Твердження про «російськомовних в АТО», яке виринає у кожній мовній дискусії, вже стає мемом на зразок «наши деды воевали». Обидві тези частково правдиві, за ними стоїть і кров, і біль, і героїчні вчинки, які здебільшого належать не тим, хто користується чужими подвигами як аргументами в дискусіях.
Цей маніпулятивний прийом активно застосовували проросійські сили, спершу маркуючи пам’ять про трагічні події Другої світової війни георгіївськими стрічками, а потім одягаючи їх на противників тодішньої опозиції та Майдану, а згодом і цілісності України. Емоційний ланцюжок, за який смикають пропагандисти, простий: якщо ти проти «антифашистів» з георгіївськими стрічками, то ти проти власних дідів і бабць, які проливали кров на тій жахливій війні, плюндруєш пам’ять про їхню перемогу, підтримуєш їхніх ворогів, а отже нацизм і Гітлера.
Цей прийом використовують зараз і ті, хто ветує будь-яку ініціативу щодо захисту і популяризації української мови нагадуванням про російськомовних наших захисників на сході. Хочеш україномовну версію інтернет-магазину, обслуговування українською в кафе чи супермаркеті? Тебе обурює тотальне переважання в медіапросторі російської мови? Отже, розпалюєш міжнаціональну ворожнечу, ображаєш російськомовних, серед яких багато бійців АТО і волонтерів. Але цей аргумент є маніпулятивним і непереконливим з кількох причин.
