Тарас Шамайда
Закон про квоти для української музики набуде чинності через три місяці після його опублікування. У перший рік дії закону квота на українську пісню становитиме 25%, у другий рік – 30% і починаючи з третього року – 35%. Несподівано перед остаточним розглядом закону його противники внесли “альтернативний” документ. Він передбачає чисельні лазівки аби оминути квоту.
Чому потрібні квоти
За даними громадських моніторингів, частка пісень українською мовою у прайм-таймі провідних українських радіостанцій становить мізерні 5%. Понад 40% займає російська пісня, решту – пісні англійською та іншими мовами світу.
Причина у стереотипному мисленні власників і менеджерів радіоіндустрії та їхньому не бажанні змінювати напрацьовані бізнес моделі. Вони звикли роками орієнтувати попит на російськомовну, або, у кращому разі, на англомовну пісню. Водночас тисячі пісень українських виконавців різних жанрів не можуть пробитися в ефір, оскільки медіамагнати ледь не все українське оголосили «неформатом».
Не маючи доступу до радіостанцій, музикантам важко здобути широку популярність. А без популярності (а часто навіть і з нею) доступ до ротацій на радіо виконавцям українських пісень найчастіше перекритий.
Щоб розірвати це замкнене коло, держава має застосувати інструменти, які відкриють українській пісні шлях до радіоефіру. І основний із таких інструментів – це встановлення мінімальної квоти для пісень національною мовою, якої мають дотримуватися всі радіостанції.
Саме таким шляхом пішли європейські країни, які хотіли підтримати свою музичну культуру і свій музичний ринок. Такі мовні квоти для пісень запроваджені у Франції, Німеччині, Польщі, Португалії та низці інших країн. Причому в жодній з них не стояла, як у нас, проблема русифікації і домінування в національному просторі музики країни-агресора, про яку так дбає наша радіоіндустрія.
Дати українським слухачам можливість чути на радіо музику своєю мовою, а музикантам – доступ до ефіру, покликаний законопроект №3822 «Про про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах).
Ініційований віце-прем’єром В’ячеславом Кириленком і зареєстрований у січні цього року кількома народними депутатами, проект доопрацьований робочою групою парламентського комітету з питань свободи слова та інформаційної політики на чолі з його головою Вікторією Сюмар.
У групі працювали депутати, громадські активісти, медіаексперти, музиканти та представники радіоіндустрії. Проте останні, не бажаючи йти на компромісні формулювання законопроекту, врешті-решт припинили роботу в групі.
Дати українським слухачам можливість чути на радіо музику своєю мовою, а музикантам – доступ до ефіру, покликаний законопроект №3822
Як працюватиме законопроект 3822
1) Ключова новація – доповнення до статті 9 Закону «Про телебачення і радіомовлення»: «Радіоорганізації забезпечують частку пісень (словесно-музичних творів) (далі – пісні) державною мовою не менше 35 відсотків від загального часу звучання пісень».
Таке формулювання означає, що держава залишає за радіостанціями повну свободу, скільки взагалі пісень має бути у їхньому ефірі, а скільки часу мають займати інструментальна музика, новини чи інші програми розмовного жанру.
Але скільки б пісень радіостанція не крутила, не менше 35% часу повинно бути українською. Тобто, якщо загалом на добу пісні лунають 1000 хвилин, не менше 350 хвилин відводиться для українських пісень. Лунають пісні лише 200 хвилин, значить українською має бути не менше 70 хвилин.
Проста і універсальна норма ставить усі станції в рівні умови, дозволяє легко контролювати виконання закону і стимулює розвиток та популяризацію української пісні всіх напрямків та жанрів.
2) Згадана квота повинна дотримуватися, «протягом доби, а також у часових проміжках з 6 до 12, з 12 до 18, з 18 до 24 години». Це має покласти край звичці деяких радіостанцій крутити українські пісні «для галочки» – вночі чи в інший незручний для слухачів час.
3) Деталізовано пріоритети, якими Національна рада з телебачення і радіомовлення має керуватися при видачі ліцензій на мовлення. Такими пріоритетами, серед іншого, визначено протидію інформаційній агресії, розвиток державної мови та захист інтересів виробників національного аудіовізуального продукту.
Більше того, законопроект прямо передбачає, що перевага на конкурсі віддається тій телерадіоорганізації, яка «зобов’язуєтся збільшити квоту, передбачену частиною другою статті 9 цього Закону, на 5 і більше відсотків» та «здатна найкраще забезпечити інтереси виробника національного аудіовізуального продукту».
4) Стаття 72 закону «Про телебачення та радіомовлення» доповнюється штрафними санкціями за недотримання квоти на українські пісні – радіоорганізація сплачує штраф у розмірі 3 відсотків загальної суми ліцензійного збору ліцензії, виданої на відповідну програму.
5) Через зміни до Закону «Про національну раду з телебачення і радіомовлення» на Нацраду покладається обов’язок здійснювати «нагляд за дотриманням радіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки пісень (словесно-музичних творів) державною мовою в обсязі пісень, поширених протягом доби, а також протягом інших часових проміжків, визначених законом».
6) Закон набуде чинності через три місяці після його опублікування, щоб радіомовники могли підготуватися до його виконання. У перший рік дії закону квота на українську пісню становитиме 25%, у другий рік – 30% і починаючи з третього року – 35%.
Як намагаються зірвати прийняття закону
Як тільки законопроект 3822 зареєстрували, противники, за йкими ймовірно стоїть радіоіндустрія розпочали икампанію з його дискредитації.
Головні її месиджі – якісної українеської музики нема, радіостанцїі будуть змушені крутити ті самі пісні і взагалі збанкрутують і позакриваються. В принципі, аналогічнго рівня «аргументацію» використовували й радіостанції в тих європейських країнах, де мовно-пісенні квоти запроваджено раніше.
Не можна заперечити, що радіостанціям справді додасться клопоту і їм доведеться змінювати усталені звички. Проте, звісно, ніякої катастрофи не станеться, як не сталося її після запровадження квот у Португалії, Польщі чи, скажімо, Македонії.
Якщо ж якесь умовне «русскоє радіо» і закриється, це точно не буде катастрофою ні для українських музикнатів, ні для українських слухачів, для яких і приймається закон. Місце тих, хто захоче піти з ринку, радо займуть інші, ті, які зможуть організувати україномовний музичний бізнес, від чого суспільство лише виграє. Бо крім нової музики з’являться і нова робота для творчих людей.
“Анти-кампанія” запам’яталася скандалом. Спочатку противники квот оприлюднили заяву від імені українських музикантів, які начебто виступають проти квот на їхню користь. Та згодом декілька “підписантів” цієї заяви включно з майбутньою переможницею «Євробачення» Джамалою, заявили, що нічого подібного не підписували.
Більша частина з тих кого включили у список противників промовчала, але варто пам’ятати, що усі виконавці залежні від радіоіндустрії.
Ця протидія мобілізувала прихильників квот: громадські активісти, медіаексперти та сотні музикантів почали заявляти про підтримку законопроекту 3822 і проводити відповідні акції. Зокрема 260 українських авторів та виконавців.
По суті суспільство чітко поляризувалося: з одного боку активні громадяни і музиканти, які хочуть, щоб в Україні було чути більше української музики, з іншого – Росія і медіамагнати, які хочуть статус кво або принаймні звести збільшення частки українських пісень до мінімуму.
18 травня парламентський комітет з питань свободи слова під оплески присутніх активістів та музикантів одноголосно прийняв рішення про підтримку доопрацьованого законопроекту 3822д в першому читанні.
Коли питання стоїть руба, то «за» змушені голосувати навіть противники квот, які є членами цього комітету. Проте це зовсім не означає, що вони склали зброю.
Вже під час включення законопроекту 3822д до порядку денного сесії стало очевидно, хто є хто. Рішення пройшло з другої спроби, «за» проголосував 231 депутат. Проте противники квот, в т.ч. частина членів комітету,
Демонстративно не голосували або утримались.
А 25 травня зареєстровано альтернативний законопроект 3822-1, у тексті якого легко вгадується рука прихильників російської музики в ефірі.
Зрештою, кістяк його авторів становлять депутати, які вперто виступають проти квот. Це:
Олена Кондратюк, дружина Олександра Богуцького. Вікіпедія називає його директор-президентом телеканалу ICTV, що належить Пінчуку. Богуцький довго працював у медіа-холдингу цього олігарха. Крім телеканалів Пінчук має значну частку у структурі власності радіостанцій, що входять до ТОП-10 найпопулярніших: ХітФМ, Русскоє Радіо, Kiss FM, Радіо Рокс.
Олександр Абдулін з «Батьківщини» вже декілька скликань працює а комітеті з питань свободи слова та інформації.
Владислав Севрюков і Григорій Шверк з БПП. Обидва до обрання депутатми працювали членами Нацради.
Григорій Шверк, за даними Вікіпедії, у 2001–2013 роках був віце-президентом медіа-холдингу UMH group, яка тоді належала нинішньому голові АП Борису Ложкіну. Зараз UMH володіє п’ятьма з ТОП-10 українських радіостанцій: Ретро ФМ, Авторадіо, Радіо Пятниця, Європа плюс, Гаше Радіо. Рік звільнення Шверка з UMH співпадає з роком продажу компанії іншому власнику. Та його зацікавленість у протидії мовним квотам наштовхує на думку, що депутат не полишив контактів з представниками радіо бізнесу.
Чому поставили свій підпис під цим альтернативним законопроектом кілька інших депутатів включно з першим віце-спікером Іриною Геращенко, залишається незрозумілим.
Головний зміст альтернативного проекту полягає у запровадженні одразу кількох лазівок, які, формально декларуючи квоту на рівні тих же 35%, насправді зведуть її для більшості радіостанцій до мінімуму в 10-15% часу.
Це і виведення частини радіостанцій з-під дії закону, і зменшення квоти для більшості популярних форматів до 20-25%, і зменшення вже й так зниженої квоти удвічі для «нових» пісень, і відмова від контролю дотримання квоти впродовж кожних 6 годин.
Докладно про задум лобістів, які просувають альтернативний проект, читайте тут.
Не виключено, що парламент розглядатиме основний та альтернативний проекти вже на найближчому засіданні, 31 травня.
Серед активних прихильників основного законопроекту – спікер Андрій Парубій, голова профільного комітету Вікторія Сюмар, громадські активісти та музиканти. Серед активних противників – проросійські сили (перш за все опоблок) та медіамагнати, які діють через своїх лобістів у парламенті. Хто візьме гору у цьому протистоянні, дізнаємося вже найближчим часом.
Автор: Тарас Шамайда
Джерело: Texty.org.ua
