Тетяна Юла 

«Бойовий суржик» – явище достатньо нове й неоднозначне. Виник серед українських фейсбук-блогерів у період Майдану й до цього часу продовжує існувати на просторах інтернету.

Творцем нового терміну вважають так званого Свирида Опанасовича (справжнє ім’я – Іван Довганич) – блогера, блискавичний підйом популярності якого просто вражає. Як зазначає сам автор: «Під час війни і соціальних потрясінь освічені люди починають говорити жорсткою мовою. Я називаю це бойовим суржиком» [4].

Розмірковуючи над причинами його появи, Дід Свирид виокремлює дві головні. По-перше, в екстримальних умовах людям притаманна екстримальна манера висловлювати думки. Тож, у воєнний час і суржик стає «бойовим» [7]. До того ж «Зараз країна веде війну, і доводиться інколи говорити на такі теми, що солов’їною мовою цього не висловиш» [5]. По-друге, це найпростіший спосіб вставляти палки в колеса своїм ворогам, адже зважаючи на мінімальну машинну перекладність постів написаних суржиком, ці тексти легкі для українців, однак для опонентів є справжнім покаранням [7].

Зазначимо, що Свирид Опанасович не єдиний представник «бойового суржику» в Україні. Його, а також ще двох відомих українських блогерів, які пишуть під псевдонімами Татуся Бо й Мурзік Васильович, охрестили такою собі «Фейсбук-сотнею». Починав кожен з них із малого: коротенькі пости з викладом власних думок щодо подій, які відбуваються в Україні. А те, що ці пости написані суржиком, стало своєрідною родзинкою, яку не могли не помітити й не оцінити користувачі соціальної мережі.

Майже одразу довелося пережити шквал критики й невдоволення, особливо з боку російських чи проросійських читачів. Так, наприклад, аккаунт Свирида Опанасовича неоднарозово блокували й врешті-решт повністю видалили із соціальної мережі, що, на думку самого блогера, мало безпосередній зв’язок із розміщенням адміністрації «Фейсбуку» в Москві. У результаті таких подій виник окремий некомерційний сайт під назвою «Рєпка.клаб», де, окрім постів Діда Свирида, можна побачити тексти Мурзіка Васильовича й Татусі Бо. Однак все це в далекому 2014. Нам же цікаво прослідкувати, як змінилося життя «Фейсбук-сотні» за доволі тривалий проміжок часу. Тож, розглянемо кожного з них окремо.

Свирид Опанасович та Мурзік Васильович

Той, хто знайомий з творчістю Леся Подерв’янського, одразу впізнає за цими псевдонімами героїв його твору «Казка про рєпку, або Хулі не ясно?». Чому блогери взяли собі саме такі псевдоніми, невідомо. Однак щось в цьому є. Цікаво, що обидва імені походять з того самого твору Леся Подерв’янського, і це при тому, що чоловіки між собою не змовлялися.

Про Свирида Опанасовича інформації в інтернеті в рази більше. Кіт порівняно з ним надає перевагу анонімності. Читацька аудиторія блогерів чималенька. Так, зокрема, Дід Свирид має понад 75 000 підписників. Натомість Мурзік Васильович може похвалитися більш скромною цифрою – більше 9 000 читачів. Перший із них пише пости, які люди називають «обзорами сільської аналітики»: тексти, присвячені подіям в Україні та світі з особистими коментарями автора. А другий відомий завдяки своїм щовечірнім зведенням новин України під назвою «Мурзікньюз». Окрім відеоматеріалу, Мурзік Васильович веде сторінку у «Фейсбуці», де в гумористичній, анекдотичній формі викладає власний погляд на події в українській спільноті. Обидва блогери гострі на слівце. Тож, не варто дивуватися нецензурній лексиці у їхніх постах. Однак варто зазначити, що, наприклад, Свирид Опанасович в одному з інтерв’ю відверто говорить про те, що в житті він набагато скромніший, ніж на просторах інтернету: «У житті близькі від мене ніколи не чули міцного слова, я завжди розмовляю чемно літературною мовою. Зараз країна веде війну, і доводиться інколи говорити на такі теми, що солов’їною мовою цього не висловиш» [5].

Починаючи писати для народу, чоловіки мали спільну мету: знизити градус панічного настрою серед простих українців: «Під час війни завжди є воєнний психоз. Люди переживають і часто неправильно сприймають те, що відбувається. Потрібно, щоб хтось гасив паніку, роз’яснював. Дід Свирид не занурює читача в теплу ванну. Не говорить, шо всьо харашо. Дід спокійно, простими словами аналізує собитія, і люди бачать, шо підстав панікувати нема» [8]. По кількості вдячних коментарів можемо зробити висновок про те, що їм вдалося досягнути поставленої мети.

Підхід до боротьби зі злом обрали доволі неординарний і назвали його «бойовим суржиком». Про серйозність намірів свідчить існування «Маніфесту українського бойового суржику», прикінцевим положенням якого, за словами Романа Коляди, є така фраза: «Для того, щоб володіти українським бойовим суржиком, треба досконало володіти українською літературною мовою, а бажано не лише нею однією» [6].

Для тих, хто не до кінця розуміє значення терміну «бойовий суржик» наведемо розшифрований нами фрагмент аудіорозмови, що відбулася на першому каналі Українського радіо (програма «Український вимір») між її ведучим та запрошеними Татусею Бо й Мурзіком Васильовичем. Як пояснив останній із них, «Бойовий суржик – це не є суржик в чистому вигляді… це є штучно створена мова, це фразеологічні звороти, взяті з української, російської мови, так само йде транслітерація …російських слів. Все це здобрене українським гумором та народними мудростями…» [6].

На думку блогера, «бойовий суржик» покликаний об’єднати українців півночі, півдня, сходу та заходу. До того ж, зі слів самих читачів, суржик такого типу не шкодить, а навпаки сприяє популяризації української літературної мови: «…Це і є платформа для об’єднання українців в одну політичну націю. На цьому фундаменті можна створювати якусь національну ідею. От саме “Фейсбук” показує, що “бойовий суржик” є об’єднавчою платформою, тому що дуже багато дописувачів пишуть, що “Ми російськомовні з дитинства і тільки заради того, щоб читати “бойовий суржик”, ми почали поглиблено вивчати українську мову”. І дякують нам за це. І багато ще пише: “Нам колись було тяжко перейти ну в повсякденному спілкуванні на українську мову, а коли ми заглибилися у нетрі “бойового суржику”, цей психологічний бар’єр був знятий. Ми тепер валимо на суржику і потихеньку переходимо на українську”» [6].

Варто зазначити, що, окрім блогерської діяльності, Свирид Опанасович, Мурзік Васильович і Татуся Бо допомагають волонтерам. Перший з них регулярно буває в зоні АТО й до того ж не з пустими руками. Як з’ясувалося, Дід Свирид – великий знавець історії України. Підтвердження цьому можна знайти у його постах, дуже часто приправлених прикладами з історії рідної держави. Підписники Діда швидко відреагували на характерну рису текстів свого морального натхненника й запропонували блогеру написати свою історію України. Як можна було відмовити такій кількості щирих прохань? Так у голові Свирида Опанасовича й зародилася ідея «Історії України» у 5 книгах. Читачі наперед знали, що з-під пера талановитого блогера вийде щось особливе, жодним чином не пов’язане з сухим викладом історичних фактів. На разі на світ з’явилися перші 2 томи, й захоплені відгуки читачів говорять самі за себе. Цікаві ілюстрації, яскравий авторський підхід до викладу матеріалу, невимушений, дружелюбний тон й доцільні гумористичні вставки уже змусили полюбити історію України не одного затятого скептика. До того ж, книги, на відміну від постів на «Фейсбуці», Свирид Опанасович пише стриманіше й українською літературною мовою, «…хоча й з авторськими особливостями. Бо одна справа – гумор і сатира, де суржик є художнім прийомом, а інша – популяризація науки, де суржик – перепона засвоєнню наукової інформації» [2].

Татуся Бо

Блогерка може пишатися своїми підписниками, яких у неї понад 65 000. Колосальна підримка читачів надихає на нові звершення й переконує у тому, що ти на правильному шляху. Свої пости жінка пише так званим полтавським суржиком, а на питання «Чому суржик?» відповідає: «Це, мабуть, своєрідний протест, або ознака приналежності до особливого клубу знавців суржику. Я дуже люблю мову землі. Я і зараз часто ловлю себе на тому, що заокруглюю звуки. Я працювала з мовою, мене часто правили» [1].

Для Татусі Бо «Суржик — це один з інструментів, який дозволяє швидко і з гумором розповісти про серйозні речі» [1]. Блогерка не зациклена виключно на новинах українського суспільства. Вона різнобічна. У своїй постах любить говорити про життя, про наболіле або ж навпаки неймовірно радісне. Однією з її натхненників є мама. Навіть рубрика окрема з’явилася – «Мать моя». Цікаво, що пости, пов’язані з мамою, характеризуються використанням не тільки суржику, а й яскравих діалектних рис. У звичайному ж житті жінка надає перевагу літературній мові.

Отже, суржик – це спосіб створення цікавого, неординарного персонажа? Ні, виявляється, це значно більше. Як зазначає сама блогерка, «суржик — це певна мова довіри та спосіб творення смішного» [11]. Про штучність «бойового суржика чуємо й від Татусі: «Звичайно, я в дечому підсилюю, вставляю такі слова, які не властиві мені в повсякденному житті, але вони саме там потрібні» [11]. Зрозуміло, що серед великої кількості читачів знайшлися затяті захисники літературної мови. І тут на Татусю Бо посипався шквал критики, образ, звинувачень і тому подібного: «Ех, за що мені тільки не діставалося… І за те, що жінка, і за те, що українка, і за те, що україномовна, і за те, що суржиком пишу, і за те, що матюком прикласти можу, і за те, що підтримую волонтерів, і за те, що погано підтримую волонтерів» [9]. Коли «Фейсбук-сотні» закидають знущання над рідною мовою, честь якої наші хлопці захищають на Сході, Татуся Бо не збирається відступати. Як можна жартувати, гратися в Татусь, Мурзиків у той час, коли на війні гинуть наші солдати? Відповідь блогерки не потребує зайвих коментарів: «Ми пишемо гумор для того, щоб, наприклад, ті мами і ті жінки, які залишилися тут в тилу, щоб вони не сказилися, не сказилися від того страху, який іде звідти і від отого інформаційного простору, який формується на даний момент» [6].

У «Фейсбуці» – суржик, у житті – літературна мова, з мамою – діалект. Така вона Татуся Бо. Як на мене, у першому випадку можна говорити про суржик, як засіб створення комічного, художній прийом, спрямований на формування дружелюбної, оптимістичної атмосфери, якої так не вистачає у сучасному суспільстві, і яку, на жаль, не завжди можуть забезпечити сучасні засоби масової інформації. Однак жінка, подібно до Свирида Опанасовича, не забуває й про розвиток літературної мови. Вона чітко розмежовує сфери використання суржика й української літературної мови, в окремих випадках надаючи цілковиту перевагу останній. Про це свідчить вже той факт, що, створюючи книжки для малят («Тортик для котика», «Засиналочки» та інші), а отже виховуючи молоде покоління, Татуся послуговується саме нею. У решті випадків жінка пише: «Я українка! А решта хіба має значення?!» [3].

Таким чином, за останні роки «бойовий суржик» зміцнив свої позиції й знайшов багато прихильників серед простих українців. Проте не все так добре, як здається на перший погляд. Незважаючи на величезну кількість вдячних підписників, Свирид Опанасович, Мурзік Васильович і Татуся Бо мають достатньо ворогів, серед яких є й чимало таких, що виступають проти паплюження української літературної мови, а отже й проти «бойового суржика». Як нам відомо приблизно з 7 травня їхній спільний ресурс «Рєпка.клаб» недоступний для читачів: «Скажіть, будь ласка, що трапилось з Рєпкою?» [10]. З чим пов’язані неполадки, невідомо. Однак, вже те, що є невдоволені люди, які переходять до рішучих дій, змушує замислитися.

 Автор: Тетяна Юла, ФГН-2, українська філологія, група №1

Список використаної літератури

1. Громадське радіо. URL : https://hromadskeradio.org/ru/programs/hromadska-hvylya/surzhyk-neviddilnyy-vid-dialektu-literatorka-tatusya-bo
2. ЕСПРЕСО. Історія України від блогера. URL : https://espreso.tv/article/2016/01/19/istoriya_ukrayiny_vid_blogera
3. ЕСПРЕСО. Татуся Бо. URL : https://espreso.tv/blogs/author/bo_tatusya
4. Інтерв’ю з України. https://rozmova.wordpress.com/2014/11/08/svyryd-opanasovych/
5. Радіо Свобода. Як діє «Фейсбук-сотня». URL : https://www.radiosvoboda.org/a/25477212.html
6. Татуся Бо і Мурзік на Радіо. URL : https://www.youtube.com/watch?v=jnxKDupvSGk
7. Фокус. URL : https://focus.ua/society/330713/
8. Gazeta.ua. «Росію може змінити лише лікування. Швидкий спосіб – цинкотерапія». URL : https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_rosiyu-mozhe-zminiti-lishe-likuvannya-svidkij-sposib-cinkoterapiya/589401
9. OPINION. Ми йдемо до вас… URL : https://opinion.biz.ua/2018/04/14/mi-jdemo-do-vas/
10. repka.club. URL : https://www.facebook.com/repkaclub-360094350804753/
11. VEЖА. Вінницький інформаційний портал. URL : https://vezha.vn.ua/tatusya-bo-surzhyk-tse-mova-doviry-i-sposib-tvorennya-smishnogo/