Конституційний суд документально засвідчив, що і після Революції гідності відіграє цікаву роль у мовному питанні. Цікаву тим, що продовжує традицію, започатковану за президентства Януковича.
Так вважає експерт з питань мовної політики Тарас Марусик. Про це він написав у своєму блозі. Подаємо повний текст.
Наприкінці минулого тижня я отримав листа з Конституційного Суду у відповідь на звернення низки громадських організацій до голови КСУ Юрія Бауліна з вимогою невідкладно включити питання про розгляд справи щодо неконституційності скандального закону Колесніченка-Ківалова до порядку денного найближчого пленарного засідання КСУ та призначити день розгляду справи по суті. Нагадаю, минув рік після конституційного подання 57-и народних депутатів з цього приводу, всі терміни КСУ вже порушив, але й надалі продовжує затягувати розгляд справи.
Відповідь за підписом керівника секретаріату КСУ Я.Василькевича має всі ознаки відписки. Її квінтесенція у цитаті: “Конституційний Суд України для прийняття рішення за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про засади державної мовної політики” від 3 липня 2012 року № 5029-VI на засіданні вирішив продовжити підготовку матеріалів справи до розгляду”.
Але відповідь знаменна не лише цим, а й низкою фактичних помилок.
Так, співробітник суду спотворив назву конституційного подання, замінивши слово “невідповідності” на “відповідності”.
Окрім того, Я. Василькевич оприлюднює інформацію про лист голови Верховної Ради Олександра Турчинова від 24 листопада 2014 року, яким той повідомив, що “прийняття Закону України “Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України “Про засади державної мовної політики” призвело до загострення соціальної напруги та створило умови для політичних спекуляцій”. І тут транслює ще одну “неточність”.
Турчинов пише, що з указаної причини 4 березня 2014 було створено Тимчасову спеціальну комісію з підготовки проекту закону про розвиток і застосування мов в Україні. Співробітник КСУ зробив висновок, що “з цих підстав оформлення законопроекту №1190 було зупинено”. Це суперечить фактам: закон було ухвалено парламентом 23 лютого 2014, Олександр Турчинов як тодішній голова Верховної Ради та в.о. президента України його не підписав, а комісія створена тільки 4 березня.
Така послідовність свідчить, що, ініціюючи утворення згаданої комісії, Турчинов вирішив перевести особисту відповідальність за непідписання – у колективну. Парламентська постанова визначила термін діяльності комісії до 31 березня 2014; відбулося три її засідання – 11, 18 і 25 березня того ж року. Роботу комісії торпедували явні й приховані “регіонали” як нового, так і попередніх парламентських “розливів”: Іштван Гайдош, Іван Попеску, Світлана Фабрикант, а також колишній депутат Михайло (Міклош) Товт. Попри гальмування, вдалося зібрати кворум на останньому засіданні, на якому комісія вирішила взяти за основу законопроект “Про порядок застосування мов в Україні”, розроблений групою фахівців під керівництвом Леоніда Кравчука, і відправити його на експертизу Європейської комісії за демократію через право (Венеційської комісії).
І ось тут виникають нові запитання: де відповідь цього дорадчого органу Ради Європи з питань конституційного права і чому про це нічого не згадав керівник секретаріату КСУ? Можна припустити, що не було що згадувати, оскільки про відповідь не повідомив Олександр Турчинов.
Тепер про сам склад суду і високопосадовців, які забезпечують його “недоторканість”. 24 лютого 2014 Верховна Рада ухвалила постанову “Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді”. У постанові прямим текстом вказано 12 прізвищ суддів КСУ, повноваження яких мали бути припинені у зв’язку з рішенням КС від 30 вересня 2010 щодо змін до Конституції, які потягли за собою узурпацію влади за президентства Віктора Януковича, а Генеральній прокуратурі України доручалося “порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності”.
Жоден орган, на який відповідно до статті 148 Конституції покладено функцію формування КСУ, – президент, Верховна Рада, з’їзд суддів України – не виконав у повному обсязі рішення постанови парламенту у своїй частині. Демонструючи таким чином, що ставлення до законів у державі формується “з голови”.
Так, Президент України (спочатку в.о., Олександр Турчинов, а потім – Петро Порошенко), мав звільнити двох суддів Ю.Бауліна та С.Вдовіченка, але обоє працюють досі.
З’їзд суддів України не замінив жодного з 5-ти – В.Бринцева, М.Гультая, М.Запорожця, О.Сергейчука та Н.Шапталу.
Верховна Рада України, щоправда, звільнила 4-х з 5-ти. Одному з них, О.Пасенюку, вдалося оскаржити зазначену постанову, але навіть після досягнення граничного віку перебування на державній службі 7 липня 2014, після чого його звільнення було б справою законодавчої техніки, платники податків вже майже рік продовжують утримувати не лише Пасенюка, який не має права працювати (і не працює) суддею КСУ, а і його апарат та бензин для службової машини. А це недешево: лише його зарплата становить близько 15 тисяч гривень.
Судячи з усього, відповідь на запитання, чому КСУ зволікає з розглядом справи, слід шукати у словах його голови. Наступного дня після пікету Конституційного Суду України 18 червня ц.р. громадськими організаціями, які підписали звернення, Юрій Баулін на брифінгу сказав, що “не розглядатиме подання народних депутатів щодо “мовного” закону Колесніченка-Ківалова, поки Верховна Рада та Президент не визначаться щодо нього”. Очевидно, для голови Конституційного суду існують якісь винятки у застосуванні положення статті 6 Конституції України про поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.
Зважаючи на те, що Верховна Рада своє слово сказала 23 лютого 2014, ухваливши закон “Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України “Про засади державної мовної політики”, але Олександр Турчинов його не підписав, можна розуміти, що не визначився з цих двох саме президент. Сам Порошенко ніяк не відповів на цей парадоксальний з точки зору Конституції пасаж голови КСУ.
До речі. 16 червня 2015 тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко направив до Генпрокуратури докази для винесення підозри голові Юрію Бауліну у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання службовим становищем), який спричинив тяжкі наслідки – узурпацію влади Віктором Януковичем. Наливайченко вже позбавився своєї посади, а от Баулін – ні, незважаючи на постанову Верховної Ради.
Непокаране зло насміхається з нас. Поки що насміхається.
Тарас Марусик
Джерело: Висновки
