Загублені без перекладу: про дерадянізацію та заборону російських книжок

Наталя Пелагеша

Народний депутат Остап Семерак виступив з пропозицією заборонити ввозити в Україну російські книги та друковану продукцію, чим спровокував дискусію в суспільстві. Але суперечка, що виникла, стосується зовсім не заборони російської книги, як здається. Мова йде про дерадянізацію, або, можливо, декомунізацію, якщо користуватися терміном Українського інституту національної пам’яті. Йдеться про позбавлення від радянськості та ідеології авторитаризму, які транслюються в Україну і консервуються у нас через російськомовну друковану продукцію.

Серед аргументів противників ембарго переважає наступний: заборона ввезення зарубіжної літератури, яка перекладається в Росії та російської наукової літератури, позбавить нас доступу до світового інтелектуального простору. Насправді, саме ця література нас повністю від нього відрізає.

Спочатку про переклади. Маю справу з літературою зі сфери знань про людину та суспільство, тому говоритиму про неї та її переклад з англійської. Ті, хто стикається з зарубіжною літературою цієї тематики, знають, що переклади українською та російською, за поодинокими виключеннями, читати неможливо. Вони майже повністю спотворюють зміст та роблять текст незрозумілим. Хаос в голові припиняється, коли звертаєшся до оригіналу.

Фахівцям причини відомі. Перша – відсутність в українській та російській мовах відповідників, які були б адекватними поняттям, що використовуються в англійській. Друга – багато слів у порівнянні з англійською мають інший зміст. Причому, йдеться як про професійні терміни, так і загальновживані слова.

Щоб якось виконати свою роботу, перекладачі спрощують текст, чим спотворюють його зміст. Слова ж, відповідників яким немає, перекладають тими, що є. Це веде взагалі до підміни понять. В результаті, виходить, в кращому випадку, погано зрозуміла мішанина, а в гіршому – повний абсурд, який підняти до нових рівнів розуміння аж ніяк не здатен.

Ця проблема стосується не тільки перекладів. Дійшло до того, що наші науковці, які мали можливість працювати в західних або американських університетах, розмовляти на професійні теми українською та російською відмовляються через повну неадекватність термінів та понять як в українській, так і в російській.

Очевидно, має зміст розібратися, чому так відбувається, бо слова, терміни та їх смисли – це важливо. Їх функція – структурувати оточуючий нас світ так, щоб його можна було описати, пояснити і, відповідно, зрозуміти. Просто уявіть собі, чи могли б ми говорити про гравітацію або структуру Всесвіту, якби зараз описували Землю як площину, яку тримають три кити. В сфері знання про людину та суспільство те саме: розвиваємось так, як себе визначаємо та описуємо.

books-ros

Російські книги про сучасну Україну

Адвокати поширення російської перекладної літератури, очевидно, добре усвідомлюють наступне. Усі суспільства, які претендували на те, щоб розвиватися, починали з перекладів. Саме вони дозволяють засвоїти необхідне знання, робити потрібні висновки та їх застосувати. На думку противників ембарго, українці, які потребують нових знань, постраждають від цієї заборони, бо будуть позбавлені їх, оскільки в Україні немає а ні перекладачів, а ні грошей на переклади, щоб задовольнити потреби суспільства. Проте у випадку літератури, перекладеної російською, вони глибоко помиляються. І відбувається це з наступних причин.

Забороняючи російські ЗМІ та фільми, в Україні не прийняли до уваги те, що вони є тільки невеликою частиною цілої індустрії виробництва знань та змістів, яка формується в межах кожної держави окремо. Ця індустрія працює на відтворення та забезпечення розвитку політико-економічної моделі, в межах якої кожна країна розвивається. Її працівники – науковці, освітяни, журналісти, письменними, перекладачі, режисери, політики, тобто всі, хто має відношення до створення та поширення продукту, що може бути надрукованим, або озвученим.

Результати роботи індустрії – ідеї, теорії, терміни, інтерпретації та змісти, які поширюються в книжках, фільмах, статтях, доповідях, лекціях, на уроках в школі, спектаклях та телепередачах. Суспільство використовує їх, щоб пояснювати себе, оточуючий світ та розвиватись. Люди не часто усвідомлюють, що поняття, ідеї та їх інтерпретації – це продукт виробництва конкретного суспільства, обмеженого в часі та просторі, з певною соціально-політичною, економічною і ідеологічною системою, з власною історією та цінностями.

Мова суспільства та індустрія знань взаємозалежні. Мову розвиває саме індустрія знань, яка поширює результати свої роботи за допомогою слів. Разом з суспільствами та політичними і економічними режимами народжуються, живуть та відмирають цілі пласти лексики і змістів, а їм на зміну приходять інші.

Разом з суспільствами та політичними і економічними режимами народжуються, живуть та відмирають цілі пласти лексики і змістів, а їм на зміну приходять інші.

Для нас важливо розуміти, що сьогоднішня індустрія знань та змістів Росії працює на відтворення та консервацію саме російської авторитарної суспільно-політичної моделі. Недостатньо лише говорити про авторитаризм та радянськість в РФ. Має зміст розібратися, які наслідки для кожного з нас має споживання ідей, термінів, змістів та інтерпретацій, які поширюються в Україні російською індустрією знань, через друковану продукцію в тому числі.

Зрозуміти, що відбувається в українській та російській індустріях знань та мовах, і чому виникають такі великі проблеми з перекладом західного знання, не вдасться, якщо не звернутися до їх радянського минулого.

СРСР мав добре розвинену індустрію виробництва знань та змістів, яка, спираючись на ідеологію «комунізму» та «соціалізму», працювала на підтримання тоталітарної політичної системи. Нею був розроблений цілий комплекс світоглядних засад, термінів, понять та теорій, які її описували, пояснювали та узаконювали. Зрозуміло, що радянський спосіб опису та пояснення світу критичним чином відрізнявся від того, що існував у Західних демократіях.

Після розпаду СРСР колись потужна радянська індустрія знань була розділена кордонами національних держав. Тоді, ще радянські за своєю суттю індустрії, виявилися вимушеними продукувати нові змісти, ідеї та терміни для суспільств, що в якийсь момент виявили себе в межах кордонів уже не імперії, а національних держав, і уже не на основі «комунізму» і «соціалізму», а демократії.

Для обслуговування демократичних спільнот, якими прагнули стати пострадянські країни, ці індустрії мали засвоїти уже існуюче в західних країнах знання про демократію та засвоїти мову, якою демократія та національні громади описуються. Очевидно, набути це знання можна було тільки через переклад та аналіз необхідної літератури. Тільки після цього з’явилась би можливість говорити про розвиток демократії у себе. Але в пострадянській реальності зробити це було практично неможливо.

По-перше, не було досвіду досліджень суспільства, оскільки вони  замінювались в СРСР ідеологією. По-друге, практично ніхто не володів іноземними мовами, тому не мав доступу до необхідного знання. По-третє, отримання такого знання з Заходу було дуже дорогою справою, що взагалі наглухо закривало до нього доступ. По-четверте, люди, які працювали в радянській індустрії знань, не могли витерти власну пам’ять та отримати освіту з нуля. Тому ті, хто вчора обґрунтовував логічність комунізму, почали так же обґрунтовувати створення демократії, звичайно, відмовившись тільки від тієї частини радянських понять і термінів, що були очевидно абсурдними.

Від усіх пострадянських країн ситуація трохи відрізнялась в Росії. Москва завжди вважалась інтелектуальним центром СРСР. Там були фахівці, які володіли іноземними мовами, мали, хоч і обмежений, але доступ до зарубіжних праць і розуміли, яким чином привнести нові знання. Саме в цей період в Росії розпочався бум перекладів літератури про людину та суспільство з мов західних націй на російську.

Але перекладались ці роботи з використанням словників, створених в СРСР. В них була відсутня велика частина понять та термінів, необхідних для опису демократії. Більше того, в радянських словниках часто були присутні підміна понять та відверта брехня, що мала якось узгоджувати радянську тоталітарну систему з рештою світу. Тому переклади спотворювали зміст, описуючи світ за межами Росії радянськими поняттями, чого самі перекладачі часто не помічали в силу особливостей радянського світогляду. Так починалася абсурдна смислова мішанина, яка супроводжує нас уже більше двадцяти років після розпаду імперії.

Варто взяти до уваги, що за роки, що минули після розвалу СРСР, у радянські англо-російські словники правки у переклад слів з огляду на зміну політичного режиму внесені не були, нових слів в них з’явилось дуже мало. В результаті, до сьогодні російська фахова спільнота перекладає знання, створене в західних демократіях, користуючись застарілими радянськими словниками, що містять радянські поняття, терміни та закладені в них смисли.

Всі роботи в сфері знань про суспільство та людину пишуться та перекладаються в Росії лише до певної міри трансформованою радянською термінологією. Російська індустрія знань не приклала достатньо зусиль, щоб внести в російську мову слова та змісти, які пояснюють демократію. Як наслідок, російська мова, якою сьогодні розмовляє російське суспільство, залишається більше радянською, ніж, власне, російською.

На українську мову переклали трохи західної літератури, але бум перекладів швидко закінчився через те, що Україну заповнив потік перекладів, виданих в Росії.

В Україні ситуація ще гірше. У нас в пострадянський період фахівців, здатних перекладати з іноземних, було критично мало. На українську мову переклали трохи західної літератури, але бум перекладів швидко закінчився через те, що Україну заповнив потік перекладів, виданих в Росії. Спрацювала до автоматизму засвоєна з СРСР звичка звертатися до Москви, як до інтелектуального взірця і виданих там джерел. Українська індустрія знань почала некритично використовувати уже створений росіянами смисловий мікс. Цим вона закрила собі і суспільству можливість розібратися в проблемах демократичного росту та вийти за межі його радянського тлумачення.

Переконатися, що ми сьогодні користуємося радянсько-російськими смислами-мутантами, чим консервуємо у себе радянськість та імпортуємо авторитаризм, легко. Наведу тільки один з тисячі прикладів: в демократичних спільнотах не існує такого явища як «держава» в тому смислі, в якому воно розуміється радянською ідеологією. З цієї причини в демократіях, на відміну від України та Росії, не існує «державної служби», «державного бюджету», «державного управління», «державної влади», «державної власності» «національної безпеки держави» інших абсурдних смислових міксів, які продовжують домінувати у нас. Але саме так в радянсько-російських словниках, якими користуються у нас, перекладаються «pubic administration», «public budget», «civil service», «public authorities», «national security». Абсолютизація держави та наділення її суб’єктністю в межах радянського розуміння заперечує людино центричну філософію західних демократій. Мова відображає життя. Ми продовжуємо жити в радянській державі після її декларованої смерті.

З цієї точки зору варто подивитись захищені в Україні дисертації, статті, підручники, тлумачні словники та університетські програми. В них немає посилань на західні джерела, але є посилання на російські праці, російські переклади та українські джерела, які в свою чергу написані на основі радянських та російських праць та російських перекладів. Проблем з перекладом з російської на українську не виникає…

Труднощі, з яким стикаються перекладачі та фахівці, намагаючись перекласти західне знання про людину і суспільство на українську мову, це зовсім не труднощі перекладу. Це проблеми світоглядної та смислової трансформації. Вони стосуються розуміння нами місця людини демократичному суспільстві та її відносин з владою, основних засад існування демократій, демократичних процедур та інститутів та, загалом, місця України в світі.

Труднощі, з яким стикаються перекладачі та фахівці, намагаючись перекласти західне знання про людину і суспільство на українську мову, це зовсім не труднощі перекладу. Це проблеми світоглядної та смислової трансформації.

Наслідки того, що ми уже більше двадцяти років живемо чужим розумом, очевидні. Один з останніх прикладів абсурду: некритичне використання радянсько-російських словників та тлумачень в них призвело до того, що навіть застосування Угоди про асоціацію з ЄС у нас назвали тимчасовим, що заперечується змістом документу.

З іншого боку, чомусь в Україні ніхто не говорить про те, що перекладається в Росії, як і колись в СРСР, тільки та література, яка не здатна заперечити її політико-економічну систему. Інша з’явитися просто не може через офіційну цензуру та самоцензуру. Тим більше зараз, коли країна опинилась практично в повній міжнародній ізоляції, а контакти росіянам з «іноземними агентами» заборонені владою.

Що ж стосується російської індустрії знань, то вона втрапила в пастку, яку сама і створила. Вона не розвивала російську мову та суспільство в напрямку пояснення демократії, а описувала її старими поняттями та термінами, створеними тоталітарною радянською реальністю. І ця реальність в Росії відтворилась в тому числі через слова, якими описувалась.

Російські науковці, журналісти, письменними, політики, освітяни виявились нездатними вплинути на розвиток суспільства таким чином, щоб вберегти його від жахіть повернення в радянськість, а російська індустрія виробництва знань, як і колись в СРСР, перетворилась на примітивну машину пропаганди. В наше суспільство вона транслюється через ЗМІ, кіноіндустрію, переклади, книги окремих авторів та їх колективів, статті, двомовні та тлумачні словники – через все, що може бути носієм певних змістів та інтерпретацій. Чи потрібно нам імпортувати змісти, які саму Росію привели до катастрофи? Пропоную, щоб підтримати тенденцію, почати імпорт праць теоретиків з Північної Кореї.

Україна ж замість того, щоб створити власну індустрію перекладів та самостійно засвоювати світове знання, незалежне існування почала з імпорту та примітивного споживання абсурдного міксу з радянсько-російських інтерпретацій і наполегливо продовжує це робити. Причому імпорту настільки потужного, що українські індустрія книгодрукування загалом, та перекладу, зокрема, так і не вийшли з зародкового стану, кількість перекладачів нищівно мала, перекладацьких шкіл не існує, словники, якщо і видаються, то на основі радянських та російських.

Україна ж замість того, щоб створити власну індустрію перекладів та самостійно засвоювати світове знання, незалежне існування почала з імпорту та примітивного споживання абсурдного міксу з радянсько-російських інтерпретацій і наполегливо продовжує це робити.

Маємо самі визначати, яка література нам потрібна, якими словами її перекладати, і, тим самим, розвивати спільноту та мову. Те, що в Росії перекладається і як перекладається, не відповідає рівню розвитку українського суспільства. Переклад для нас вкрай необхідний, бо в Україні, на відміну від, наприклад, ЄС, кількість людей, здатних читати іноземними, дуже мала через недолугі мовну та освітню політики.

Не має змісту турбуватися про долю «науковців», які не володіють англійською, та начебто отримують доступ до інформації через російськомовні переклади. Тут не врахований один факт, давно визнаний у світі, але не в Україні. Без англійської мови сучасна наука взагалі не існує. Якщо хтось називає себе науковцем і не володіє англійською, це навіть не імітація наукової діяльності. Це ознака її відсутності. Роботи, написані не англійською, на англійську в світі перекладаються набагато швидше і якісніше, ніж на російську, через описані вище причин.

З іншого боку, не можна імпортувати з країни те, чого там немає. Це про російську науку. Майже всі праці росіян, що мають наукоподібний вигляд, це не більше ніж переказ ідей західної науки. Українським власникам книгарень варто було б подумати, як забезпечити наших науковців, студентів та аспірантів літературою з країн, де наука існує.

Змісти, імпортовані з Росії, майже повернули Україну в авторитаризм та новий СРСР. На щастя, цей процес перервала Революція Гідності. Вони ж вбили тисячі українських громадян і більш ніж мільйону перекалічили життя, або забравши близьких, або примусивши покинути свої домівки.

Суперечку про те, чи залишати російську друковану продукцію в Україні, я б прирівняла до дискусії, чи залишати російські військові бази. Наша безмежна довіра друкованому слову заважає бачити, що протягом більш ніж двадцяти років імпортовані сторінки з російським буквами є таким же засобом маніпуляції нашою свідомістю та консервацією радянськості, як і російські ЗМІ та кіноіндустрія. Тільки маніпуляцією більш витонченою.

Варто почати жити своїм розумом, як би складно це не було.

Україна сьогодні загублена без перекладу. Якби ми вчились так як треба…

Автор: Наталя Пелагеша, політолог

Портал мовної політики

 

Напишіть відгук

pompy wtryskowe|cheap huarache shoes| bombas inyeccion|cheap jordans|cheap air max| cheap sneaker cheap nfl jerseys|cheap air jordanscheap jordan shoescheap jordanscheap wholesale jordans