Василь Шандро: Дуже багато говорилося, що події в Донбасі і в Криму, про провал гуманітарної політики. І власне те, що відбувається з ініціативи пана Жебрівського, сподіватимусь, що вони принесуть якусь користь. Пан Олексій уродженець Артемівська колишнього, який став містом Бахмут. Ця ініціатива на вашу думку, який результат вона матиме? Поглиблення конфлікту і прірви, чи все ж таки це збільшення кількості людей приязних до України?
Олексій Курінний: Я багато досліджував цю тему, і жив в регіоні, бачив останні тенденції. Можу сказати, що це справа більше стратегічна і довгострокова. В короткостроковій перспективі ситуація не зміниться — Україна не втратить прихильників і не здобуде більше супротивників, ми це побачили на прикладі ленінопадів. Коли всі пам’ятники Леніну знесли в містах північного і західного Донбасу і жодна людина не вийшла на їх захист. Нині забуваються репортажі від 23 лютого по початок березня, так званої руської весни, в яких чітко написано, що Донбас був спокійний, в той час, коли вже тривала анексія Криму. Це все вказує на те, що анексія Криму була штучна і спланована РФ. Та вторгнення на Донбас так само було сплановано. Абсолютно помилково і неприйнятно говорити про те, що провал гуманітарної політики, можливо якісь заяви спровокували цей конфлікт. Все готувалося заздалегідь.
Ольга Бабчук: А якщо про механізми українізації, які пропонує Жебрівський. Один із тих кроків, який він анонсує, це те, що керувати освітою прийде уродженка Львова і якось тоді це буде просуватись. Це той метод, який може насправді спрацювати? Він не викликає різкого відторгнення?
Олексій Курінний: В таких ситуаціях краще менше керуватися емоціями — більше керуватись правом. Це верховенство права і пропорційність. Що в даному випадку пропорційність? Безумовний захист інтересів українського суспільства. Українізація, при захисті інтересів тих людей, а їх мінімум, в яких українська мова з тих, чи інших причин не прийнятна. На практиці — це втілення в життя українського законодавства, рішення Конституційного суду про мову 1999 року, де у всіх сферах життя українська мова є загальною. Російська мова, як мова національної меншини. Це означає, що вживати російську мову у шкільництві можна, але якщо про це попросять.
Принцип має бути таким — освіта апріорно українська, і в такий спосіб забезпечується українізація. Ті ж батьки, які хочуть, щоб їх діти вивчали російську мову, вони мають звернутися до директора і написати заяву.
Василь Шандро: Таке враження, що закон має рекомендаційний характер.
Олексій Курінний: Досі діє не правовий, але на жаль, юридично легальний закон Колісніченко-Ківалова, який має бути змінений. Разом з тим в законі абсолютно суперечливі положення. Наприклад стаття 7 про те, що ніщо не може утискати українську мову, і фактично питання вибору мову освіти. Я підготував невеличку статистику, яка показує, що цей процес необхідний. Не все так райдужно в сфері освіти на Донбасі. З 2010року тривала де українізація освіти. Найвищий відсоток — 82 учнів, які навчалися українською мовою. На Донбасі цей відсоток трохи зростав. На Луганщини почав спадати з 42 до 45. Лише за останні роки лінгвоциду (витіснення української мови), мова витісняється по всій Україні з сфери освіти. Лише в Рівненській, Житомирський і Хмельницькій, в Буковині і Закарпатті. На Сумщині і Полтавщині, і в Запоріжжі. Лише в третині областей України є зростання учнів, які навчаються українською. На Галичині, на Волині, в Центральній Україні і на всьому Південному Сході спадає. При чому на Одещині з 72% до 69% зменшення кількості учнів.
Краматорськ — стагнація на рівні 45. На Донбасі досі лишається проблема з мовою освіти. В Бахмуті це 40% на 2010 рік, Краматорськ — 45%, а ті території, що захоплені: Донецьк, Горлівка, Макіївка, Єнакієво, там в районі 20-30%.
Ольга Бабчук: Яким має бути механізм? Тобто від завтрашнього дня всі вчителі починають викладати у школах свої предмети українською мовою. Прийшла вказівка і її чи виконують, чи ігнорують. З того, що казав Жебрівський, він озвучував, що перший блок завдань — це самоідентифікація донеччан.
Василь Шандро: З іншого боку, крім таких абстрактних речей є конкретні речі, як купівля підручників. Двоє дітей ходять до школи і купити їм 30 підручників —це місячна зарплата. Це може елементарно в практичних цих межах людей не те, що стурбувати, просто створити певний конфлікт.
Олексій Курінний: На жаль я не включений до цієї тематики. Я скажу, що можна було б зробити, наприклад підручники. Підручники часто переписуються. Звідки ми маємо проблему цієї «Новоросії» і сепаратизму? Ще в середині 2000-х років я з подивом дізнався, що я вчився в Києві по одних підручниках, по таких самих, як і західна Україна. А на Донбасі були якісь ксерокопії, власні кустарні підручники. Звісно, що не можна батькам сказати, як то робили нелюді з ДНР, що з наступного тижня все русифікується. Зрозуміло, що потрібний певний період.
Джерело: Громадське радіо
