Тарас Марусик

1989-2019 роки. Між цими крайніми датами тривалістю майже 30 років – затята боротьба незчисленної кількості активних громадян України за утвердження державності української мови і забезпечення її конституційного статусу. Ці «дев’ятки» в кінці кожної цифри символічні – починаючи зі створення Товариства української мови, Товариства «Меморіал» і Народного руху України в 1989 році, які стали каталізаторами запровадження державного статусу української мови у ще радянські Конституцію і мовний закон, і закінчуючи історичними травневими днями 2019 року.

Тоді, в 1989 році, події розвивалися динамічно, а моментами – блискавично. 27 жовтня 1989 року було ухвалено закон «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР», яким було змінено редакцію статті 73: «Державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя».

А вже наступного дня з’явився закон «Про мови в Українській РСР», стаття 2 якого «Державна мова Української РСР»проголошувала українську мову державною.

15 травня 2019 року, як і 16 травня, дні остаточного підпису закону та його оприлюднення в «Голосі України», стали не менш історичними. Мабуть, по гарячих слідах усвідомити історичну вагу моменту складно.

На відміну від «блискавичних» рішень переважно комуністичної Ради 1989 року, на яку тиснув переломний історичний момент і підпирали небачені доти 100-тисячні демонстрації, закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щосили гальмували і затягували від початку 2017 року, але нові покоління українців, загартовані Мовним Майданом і Революцією гідності, з усвідомленням життєвої необхідності здобути перемогу в новій війні з Росією не лише на східному фронті, але на цивілізаційному, подолавши спротив ще великою мірою недореформованої незалежної держави на руїнах імперії.

Звичайно, страшенний опір ухваленню закону з боку проросійських сил у парламенті і суспільстві, а також популістська критика з протилежного боку, радикального, позначилися на його якості. Саме тому низку норм було пом’якшено, а деякі вилучені – наприклад, Службу мовних інспекторів, Центр української мови, Термінологічний центр української мови. А статус Національної комісії зі стандартів державної мови дещо понижено, і тепер вона координуватиметься Кабінетом міністрів України через Міносвіти.

Крім того, на останніх етапах опрацювання народними депутатами «випали» з розділу ІІІ «Обов’язок володіти державною мовою». Це означає, що і в цьому парламенті, і в наступному будуть постійні спроби виступати від мікрофона російською мовою, що створюватиме постійне штучне протистояння і заважатиме законодавчій роботі.

«Постраждала» також стаття 24. «Державна мова у сфері телебачення і радіомовлення»: 90% мовлення державною мовою на загальнонаціональних каналах після першого читання були зменшені до 75%, як у законі «Про телебачення і радіомовлення».

​

Деякі важливі положення нового мовного закону

Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави (ст. 1, част. 3).

Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України (ст. 1, част. 8).

Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів (ст. 2, част. 2).

Держава організовує безкоштовні курси української мови для дорослих та забезпечує можливість вільно опанувати державну мову громадянам України, які не мали такої змоги (ст. 6, част. 3).

Статті 9, 10 та 11 визначають надзвичайно широке коло осіб, для яких володіння державною мовою є обов’язковим; вимоги до рівня володіння ними державною мовою і самі рівні.

Ніхто не може бути змушений використовувати під час перебування на роботі та виконання обов’язків за трудовим договором іншу мову, ніж українська (ст. 20, част. 1).

Друковані ЗМІ можуть видаватися іншими, ніж державна, мовами за умови, що одночасно з відповідним тиражем видання іноземною мовою видається тираж цього видання державною мовою (ст. 25, част. 1).

У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ друковані ЗМІ державною мовою мають становити не менше 50 відсотків назв друкованих ЗМІ, що розповсюджуються в цьому місці (ст. 25, част. 4).

Норми статті 25 не поширюються, зокрема, на видання кримськотатарською мовою і на такі видання, як «KyivPost».

Видавець, внесений до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, зобов’язаний видавати державною мовою не менше 50 відсотків усіх виданих ним упродовж відповідного календарного року назв книжкових видань (ст. 26, част. 1).

Частка книжкових видань державною мовою у загальній кількості назв книжкових видань, наявних у продажу в кожній книгарні або іншому закладі, що здійснює книгорозповсюдження, має становити не менше 50 відсотків (ст. 26, част. 2).

Новими статтями або з оновленими підходами є ст. 27 «Державна мова у сфері користувацьких інтерфейсів комп’ютерних програм та веб-сайтів», ст. 28 «Державна мова у сфері інформації для загального ознайомлення», ст. 29 «Державна мова у сфері публічних заходів».

Надзвичайно важливою є ст. 30 «Державна мова у сфері обслуговування споживачів», якою є українська мова. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін (част. 3). Це означає, що перше звернення працівника сфери обслуговування повинне звучати українською, а в разі прохання він може перейти на іншу мову, і це не буде порушенням, а може і не перейти. Це також не буде порушенням. Бо головне – забезпечити поширення державної мови у всіх публічних сферах життя і забезпечити конституційне право громадян одержати послуги українською мовою. В жодній іншій державі світу українець не має права вимагати такого обслуговування.

Тому в законі передбачено норми про порядок накладення штрафів на суб’єктів господарювання за порушення закону щодо застосування державної мови у сфері обслуговування споживачів.

Положення «Мова, прийнятна для сторін» за тим самим принципом використовується і в інших сферах, зокрема, в охороні здоров’я і транспорті.

Окремий розділ закону присвячений не лише Національній комісії зі стандартів державної мови, але й Уповноваженому із захисту державної мови.

Закон у цілому набирає чинності через 2 місяці після публікації, а низка окремих норм відтерміновуються на 6 місяців, 2 роки, 3 роки і, навіть, на понад 10 років – як, наприклад, ця: «Мовою зовнішнього незалежного оцінювання за результатами здобуття повної середньої освіти та вступних випробувань є державна мова, крім зовнішнього незалежного оцінювання з іноземних мов» (набирає чинності з 1 січня 2030 року).

Що буде далі?

А далі будуть спроби саботувати виконання закону – після того, як колишні регіонали з громадської організації «Інститут правової політики та соціального захисту імені Ірини Бережної», які хотіли заборонити голові Верховної Ради України підписувати закон, одержали облизня навіть у такому знаменитому щодо оригінальних ухвал на користь олігарха Коломойського Окружному адміністративному суді міста Києва.

Враховуючи майбутню парламентську кампанію і не вельми пристрасне бажання команди нового президента не-Голобородька втілювати закон, знову доведеться на кожному клаптику українського поля виривати бур’яни. Тепер у цьому є серйозна підмога – довгоочікуваний багатьма з радістю, а частиною з розумінням чи надуманими страхами мовний закон.

В мене відчуття, що сфера обслуговування – а саме ця сфера є «найгарячішою» нині – переважно не чинитиме великого спротиву. Згадаймо історію з дублюванням кіно та шаленим залякуванням банкрутства кінотеатрів і кіногалузі – і переведімо подих. Після невеликого перепочинку нас чекає довга, часом складна і не зовсім вдячна, але благородна робота, спрямована в майбуття.

Автор: Тарас Марусик, журналіст, публіцист, перекладач з французької

Джерело: Радіо Свобода