Приводом для написання цього тексту стало повідомлення у Facebook від батька першокласника у центральній київській школі №78, – Івахнюк Олександр.

Він, зокрема, повідомив, що його україномовна дитина почувається іноземцем у школі з українською мовою навчання… бо усі навколо – і діти, і вчителі – говорять у позаурочний час російською, більше того, коли є вибір: чи піти у планетарій на російськомовну програму (є там чомусь така) чи на україномовну – викладачі, які організовують такі походи завжди зупиняються на російськомовній. В результаті, дитина каже, що було цікаво, але деяких слів вона не зрозуміла, бо програма була іноземною мовою. Але останньою краплею, яка спричинила розпачливий пост у Facebook став сценарій новорічного ранку, який теж виявився частково російськомовним. Причому батькам було сказано, що змінити нічого не можна. Далі – повідомлення повністю в оригіналі:

УКРАЇНСЬКА МОВА У ШКОЛІ! Звертаємось по допомогу!
Віддали дитину в українську школу (юридично – українську).
1. Вчителі принципово переходять на російську у весь вільний від навчального процесу час.
2. В перші дні навчання прийшов вчитель шахів і опитавши по черзі всіх учнів (хто якою мовою спілкується вдома), повідомив, що урок буде проводитись російською, бо україномовних дітей-6, і якщо їм щось буде незрозуміло нехай окремо підходять і питають.
Ці заняття «ліцейні» (вони не в офіційній державній програмі), але вони
проводяться в 2-х з 3-х класів на паралелі з 1 по 11 клас викладачами коледжу, який
працює у зв’язці зі школою.
В даному випадку вдалось переконати класного керівника і вона, не заводячи
ситуацію в глухий кут, повідомила викладачу, що українська – це вимога батьків.
Дане питання було знято.
Хоча (здається) – це мало б бути суворою вимогою керівництва школи.
3. На другий тиждень навчання дітей повели в Театр юного глядача на виставу «Догори дригом». Вистава виявилась російською мовою. Туди ж звозились діти з інших шкіл.
Зрозуміло, що це питання стоїть поза навчальним процесом і посилатись на якісь норми закону неможливо. Але невже керівництво шкіл не могло висловлювати свої побажання щодо мови вистави.
Дитині сподобалось, але багато було незрозумілих слів.
4. Через пару тижнів дітей ведуть в Планетарій (щорічно батьки перших класів купують абонемент своїм дітям на 4 відвідування на рік. Тобто «акція» від Планетарія для першокласників київських шкіл є регулярною.)
Повертається дитина з планетарію і каже: «Цікаво було. Сходимо колись разом, бо
багато слів було незрозумілих російських.»

Знову проковтнули – вирішили ще почекати…

5. З жовтня місяця діти готують виставу на Новорічне свято. Нашій «бабці Йожці» (їх у виставі 4) дістається пісня російською мовою. Ну…, вирішили також пробачити… ну не зміг вчитель музики перекласти.
6. І тут – видають дітям слова (сценарій). Бабки Йожкі, інопланетяни і хтось ще -говорять російською (невіршовано – можна було перекласти), мушкетери, Мальвіна і ліса Аліса – говорять українською.
Такий собі «Тарапунька і Штепсель», які не піддаються здоровому глузду.
В даному випадку – зрозуміло, що шкільна новорічна вистава – є частиною навчального процесу.
Наполегливо просимо класного керівника перейти на українську. Вона на лікарняному, а тому через вчителя, що на заміні переказує дітям і батькам, що ті, кому не подобається можуть перекласти.
Ми не ліниві. Переклали.
Виявляється частина слів є спільною для 4-х дітей.
Дали вчителю слова в перекладі (вона при нас їх відксерила) і пообіцяла роздати.

Для профілактики зайшли і поговорили з директором і завучем. Настрій у завуча
відверто українофобський, у директора – з ухилом в цей же бік.
Мотивація : «Багато переселенців – їм важко. І взагалі : «Чим більше мов знаєш –
тим краще.»
Ми повідомили, що поточних питань у нас нема, але просимо наші зауваження щодо мовної політики школи прийняти до уваги. На цьому дякуючи один одному за розуміння і посміхаючись розійшлись.

На наступний день забираємо дитину. Вона в паніці. Український переклад ніхто навіть не намагався роздавати. Вона відкриває рот, бо слів не знає і сильно переживає. Вчитель на телефонні дзвінки не відповідає. (Тій, яка на лікарняному вже не дзвонимо. Та, що на заміні – до нового року – і обіцяла питання вирішити – мовчить).

Зірвались і подзвонили за консультацією в громадську організацію «Не будь байдужим». На сьогодні, крім широкого розголосу вони нам нічого не запропонували. Обіцяли через пару днів передзвонити, проконсультувавшись з компетентними людьми.

Може є якісь варіанти – як можна вплинути на цей процес.

Закон про мову і про шкільну освіту читали. Його важко підвести під всі ці «прояви толерантності» .

Але просто дивитись, що дитина почувається «не в своїй тарілці» в українській школі в центрі столиці України через те, що у неї рідна мова українська – ще важче.

Як вплинути на ситуацію?! Що робити?
(Хотілось би почути конструктивні відповіді).

Я вирішив перевірити цю інформацію і для початку зателефонував у школу. Слухавку взяла чергова. Привіталася російською. Я запитав, чи можемо ми з нею говорити українською? Реакція мене вразила: пані роздратовано передала слухавку іншій людині – теж російськомовній. І це вже була вчителька. Їй було непросто, але вона все ж знайшла потрібні українські слова для спілкування зі мною. Я теж, коли перебуваю у Польщі, шукаю слова. Але ж то інша країна і польська для мене іноземна. А тут я телефонував в юридично українську школу у центрі столиці України. І, як з’ясувалося, щонайменше двоє людей у цій школі, з яких одна людина – педагог з вищою освітою – не володіють, або дуже погано володіють мовою, якою мали б викладати. Тобто, сумнівів не було – опосередковано факти підтвердилися.

Далі я написав запит у прес-службу КМДА. Запит зареєстрували, про що мені повідомили. Натомість лист у Печерське управління освіти донині залишається без відповіді. Домовився про розмову на цю тему з директором у понеділок.

Попередньо з’ясував наступне:

– Директор та викладачі і їх союзники – батьки не вважають проблемою той факт, що викладачі і учні україномовної школи спілкуються українською тільки в межах уроку. Схоже, дітям намагаються на підсвідомості пояснити, що українська мова – це щось обов’язкове, але непотрібне у повсякденному житті. Щось неприємне, від чого можна відпочити на перерві і вчителям і учням.

– Вчителі і батьки-союзники одразу почали тиск на сміливих батьків, які повідомили публічно про українофобські настрої у школі. У голосі директора, коли вона розмовляла зі мною, чулися нотки роздратування.

– При цьому, сценарій новорічного свята швидко переклали українською. Викладач, про яку казали, що її неможливо перевчити, раптом заговорила мовою школи. Діти відмітили, що вона навіть стала якоюсь добрішою, заговоривши рідною мовою місцевого населення.

Далі почалася віртуальна дискусія, яка додатково підтвердила факт українофобських настроїв у згаданій школі. Більшість учасників дискусії у фейсбуку висловлювали здивування тим, що взагалі такі вимоги висуваються. Російськомовність української школи виправдовували тим, що у школі з’явилося багато дітей зі сходу. І для того, щоб їх не травмувати, усі україномовні діти повинні перейти на російську у позаурочний час. А крім того, сміливих батьків як завжди у таких випадках, звинуватили у брехні, а мене – у тому що я намагаюсь виконати чи отримати якесь замовлення. Ну і весь набір аргументів.

Tatyana Zhabotynskaya Почему Вы решили что ребёнок чувствует себя иностранцем в школе ? Неужели школа не даёт возможности выучить украинский язык ? Почему не подняли вопрос перевода сценария с родителями класса? А его не поднимали 100%. Это я Вам как мама одной из бабок Ёжек говорю. Почему не поговорили с учителем после похода в театр и планетарий , ведь вопрос с учителем шахмат решили. Почему тогда проглотили , ведь после планетария должно закрасться сомнение что дальше возможны такие же варианты ? Тема осталась актуальной . Почему не поговорили с родителями класса, мы же семья как минимум на 11 лет… Конечно проще изложить своё наболевшее в общедоступном месте и ждать когда найдется решение вопроса где-то, но не там где он возник. Особенно когда так много людей , не имеющих никакого отношения к школе 78, так активно поддерживают

Лариса Величанская Івахнюк Олександр, будь ласка, залиште нашу школу у спокої і у безглуздих, провокаційних звинуваченнях!!! В школі не існує українофобії, але існують батьки, яким завжди щось буде недовподоби! Я вільно володію чотирма мовами, вивчаю п’яту і буду спілкуватись якою захочу мовою і мої діти також! І проявляйте свій героїчний патріотизм у боротьбі з корупцією, з автоматом у бліндажах!

Лариса Величанская! Вам відомо, як багато російськомовних Героіїв Майдана і українських Захистників Вітчизни віддали життя за Україну?! Моя дитина задуває свічки на святковому торті і замовляє бажання, щоб закінчилась війна на рідній землі, де корупція продовжує проквітати….(((

Savchenko Упевнена, що всі звинувачення є безпідставними. Більшість учнів нашої школи із російськомовних сімей. Отже, спілкуються українською, вивчають її лише в школі. То виникає цілком логічне запитання: а хто ж навчив учнів розмовляти, читати, писати, думатиукраїнською? Як можуть наші вихованці, спілкуючись вдома виключно російською, брати призові місця в конкурсі знавців української мови? Як вони навчилися правильно висловлювати свої думки солов’їною, мелодійною мовою? Невже завдяки “совкам” та “ватникам” з “упирятнику”? Для того, щоб познайомити дітей із високими зразками української культури, зацікавити, популяризувати вітчизняне, учитель САМОСТІЙНО займається пошуками потрібних матеріалів. Це вимагає неабияких зусиль! Адже сучасні діти надзвичайно вимогливі, їх можна зацікавити лише конкурентноспроможним матеріалом. Молодь обізнана, спостережлива, пречудово вміє порівнювати, співставляти, аналізувати. Книги рідною мовою , мультфільми, дитячі фільми, пісні (не в перекладі, а власне українські!!!) мають бути кращими за іноземний аналог, більш привабливими і водночас такими, що викликають позитивні емоції, формують найкращі моральні якості! А знаходить такий матеріал саме Вчитель! Любити Батьківщину, рідну мову силоміць нікого не змусиш. Це має бути природньо, від душі, не демонстративно! Повинна бути потреба у спілкуванні рідною мовою. Без примусу. І, повірте, наша школа ненав’язливо, лагідно, толерантно формує у дітей цю потребу. Долучайтеся, шановні батьки, спілкуйтеся також із дітьми рідною мовою. Не виливайте стільки бруду в колодязь, із якого щоденно п’єте воду!

Svetlana Kravtsova Шановні! Не дуже зрозуміла: пишите по одному, по другому питанню – проблема знята, питання вирішено. То ж Вас, значить, педагоги і керівник школи почули, відреагували. А Ви зараз не за дітей тут виступаєте. А за своє особисте – зібрати прихильників, забезпечити собі замовлення. А може й ні. А може хочете показати всьому світові як Ви гарно можете обурюватись, нізащо засуджувати, вирішувати долі. А вдруг ще цей бій закінчиться перемогою – оце особистий подвиг. А далі, шановні, що?????? Ви назвали своїх колег-батьків – упирятником. Дякуємо. Це – красиво, людяно, а головне на державній мові. Вам би скасувати цей пост, прийти до школи з цікавим для дітей українським проектом: з питань українського мистецтва, літератури, тощо. Серед батьків школи, я впевнена, є творчі люди, митці – ті люди, які б могли поширювати любов до нашої мови, культури не через “биття”, протест, а разом зі школою.

Tatyana Zhabotynskaya Мене обурив той факт що Ви вважаєте вчителів які отримують оплату за свою працю менш ніж 150 грн за годину поганими вчителями. Про це Ви сказали у своєму інтерв’ю . Тобто всі вчителі школи погані?

Алена Гармаш У меня дети учатся в этой школе в 1 и 4 классах, они посещают спектакли и планетарий. Мне очень стало любопытно и я расспрашивала своих детей сколько раз были спектакли на русскоМ языке. Их ответ: “ни разу”. Последний спектакль, который посетил мой сын в 1м классе “не хочу бути собакою”. Учитель продлённого дня у моей дочери из 4 го класса, разговаривает с ней на украинском языке, хотя моя дочь русскоговорящая. Преподавателя её зовут Лилия Михайловна, если я не ошибаюсь именно она сейчас в вашем классе на замене.

Алена Гармаш А вам не жалко детей, которых вы заставили за неделю до выступления переучивать слова? Поменяйте своему ребёнку персонажа. Я как мама 2х детей категорически была бы против переучивать текст.

Як людина, яка стежить за темою українофобії в освіті і культурі в Україні впродовж 17 років своєї роботи у медіа, прогнозую, що будуть спроби тиску на батьків україномовної дитини і намагання видавити цю дитину з класу а можливо і з школи. Віртуальні погрози уже почалися, як автору посту так і автору цього тексту. А сьогодні мені зателефонувало моє керівництво і повідомило, що цю тему від імені “Радіо-Ера” я повинен залишити, бо радіо Ера мені таких завдань не давало. Раніше коли були спроби мене цензурувати, я писав заяву про звільнення. Завтра напишу її вчергове. Я можу працювати ЖУРНАЛІСТОМ за умови, що мені не вказуватимуть,які теми можна висвітлювати, а які не треба. Дзвінок, я так розумію, відбувся після сьогоднішнього запису завуча школи № 78. У розмові вона фактично підтвердила факти, викладені батьком україномовного першокласника.

Завуч щиро переконана, що ситуація, коли українську мову в українській школі використовують тільки на уроках чи інших офіційних моментах – це нормально. Водночас, вона цей факт заперечує. Тим часом Російськомовні батьки з якими мені вдалося поспілкуватися самі дивуються російськомовності згаданої школи. Аргументи завуча – російськомовні батьки мають право віддати свою російськомовну дитину у школу, до якої вони прикріплені територіально. А раз більшість батьків – російськомовні, педагоги мусять йти їм назустріч. Тобто, у даному випадку статус школи не береться до уваги. Головний аргумент керівництва школи: діти з цієї школи регулярно виграють олімпіади з української мови.
Це означає, що у разі, як більшість у класі – діти з російськомовних родин, яким не потрібно, щоб їхня дитина вчмла українську, спілкуючись цією мовою – шансів на україномовне середовище нуль. Тепер треба з’ясувати, що думають про такі реалії у департаменті освіти КМДА. Про розмову з керівником цього департаменту домовляюся. Я вважаю, посилаючись на чинне законодавство, що російськомовність дітей в україномовній школі свідчить про профнепридатність вчителів, які не змогли їх переконати у тому, що мова місцевого населення важлива.З іншого боку, вчителі, тим більше у центральній школі, не живуть з зарплатні, це зрозуміло. Тому вони дуже залежать від батьків. Натомість держава має формальне право вимагати від школи дотримання чинного законодавства. Тобто, поширюючи інформацію про проблему позаурочної російськомовності київських шкіл усі ми допомагаємо вчителям аргументувати перед батьками свої вимоги до україномовністі усього навчального процесу а не лише уроків. Стежте будь ласка за цією історією і поширюйте. Таким чином Ви рятуєте Київ від долі донбасу, коли толерантнысть до тих, кому ‪#‎поруськикакосьльогше‬ довела до снарядів у вікна і розтяжок на дитячих майданчиках. Продовжу про школу При вході мене зустрів агресивний російськомовний вахтер, який безпідставно вимагав у мене документи. Коли ж я розвернувся і пішов, зрозумівши, що у школу не потраплю, мене наздогнала інша російськомовна працівниця школи і провела мене до завуча Віти Павліченко. Пані Віта спершу запитала у мене редакційне завдання, яке я не взяв, бо, як правило
, я такі документи оформлюю тільки коли йду у якесь абслютно підле і корупційне середовище, де є небезпека. Водночас, і без редакційного завдання з мною вирішили спілкуватися, що я вважаю позитивом. При нашій розмові був присутній один з керівників податкової бурси у Ірпені відомої як університет Мельника. Відео зараз монтуввтиму. буде на сайті. Дякую за професійну роботу прес-службі КМДА. Запит зареєстрували, про все домовились, були ввічливими і допомагали.
Ну і як я вже писав вище, мені зателефонувало моє керівництво і повідомило, що матеріал з сайту знімуть . Ми перетворюємося у гівно, самі того не помічаючи. Кому цікава ця історія – вона вийде не від радіо Ера а від інших медіа, яким це буде цікаво

Я у міру сил і можливостей стежитиму за розвитком подій, оскільки, розповсюдивши цю інформацію, тепер відчуваю відповідальність за подальший розвиток подій. Сподіваюсь, висновки зроблять і вчителі у цій школі і їхні керівники у районній та міській адміністраціях.

Мова – це чинник безпеки. Батькам, які наважилися оприлюднити факти українофобії у центральній київській школі потрібно подякувати за сміливість. Вони зробили те, що побоялись зробити батьки україномовних дітей на Донбасі впродовж останніх 20 років. Якби там не побоялися – не було б нічого того, що сталося з Донбасом. Якщо ми не хочемо Києву долі Донбасу – потрібно вчасно зупинити українофобів від освіти. Буду вдячний за повідомлення на адресу Івахнюк Олександр про подібні факти у інших київських школах. Якщо ви не хочете, щоб у ваші квартири летіли снаряди, як це нині на Донбасі – мусите взяти участь у профілактиці.

Джерело: Galinfo