заходів; надання житла для екскурсійних груп, приділення часу для волонтерської роботи в проектах як офлайн, так і онлайн тощо);
  • організація фандрайзингу та краудфандингу, залучення грантів та інших видів підтримки;
  • встановлення контактів і співпраця з особами, організаціями та закладами, зацікавленими в досягненні мети Стратегії або принаймні у взаємовигідній участі в її реалізації;
  • замовлення соціологічних та інших досліджень, про які йшлося вище;
  • активна робота в соціальних мережах з виявлення місцевих ініціатив з просування української мови та культури (або навіть окремих активістів), співпраця з ними;
  • ведення та підтримка тематичних аккаунтів – як загальноукраїнського так і місцевого охоплення – в популярних серед цільової аудиторії соціальних мережах;
  • розробка локальних проектів спільно з місцевими активістами, ініціативними групами, місцевою владою, забезпечення підтримки;
  • проведення всеукраїнських заходів в рамках реалізації Стратегії;
  • взаємодія з органами місцевого самоврядування та державної влади, нормотворчі та законодавчі ініціативи;
  • забезпечення висвітлення діяльності РУМС в медіа;
  • створення власного порталу (інформаційно-методичного, новинно-публіцистичного, мовно-довідкового), а в перспективі (після маркетингового дослідження) – і власного друкованого ЗМІ.

Окрім Центру, суб’єктами реалізації Стратегії мають стати місцеві ініціативні групи та окремі активісти, громадські організації та місцева влада.

Принципи діяльності та базові меседжі

Популяризувати потрібно в першу чергу ті практичні та емоційній переваги та вигоди, нові можливості, які дає опанування і широке використання української мови, тобто – образ успішного українця. Головний мессидж має полягати в тім, що українська мова є самодостатньою цінністю і її опанування підвищує цінність і значущість її носія, підносить його на вищий соціальний та культурний рівень .

Для кожної цільової аудиторії та при підготовці проектів ці переваги та вигоди визначаються окремо, зважаючи на соціологічні данні. У найзагальнішому ж вигляді можна орієнтуватись на наявний розподіл людей за ціннісними вимірами (дані Центру SOCIS за червень 2015 року).

Орієнтовні меседжі для переважної частини населення з традиційним мисленням та цінностями виживання (60,3%):

  • українська – мова поваги до старших, мова народної мудрості, цнотлива мова, де немає мату, мова, яку у нас відібрали і яку треба повернути собі або хоча б дітям;
  • українська – це мова успішності дітей та онуків, без неї не отримати належної освіти та не влаштуватись у житті;
  • українська – це зручно та корисно, вона потрібна для розуміння законів та інструкцій, для того, щоб бути в курсі новин, щоб не виглядати білою вороною в сучасному світі.

Оскільки цю групу представляють здебільшого соціально пасивні люди середнього та старшого віку, йдеться не про те, щоб обов’язково спонукати їх перейти на українську мову, а скоріше про те, щоб вони не чинили спротиву в українізації молоді та не уникали говорити українською там, де вона вже вживається.

Месседжі для частини населення з раціональним мисленням та цінностями виживання (21,1%):

  • українська мова – це фортеця захисту від ворожих зазіхань;
  • перехід на українську – логічний крок для людини, яка ідентифікує себе з сучасною Україною, а не з минулим;
  • українська – це можливість підвищити конкурентоздатність на ринку праці – як власну, так і дітей у майбутньому;
  • полімовність – штучний конструкт, який насправді прикриває зросіщення та навмисне прищеплюється українцям для утримання їх у зоні впливу ворожої агітації та пропаганди.

Меседжі для частини населення з традиційним мисленням та цінностями розвитку (14,4%):

  • говорити українською – шанувати предків та розвивати, проявляти себе;
  • перейти на українську – випробувати себе, отримати новий досвід та збагатити свої знання;
  • перейти на українську – зробити свій внесок в поновлення та розвиток українських традицій;
  • розширити україномовний простір – завдати удару «руському міру».

Меседжі для частини населення з раціональним мисленням та цінностями розвитку (4,2%):

  • перехід на українську у всіх публічних та непублічних сферах використання мови – суттєвий крок для власного розвитку, розширення свідомості та збільшення можливостей для культурного збагачення;
  • говорити в публічному просторі українською – свідомо протидіяти експансії «руського міру» та допомагати іншим зробити крок до української ідентичності;
  • брати участь у громадській активності з розширення україномовного простору – можливість зробити власний внесок у справу оновлення країни, зміцнення самобутності, збагачення культури.

Ця остання група дуже невелика, але вона складається переважно з локальних лідерів суспільної думки, які мають вплив на оточення та схильні до відповідальності та активності. Тому доцільно зосередити значні зусилля на виявленні та залученні таких громадян до РУМС.

Усі дії та заходи повинні виключати (мінімізувати) будь-які примусові елементи та прояви приниження російськомовних громадян. Водночас, слід зважати на те, що не варто витрачати час на переконання запеклих прибічників «двуязичія» чи впертих ледарів. Утискати їх не треба, але необхідно мінімізувати їхній вплив на тих, хто не має чіткої позиції з мовного питання, шляхом представлення їхнього ставлення до мовного питання як анахронізму.

Основні зусилля треба спрямовувати на підлітків, молодь та осіб соціально-активного віку. Серед молоді варто просувати меседжі про те, що наша мова – це класно, це модно, це – кращий спосіб бути собою, вирізнятись і бути в тренді одночасно, знайти собі гідне місце у власній країні тощо.

Серед широкого кола освічених громадян просувати меседжі, що українська – велика мова, якою написана велика література, на яку також перекладено найвизначніші твори світової літератури, її можливості безмежні.

Напрямки та форми дії. «Мова – це те, що нею відбувається»

Краще не зробити нічого, ніж зробити щось і отримати негативний результат – цим принципом слід керуватись при просуванні будь-яких ідей. Необхідно повністю виключити формалізм та примусовість. Уникати акцентів на провінційності та «селюковості» української мови (вони припустимі хіба що у заходах, розрахованих на літніх людей – усіляких традиційних народно-релігійних дійствах).

Виходячи з того, що мови не існує без того, що нею відбувається (нагромадження інформації, знань та спадку, творчі процеси, суспільна дискусія та комунікація), попередньо, без досліджень середовища, можна запропонувати такі форми активності.

  1. Створення всеукраїнського «Клубу «Вікіпедії». Залучення студентства, викладачів та науковців до розвитку української Вікіпедії, яка наразі набагато бідніша, ніж російськомовна.
  2. Організація публічних дискусій з приводу методів та форм українізації мовного простору з залученням лідерів громадської думки, істориків, лінгвістів, соціальних психологів тощо.
  3. Ініціювання та залучення провідних видавців до відновлення книжкової серії «Життя славетних» про видатних українців та забезпечення цією серією шкільних, вишівських та публічних бібліотек.
  4. Популяризація доробку і спадщини видатних українців (літераторів, митців, науковців) через тематичні зустрічі та лекцій на YouTube.
  5. Організація на місцях клубів за інтересами (хобі) для україномовного спілкування, мовної практики (обговорення виховання дітей, серіалів, рукоділля, кулінарії, саду-городу тощо).
  6. Організація на місцях безкоштовних курсів та інтенсивів з української мови з призами чи заохочувальною програмою для кращих випускників.
  7. Ініціювання впровадження телеуроків української на місцевому телебаченні та FM.
  8. Подання місцевими активістами петицій до місцевої влади з вимогами виконання мовного законодавства та впровадження власних ініціатив з українізації мовного простору.(Чимало місцевих органів самоврядування запровадили можливість створення електронних петицій).
  9. Створення «мовних патрулів», які не тільки самі розмовлятимуть українською, але й відслідковуватимуть виконання мовного законодавства місцевими ТРК, вивчатимуть мовний стан ринку місцевої преси та книжок, влаштовуватимуть флеш-моби з вимогами до працівників транспорту, пошти, магазинів, кафе тощо спілкуватись з клієнтами українською.
  10. Виявлення та підтримка людей, які з власної ініціативи перейшли на спілкування українською. Проведення для них семінарів задля обміну досвідом та враженнями, надання їм психологічної підтримки, фахової філологічної допомоги. Ці люди мають відчути підтримку та заохочення з боку суспільства. Такі семінари можуть проводитись як на місцях, так і в столиці – за наявності спонсорської підтримки. Або ж поєднуватися з екскурсійними подорожами до україномовних регіонів.
  11. Проведення конкурсів (через соціальні мережі та місцеві осередки РУМС), розрахованих на різні прошарки місцевих жителів. Це можуть бути, наприклад, конкурси
  • кулінарних або рукодільних україномовних відеороликів;
  • есе на тему досвіду переходу на спілкування українською;
  • поетичних та прозових перекладів;
  • знавців прислів’їв та фразеологізмів;
  • досліджень місцевих українських традицій чи подій радянського зросійщення;
  • україномовних блогів;
  • місцевих громадянських ініціатив з українізації мовного простору.
  1. Екскурсійні подорожі до україномовних регіонів. Такі подорожі можуть бути як головним призом для конкурсантів, так і окремим заходом для місцевих лідерів громадської думки, активістів, підлітків та молоді, які виявляють цікавість до української мови, історії та культури.
  2. Організація літніх україномовних таборів для старшокласників та студентства.
  3. Творчі зустрічі з українським письменством у регіонах, презентації українських видавництв та україномовних видань.
  4. Зустрічі в регіонах з відомими україномовними громадськими діячами, бізнесменами, людьми, які власними зусиллями досягли успіху в різних царинах, моральними авторитетами для різних вікових груп з метою підтвердження тези про те, що українська – це мова сучасних, активних і успішних людей.
  5. Конкурси вчителів (за умови співпраці з місцевими підрозділами освіти) на кращій позашкільний захід з популяризації української мови. Важливо, щоб це була не чергова декламація віршів про солов’їну мову під портретом Кобзаря, а дійсно модерний захід, з активною дією, рефлексією учнів, дискусією тощо.
  6. Безкоштовне розповсюдження українських книжок, журналів, газет.

Синтезувати ці та інші форми активності задля отримання розголосу та більш відчутного ефекту можна у вигляді фестивалів (тижнів) української мови в райцентрах та містах обласного значення. Їм має передувати тривала і масована підготовка, зокрема:

  • виявлення місцевих активістів (важливо, щоб це були шановані громадою люди, або принаймні містяни з нейтральною репутацією, в жодному разі – не одіозні представники влади чи бізнесу, тим більше не «міські божевільні») та залучення їх до планування заходів, розробки мессиджів, роботи в місцевих соціальних мережах та безпосередньої участі у подіях фестивалю;
  • встановлення контактів з місцевою владою для отримання дозволу або й сприяння в проведенні таких фестивалів.
  • залучення спонсорської допомоги як в грошовій формі так і у вигляді безоплатних послуг;
  • організаційні заходи з розміщення гостей фестивалів;
  • залучення до співпраці волонтерів з числа фахівців, які в межах фестивалю проведуть безоплатні курси з української мови, розкажуть про цікаві мовні практики;
  • влаштування семінарів з успішними українцями, творчих зустрічей, поетичних вечорів чи камерних концертів сучасних українських митців, презентації їхніх книжок, альбомів тощо;
  • запрошення представників кращих українських навчальних закладів (з українською мовою навчання) для презентації цих вишів, зокрема – запрошення успішних випускників таких закладів, що знайшли себе як в Україні, так і за її межами.
  • розробка сценаріїв масових заходів та вуличних конкурсів і вікторин для дітей та дорослих – перекладачів, читців, самодіяльних співаків українських пісень, знавців сучасної української літератури та україномовної музики.
  • збір подарунків для місцевих та шкільних бібліотек та призів для конкурсантів – українських книжок, словників, дисків з якісною сучасною українською музикою. До цього збору в обмін на рекламу можуть бути залучені видавництва, мережі книжкових крамниць тощо;
  • встановлення контактів з місцевою пресою для анонсування та висвітлення фестивалів.
  • широке висвітлення фестивальних подій та їхнього резонансу у соціальних мережах.

Контроль результативності

Основними формами оцінки результативності реалізації Стратегії мають бути регулярні соціологічні дослідження змін мовної ситуації відносно стартових умов. Допоміжними формами можуть бути:

  • відслідковування динаміки кількості та членства місцевих осередків РУМП чи інших дружніх громадських організацій чи ініціативних груп;
  • відслідковування динаміки кількості членів відповідних спільнот в соціальних мережах;
  • спостереження та звіти «мовних патрулів» на місцях;
  • маркетингові дослідження ринку україномовної літератури в регіонах реалізації Стратегії;
  • моніторинг дій та реакцій місцевої влади на низові ініціативи РУМП та дружніх організацій.

Найуспішніший досвід має стати основою навчальних семінарів для активістів та подальшого впровадження.

Підсумок

Громадянське суспільство в Україні вже довело свою здатність спонукати державу до певних дій. То ж, широке розгортання Руху українізації мовного простору не тільки сприятиме прямим цілям Стратегії, але й створить громадський тиск на державну мовну політику і, шляхом посилення соціального запиту, підштовхуватиме її до удосконалення та розвитку.

Автор: Ірина Чубатенко

Портал мовної політики

Напишіть відгук