Сергій Оснач
Отже, закон про квоти для української мови на ТБ ухвалено – в редакції профільного комітету з питань свободи слова. Це непогано. Початкова редакція, яку Рада ухвалила в першому читанні, була значно гіршою. Але чи варто радіти, якщо ухвалений закон містить як плюси, так і чимало мінусів і дуже дивних компромісів із здоровим глуздом?
Обіцяних 75% української мови на ТБ не буде (а на місцевих каналах не буде й задекларованих 60%). Адже згідно з ухваленим законом, “українськомовними” вважатимуться й передачі, де лише відники (ведучі – ред.) говорять українською, нехай навіть за кадром. Тобто до української квоти можуть бути зараховані навіть передачі, де російська домінує. На щастя, комітет таки передбачив у законі, що це не стосуватиметься передач, які транслюються в записі – щоб зарахувати їх до української квоти, доведеться робити повний переклад українською.
Навіть для відників “українськомовних” передач у законі передбачено виняток – “в окремих репліках ведучих (дикторів) передачі в обсязі, обумовленому творчим задумом передачі” допускається вживання неукраїнської мови. Сподіваюся, до цього не дійде, але формально будь-який умовний Ганапольський зможе вести “українськомовну” передачу двома мовами, цитувати Пушкіна та Путіна в ориґіналі, обґрунтовуючи це творчим задумом. Ні обсяг таких иншомовних реплік, ні що розуміється під творчим задумом у законі не визначено.
До української квоти можуть бути зараховані навіть передачі, де російська домінує.
Задеклароване в законі обов’язкове озвучення/дублювання українською фільмів і передач з якогось дива не стосуватиметься фільмів, створених до 1 серпня 1991 року, а також (увага!) сучасних фільмів, вироблених самими телеканалами. Нині майже всі нові “українські” серіяли знімають російською мовою. І на жаль, ухвалений закон не змінить цієї ганебної ситуації. Виходить, українським режисерам та акторам, які підтримали закон про телеквоти й прагнуть знімати та зніматися в Україні в українськомовних фільмах, цей закон мало допоможе.
У законі передбачено, що квота має виконуватися не щодня, а впродовж тижня. Це дуже ускладнює контроль за виконанням закону, а також дозволяє телеканалам цілком законно зсувати українськомовний контент на будні, а у вихідні крутити російськомовне. І деякі депутати в залі, а раніше – і Нацрада, і громадськість наполягали замінити тижневий проміжок добовим. Адже цілий тиждень моніторити телеканал проблематично навіть для Нацради з її ресурсами, не кажучи вже про громадські організації. Але співавторка закону, голова профільного комітету Вікторія Сюмар закликала не підтримувати таку поправку й недвозначно дала зрозуміти, що закон про телеквоти є продуктом компромісу і в разі внесення такої поправки не буде підтриманий Радою в цілому.
Закон набере чинности за чотири місяці з дня опублікування, але потім іще цілий рік власний контент телеканалів і весь вироблений в Україні контент згідно з законом вважатиметься українськомовним (так, не всі розуміють, що зараховувати до української квоти двомовні передачі або иншомовні фільми – це фантастичний маразм). Тобто впродовж року й чотирьох місяців телеканалам узагалі не доведеться нічого міняти – вони зможуть заповнювати українську квоту російськомовним контентом власного виробництва.
Усі зазначені вади та величезний перехідний період – очевидні ознаки того, що проросійські телемагнати за допомогою свого лобі в Раді пропхали ці норми, аби хоча б на рік і чотири місяці захиститися від української мови.
Попри все це, я втішений, що закон про телеквоти ухвалили. У ньому є й пряники, на які не треба купуватися, але які можна смакувати. А головне – якщо депутати ладні імітувати захист мови, то при доброму нагляді з боку суспільства їм доведеться перейти від імітації до дії. Закон про телеквоти, авжеж, не розв’язує проблеми української мови на ТБ. Крім того, нашій мові створено купу проблем і в инших сферах. І всі ці проблеми має розв’язати повноцінний закон про державну мову – зареєстрований в Раді громадський #ЗаконПроМову5670. А закон про телеквоти можна вважати хоч і маленьким та незграбним, але кроком у правильному напрямі.
Автор: Сергій Оснач, член Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України
