Мовна проблема в Україні є не так проблемою нації, скільки ганьбою вітчизняних владоможців, які за чверть століття Незалежності не дозріли до того, щоб усвідомити, що без вирішення мовного питання країна приречена на стагнацію з постійною загрозою втрати і незалежності і державності. Цього вірша було написано в 2005 році, всього лише через рік після Помаранчевого Майдану. Приводом для написання був кинутий напризволяще в зрусифікованому Криму громадсько-політичний та літературний тижневик Кримська Світлиця. За свою позицію, за підтримку помаранчевого руху зокрема, уряд Віктора Януковича позбавив його державного фінансування.

Владі ж Віктора Ющенка знадобилося майже два роки, аби відновити його, але вже через рік після того, головного редактора газети було звинувачено в фінансових зловживаннях, відсторонено і звільнено. Далі було розпочато прокурорське розслідування, суди… І хоч розслідування не виявило жодних зловживань, а суди довели абсолютну непричетність головного редактора до будь-яких махінацій, в газету тим часом завели нового головреда, який переформатував газету і менш ніж за рік успішно довів її до закриття. Газету, вдалося відродити лише через рік і то, лише завдяки настійним вимогам її читачів – тих самих, що в роки лихоліття підтримували її як могли, відриваючи часом по 10-20 гривень з нужденних пенсій, з невеличких зарплат, аби лишень не втратити її.

На жаль, нічого, схоже, не вчить наших владців, бо вже й нові, “постреволюційні”, позбавили кинуту в окупованому Криму газету фінансування, припинили її друк, тож цілий рік Кримська Світлиця виходила лише в електронному вигляді. І це при тому, що кожного тижня до друкарні, до видавництва та до міністерства культури надсилалася сформатована, готова до друку газета. Нині новий генеральний директор НГЖВ докладає зусиль до відновлення її друку, тож в новому 2016 році маємо сподівання на відновлення її виходу в паперовому вигляді.

Не легковажмо значенням мови, товариство – занапастивши її, занапастимо себе.

Вмира “Світлиця” у Криму,
А, отже, знову
Взялись за душу за саму –
За рідну мову.

І хай би то лише Москви
Бажання давні –
Насправді ж, ніж у спину ви,
Хохли погані.

Ви за срібляник – руки б пік!
У отчій хаті
Мордуєте вже котрий вік
Вкраїну-матір.

Вчите, як мовити “глаголь”
На русском з перцем,
Бо ж за імперією боль
У псячім серці.

О, Україно, де ж твоя
Козацька слава?
Де гордість давняя твоя,
Моя державо?!

Облесливі слова пусті
Плетуть мосьпани.
Гай-гай! – То знову, знов не ті
Нові гетьмани?

Чому мовчиш, народе мій,
Мов ми тут бранці?
Чому за тебе не стоять
Твої обранці?

То, може, нагадати їм
Майданом знову?
Вмира ж на батьківській землі
Вкраїнська мова!

14.09.2005