Перехід з суржика на українську – від заперечення до любові | Портал мовної політики

Перехід з суржика на українську – від заперечення до любові

Наталія Жила

Людина, яка звикла розмовляти суржиком, а саме сумішшю української та російської мов, за один день не перейде на чисто літературну. Цьому передує ряд факторів, що є бар’єрами для спілкування. Саме про ці моменти та етапи переходу на чисто українську мову і буду вести розмову.

Як уродженка Чернігівської області, я відчула на собі всі ті переживання, коли починаєш говорити рідною мовою. Було багато причин, що ставали бар’єрами для спілкування. Вони призводили до того, що знову розмовляєш суржиком або навіть переходиш на російську. Основні причини —  це виховання у сім’ї, система навчання у школі, розмови з друзями і земляками. 

На мову людини передусім впливає те, як її виховують батьки: якою мовою вони розмовляють, так вона і закладеться у підсвідомості дитини. Мої батьки походять з різних куточків Чернігівської області, працюють і спілкуються винятково з людьми, які також спілкуються суржиком. У них немає і не було потреби переходу на літературну мову.  Моя мама  —  вчителька російської мови, то зрозуміло, що вона переходила саме на неї при спілкуванні. У більшості моїх знайомих дитинства така сама ситуація  —  або суржик, або російська. Дитина, яка виросла в таких умовах і не підозрює, що розмовляє не чисто українською. Хоча не у всіх так. Оскільки я любила читати і читала багато, то у мене виникали питання, якою мовою ми говоримо, адже це і не українська, і не російська. Але все ж у той час змирилася з тим фактом, що ми говоримо саме так.

По-друге, мову людини формує навчання. Його якість, стиль і мова викладання. Коли тебе питають суржиком вчителі, то ти якось і не докладаєш зусиль відповідати українською, адже навіщо? Тому люди як мінімум 17 років спілкуються суржиком і ставляться до цього як до абсолютно нормального явища.

Такі фактори, як сім’я і друзі, як не дивно, і створюють найбільші бар’єри. Ти хочеш бути найближче до цих людей, підлаштовуєшся під них і боїшся отримати несприйняття саме від найрідніших тобі людей. Наприклад, ти дзвониш кращому другу, питаєш, як справи, і чуєш у відповідь: “А де твої “як діла”? Шо ти так рєзко переходиш?”. Як відомо, така реакція від близьких сприймається серйозніше і болючіше.

Ще у шкільні роки у мене з’являлись прагнення переходити на українську, тривало це максимум пару днів. Мої прагнення ламало оточення. Суржик був всюди. Лише вступивши до університету, я почала розвивати своє мовлення, вправляючись у чіткій вимові слів і впроваджуючи українську у моє життя. Отже, як відбувається процес переходу з суржика на літературну мову?

Перший етап – заперечення. Людина заперечує той факт, що вона говорить неправильно. З дитинства мовлення вважалось нормальним, правильним. Тому важко переконатись у неправильності того, що говорили тобі батьки. Дуже важко пересилити себе і вийти із так званої зони комфорту. Треба для початку добре знати свою мову, визначитися з її правильністю і почати діяти. Але треба, по-перше, визнати той факт, що ти говориш не ідеально і граматично неправильно. Це дуже важко, адже треба протистояти власному его. Тому багато людей не сприймають українську мову позитивно.

На наступному етапі з’являються сумніви. Людина задумується, а чи правильно вона говорить, якою мовою їй краще висловлювати свої думки, до кого вона може себе віднести? Сумніви виникають не один раз, вони завжди повертаються аж до того моменту, поки людина не визначиться точно. Це ті потаємні думки, що гризуть сумління, що додають стривоженості у буденне життя.

То що ж людина робить, коли з’являються певні сумніви? Насамперед сприймає той факт, що вона говорить суржиком, відтак не належить до жодної з мовних культур. Це важко, але з часом усвідомлення цього має прийти. Саме це є першим поштовхом до того, щоб переходити на рідну мову. Людина починає більше читати, більше дізнаватись про всі деталі, оцінює ситуацію з різних боків, дивиться на себе як на сторонню людину незалежним поглядом. Хоча це один із найболючіших моментів, тому що людина постійно стривожена, але результат від цього безцінний —  вона робить перші кроки на шляху до своєї мови.

kit

Але не все виходить так просто. Саме в цей період людині найскладніше, вона шукає підтримки у найближчих людей і досить часто чує або заперечення, або висміювання. У цей час вона постає проти свого оточення, має сама відповідати за своє рішення. Їй важко одній, тому не кожен продовжує свої наміри спілкуватися чисто однією мовою. Багато так званих “воїнів” полягло у цій битві. Для цього потрібно набратися мужності і терпіння, бути готовим до труднощів, несприйняття друзями. Потрібно розуміти, що це тимчасово, згодом за тобою підуть люди, адже ти є прикладом для наслідування. Не бійся показувати своє Я і виявляти активність і чітку позицію. Кожен має бути лідером свого життя і не залежати від думки інших, він сам вирішує, що робити, а що ні, і чітко визначає своє бачення.

Якщо дивитися на цю ситуацію з мого боку, то все теж було не так солодко. У ті моменти, коли я хотіла перейти на українську, мені не вистачало сміливості та впевненості у своїх діях. Те, що чисто українську мову не сприймали мої друзі, дуже сильно на мене діяло. Я здавалася декілька разів, потім знову поверталася до своїх думок, я не зупинялася. Постійний розвиток приводив до впевненості, а впевненість  —  до чітких цілей і правильно спрямованих дій. Зараз я не боюсь сказати свою думку українською, спілкуватися з людьми чистою мовою, не переходити на російську або суржик. Бо в мене є власна позиція, я є тим воїном, який не здається.

Після сумнів і падінь людина все ж повертається до тих самих думок, що лежать у підсвідомості, — хто ти? До кого ти себе відносиш, якщо ти розмовляєш мішаною мовою, яка не визначає, до якого народу ти належиш, —  українського чи російського? Після складних моментів та поразок у переході на українську, людина відчуває себе  сильнішою, бо в наступні рази виникає ще більша мотивація. Це спонукає її досліджувати українську мову, дізнаватися більше, відстоювати свою думку стосовно цього і йти незважаючи ні на що.

Далі з’являється впевненість. Людина стає справжнім індивідуумом, знає, що вона робить, для чого і чому це хоче зробити. Спокійно відповідає на ті ж самі заперечення, які були у неї на початку. Бо зараз вона справжній лідер, впевнений у своїх діях. Саме визначеність у тому, якою мовою говорити, і допомогла мені знайти себе, відчути незалежною і в тисячу разів впевненішою у своїх силах. Багато людей навіть не уявляють собі, наскільки може змінитися їхнє життя при переході на свою рідну мову. Це надає стільки можливостей, стільки сил, що ти відчуваєш себе титаном своєї країни, саме з тебе починається життя, адже дійсно: хочеш змінити світ  —  почни з себе.

Саме у цей момент приходить любов. Любов до своєї мови, країни, до самого себе. Ти віриш у щасливе майбутнє і цінуєш кожен момент, бо ти не побоявся повстати проти найбільшого свого ворога — самого себе і своїх сумнівів. Далі уже нічого не страшно, бо зараз ти зовсім інша людина, ти  переможець. У багатьох людей протягом життя виникають ці етапи з визначенням мови, проте не кожен їх проходить і не кожен готовий до таких випробувань. Проте у тих випадках, коли людина переборола власні страхи —  відчуження, несприйняття, занепокоєння та незнання мови, —  вона стає вільною і незалежною, готовою дарувати щастя іншим, бо така людина є справді дуже сильною і непереможною.

Ось так і проходить шлях від суржика до української мови —  від заперечень до справжньої любові. Вибір залишається за людиною  —  чи готова вона до цього?

Автор: Наталія Жила, студентка МЕН-2 Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Ілюстративне фото: Мовомарафон

Напишіть відгук