Російське не здає своїх позицій в Україні, воно наступає. Російською видається абсолютна більшість друкованих ЗМІ. Дикою є ситуація у книговидавництві: за два місяці минулого року кількість примірників книжок українською, виданих вітчизняними видавцями, склала 5 млн 957, а за два місяці цього року – 1млн. 327 тисяч. Зменшення у 4, 5 рази. Щодо електронних книжок данні відсутні, проте можна припустити, що і там ситуація не краща.

З блогу Костянтина Матвієнка, політичного експерта.

Споконвічний найлютіший ворог України щодня вбиває військових і мирних громадян, руйнує і палить усе, чого достягають його криваві лапи. Криза, на порядки посилена війною, знищує підвалини народного господарства. Війні і кризі допомагає двоєдина українська корупція – системна (елітарна) та хаотична (народна).

Держава – зв’язна, ще, система неповоротких та архаїчних інститутів сама поставила себе на межу існування. Найочевидніший тому приклад – штучна хвороба інституту “гривня”. Платіжну систему України послідовно і винахідливо намагаються знищити з середини. З Нацбанку.

На черзі інститути “самоврядування”, “парламентаризму”, “виконавчої влади” тощо

Так звані “реформи”, покликані “реанімувати” державу, наразі полягають у медійному самозамилуванні “реформаторів” – громадських і тих, хто при офіційних посадах. Вони, мов глухарі на токовищі промовляють одне перед одним, не чуючи і не бачачи нічого довкола. А довкола: “кадрова політика”, з якої вже і сміятися не виходить; законодавчий хаос; мародерство – та сама двоєдина корупція; злидні та занепад кругом.

Хіба за цих обставин до розвитку української мови? Тим паче, що її за замовчуванням вже дозволено не знати та не послуговуватися нею у виконанні службових обов’язків міністрам та іншим високопосадовцям. Вони користуються мовою того самого споконвічного ворога. Вони бо “реформатори”.

Однак саме зараз “до мови”.

Путін, почавши війну на знищення України, перед усім знищив старий імперський ідентифікатор спорідненості українського та російського народів. Антагонізм між нами, який ще з домазепенських часів намагалися ретельно приховувати, із лютою силою постав знову.

Рветься тканина єдиного російськомовного інформаційно-культурного простору, яка двадцять п’ять років приносила з України надприбутки російським попсовикам та медіаділкам, пригнічуючи розвиток сучасного українського культурного середовища.

Російське втратило свою притягальну чарівливість. Однак воно намагається виживати в Україні, мімікрувати та пристосовуватися під нові етичні обставини, бо Україна завжди була для нього важливою територією існування.

Російське не здає своїх позицій в Україні, воно наступає. Російською видається абсолютна більшість друкованих ЗМІ. Дикою є ситуація у книговидавництві: за два місяці минулого року кількість примірників книжок українською, виданих вітчизняними видавцями, склала 5 млн 957, а за два місяці цього року – 1млн. 327 тисяч. Зменшення у 4, 5 рази. Щодо електронних книжок данні відсутні, проте можна припустити, що і там ситуація не краща.

Телевізійний- та радіопродукт виробляється часто “мішанкою”, коли в ефірі є припустимим використання української та російської мови водночас. Така ж ситуація і в інформаційних ресурсах інтернету

Соціальні мережі розвиваються швидше, ніж дослідники встигають вивчити явища, які породжуються ними та у них. Знаємо лише, що українська розширює там свою присутність, хоча значно відстає від російської.

У візуальному просторі – вивіски, меню, реклама – російська теж зберігає позиції завойовані за “попереднього злочинного режиму”.

Цьому є “прийнятне пояснення”. З’явилося, точніше посилилося, таке суспільне явище, як “український російськомовний націоналізм”. Вододіл між сучасними Україною та Росією пройшов не так за етнічною, як за етичною ознакою. На боці російських окупантів, трапляється, що воюють етнічні українці, а на нашому боці – етнічні росіяни. Мовний антагонізм таким чином нівелюється.

Саме тому і саме зараз виникають сприятливі умови для розвитку і захисту української мови – закріплення за нею тих позицій, які забезпечать їй надійне майбутнє, аж допоки людство не стане одномовним, чого може ніколи і не статися.

На державу у цій справі надія така сама, як і у питаннях захисту довкілля, чи історичної спадщини – слабка. Хоча, зуміла ж держава українізувати український кінопоказ. Цілком безболісно для глядача, відтак – для прибутків кінопрокатного бізнесу. Та й в освіті, надто – середній, ситуація розвивається за позитивним сценарієм.

Разом з тим той позитив є переважно заслугою громадськості. Отож і тут їй доведеться докласти зусиль.

Час домогтися щоб ліцензування телеканалів, радіостанцій, друкованих та цифрових видавництв здійснювалося за одномовними принципом – 100% продукту українською мовою. Теж саме – у зовнішній рекламі. Встановити перехідний період для двомовних видань – місяців шість. Запровадити додаткові мита для російськомовного інформаційно-культурного продукту.

Так, українська мова ще потребує трохи протекціонізму. Ну, бодай стільки, скільки його застосовують щодо російської у Росії. В умовах війни, що на десятки років наперед зафіксує зловорожість Росії до України, її прагнення знищити все українське, мова є одним з чинників української ідентичності, тому її слід розвивати і захищати.

У майбутньому її життєздатність залежатиме від цивілізаційної притягальності України для людства.

Костянтин Матвієнко, Українська Правда