Гліб Лабадзенка: В Мінську 98 зі 100 зустрічних говорять російською. Чи причина це засмучуватися? Не думаю. Є багато людей, які не засмучуються. В нас трохи прийнято чекати, що прийде якийсь вельможа, і все потрібне зробить за нас. От, держава не видає білоруських книг. А ми самі навіщо? Нас же багато. Ми перестали змагатися з вітряками й почали виходити з цього становища. Держава не видає книжок білоруською мовою або видає тільки лояльних авторів – лушню всіляку, щоб показати, що література білоруська не така велична, як російська.

У Києві відбувся Форум на підтримку української мови “Нас об’єднає мова”.  Gazeta.ua опублікувала завершальний виступ білоруського учасника Гліба Лабадзенки. Він мінський журналіст. Заснував курси білоруської мови “Мова Нанова“. На київському форумі виступав білоруською.

Мене в Литві розуміли, то і в Україні зрозуміють.

Брав участь у секції “Закордонний досвід мовної політики”. Потім він останнім виступав, коли підбивали підсумки у пленарному залі.

На нашій секції ми зрозуміли одну велику спільну проблему Білорусі й України. Це сусід. Сусідів не обирають, тому ми будемо й надалі жити з нею.

Також я збагнув, чому ви запросили на форум саме представників Литви та Білорусі. Литви – щоб бачити, кого вам наслідувати. А білоруса – щоб бачити, що буває ще гірше, ніж у вас, і не похнюплювати носа. Бо про багато чого, що я в вас побачив, я подумав: “Нам би ваші клопоти”. Запрошую в Мінськ. Повернетеся до Києва натхненні, весь песимізм пропаде.

В Мінську 98 зі 100 зустрічних говорять російською. Чи причина це засмучуватися? Не думаю. Є багато людей, які не засмучуються. В нас трохи прийнято чекати, що прийде якийсь вельможа, і все потрібне зробить за нас. От, держава не видає білоруських книг. А ми самі навіщо? Нас же багато. Ми перестали змагатися з вітряками й почали виходити з цього становища. Держава не видає книжок білоруською мовою або видає тільки лояльних авторів – лушню всіляку, щоб показати, що література білоруська не така велична, як російська.

І вже років 6 у нас активна система попередньої підписки на книжки. Оголошується, що буде така-то книжка. Люди складають заявки. Наприклад, 1500 заявили, що куплять. Як правило, відсотків 15 потім передумують, але 85% беруть. Це приклад, як без держави і без ґрантів можна видати книгу.

20 років тому в Білорусі пройшов референдум про рівність державних мов. До того була тільки одна державна мова, білоруська. Коли ввели російську, з’ясувалося, що проблема – в одній літері. Це літера “і”. В законі про мови Республіки Білорусь написано: “все, що … має бути російською АБО білоруською мовою”. Якщо поставити там букву І, то всі проблеми вирішаться в один день. Бо коли ти пишеш запит у якусь установу, тобі приходить відповідь: а в нас дві мови, ми можемо вибрати.

Кілька років тому підправили закон про звернення громадян. Коли я пишу запит білоруською, то будь-яка фірма, чиновник, не має права мені відписати російською. До певного часу цей закон не застосовували. Переломний момент стався 2 роки тому, коли я виграв перший у Білорусі суд за білоруську мову. Одна з установ відповіла мені на білоруськомовне звернення російською мовою. Ще й відписали, що в нас у конституції дві мови, тому, гуляй, Вася, будемо й надалі тобі писати російською.

Але треба знати, з ким розмовляти пряником, а з ким – буком. Коли людина налаштована лояльно, треба її перетягувати до себе усмішкою. Коли з тобою агресивні, то можна й за бук взятись, інакше все профукаєш.

Суд їм дав не такий великий штраф, але після того всі як один відповіді стали слати білоруською.

З позитивного. Щотижня на наші мовні курси “Мова Нанова” приходить 700 людей. Вчаться в 10 містах. Що я для себе виніс із курсів. Що робити з російськомовною громадськістю? Деякі радикально налаштовані встигли налякати громадськість “Усіх російськомовних посадимо в один поїзд – і вишлемо в Москву”. В такому разі я маю своїх батьків відправити таким поїздом. Мої батьки – не москалі. До нас на курсі приходять російськомовні люди. Завтрішні білоруськомовні візьмуться тільки з сьогоднішніх російськомовних. З Марсу нам їх не пришлють.

На початку курсів ми озвучили для себе стереотипи, чому люди не говорять білоруською. Їх є вичерпна кількість. Найпопулярніші – “я з російськомовної сім’ї, не можу”, “моє оточення російськомовне, як же я буду?”. А найпоширеніший стереотип – “не хочу псувати цю чудову мову своїми помилками”. Я коли таке чую – хочеться казати: “Якщо ваша ласка – псуйте. Мені буде дуже приємно, якщо ви почнете псувати нашу чудову мову своїми помилками”.

Білоруси мають приказки про свою мову. Наприклад: “Білоруська – найскладніша мова в світі. Навіть самі білоруси не можуть її вивчити”. Або “Білоруси настільки шанують свою мову, що навіть не розмовляють нею, щоб не зіпсувалася”.

У Білорусі 8 років був посол Швеції Штефан Еріксон. Його вислали після того, як шведський літак викинув плюшевих ведмедиків у Мінську. За цей час він досконало вивчив білоруську мову. Коли його питали, як тобі це вдалось, коли ми самі, тупаки, не можемо так нею опанувати, він казав: “Ваша проблема – що вам якщо говорити білоруською, то тільки мовою Купала (це як би в Україні – мовою Шевченка). На менше ми не згодні. А я приїхав – не мав таких гальм. Просив мене виправляти, і все відшліфувалося”. А до нас на курси ходила японка. Вона досконало мову вивчила за 8 місяців своєї практики в Білорусі.

Такі приклади мене надихають. Коли швед і японка вивчили, то й наші вивчать. Живє Бєларусь! Слава Україні!

Джерело: Gazeta.ua

Фото Гліба Лабадзенки: Джон Кунстадтер

Відеозапис Форуму на підтримку української мови “Нас об’єднає мова”