“Неважливо, якою мовою говориш” або “зараз не час домагатися прав для україномовних, бо війна” — впродовж минулого року подібні гасла ми чули не  раз.

Однак у розмовах про мовну ситуацію Україні чомусь усі забули про один  важливий нюанс: а як же бути іноземцям, котрі зацікавлені у вивченні української мови, і не обов’язково хочуть це робити “в пакеті” з російською. Хоч як би дивно для багатьох це звучало, але ця проблема не надумана, а реальна — українську мову як іноземну вивчають не поодинокі фанати, а достатньо велика група іноземців, особливо в сусідній з Україною Польщі.

Навіщо іноземцям українська мова?

Ще кільканадцять років тому вельми  непросто було знайти іноземців, які володіють українською. Якщо іноземний громадянин вивчав українську мову, можна було припустити, що це — етнічний  українець, який вивчає її як рідну мову чи мову національної меншини. До речі, і досі мовна політика офіційного Києва помічає тільки цю, зовсім не найбільшу групу. Українська держава краще або гірше, але таки підтримує українську освіту за кордоном, допомагає у виданні підручників для вивчення української мови — але тільки української як рідної, а не як іноземної.

Тим часом Україна — це настільки велика держава, що в Європі є досить сильний попит на спеціалістів-українознавців. Це — журналісти, політологи, дипломати, бізнесмени, перекладачі, чиновники імміграційної, митної та прикордонної служб. У кожній європейській країні мусять бути люди, які в професійних цілях працюють з українськими партнерами, або з українськими громадянами — наприклад туристами з України, котрі приїжджають до європейських міст і курортів на відпочинок.

Зрозуміло, що для цих осіб володіння українською мовою є якщо не конче необхідною, то принаймні потрібною і бажаною компетенцією. В дев’яностих роках на це заплющували очі, мовляв — достатньо знати російську. Однак принаймні у сусідній з Україною Польщі вже всі розуміють, що такий підхід — це ознака неповаги і зверхнього ставлення до України, чого чутливі до історичних контекстів поляки хочуть уникнути. Україна має свою мову, вона є єдиною державною мовою в Україні — тож поляки мають це поважати і в контактах з Україною та українцями використовувати саме українську мову.

Тим часом Україна — це настільки велика держава, що в Європі є досить сильний попит на спеціалістів-українознавців

Звісно, так вважають не всі і цей принцип дуже часто порушують, зокрема, українською мовою погано володіють польські митники і прикордонники чи чиновники міграційних установ. Але ж польська преса і неурядові організації їх за це постійно критикують (так як і за використання російської мови, замість білоруської, у контактах з Республікою Білорусь). Тому принаймні деякі офіційні установи, такі як посольства і консульства Польщі в Україні і Білорусі, державна Польська туристична організація, Польський інститут у Києві тощо, вже давно перейшли на спілкування українською (у випадку Білорусі — білоруською). Бо цього вимагає повага до сусіда і пам’ять про історичний контекст — Польща теж довгі роки була частиною Росії і полякам не було б приємно, якби німці чи американці зверталися до них російською, як це бувало на початку 90-х.

Як вивчити українську мову в Польщі

Коли вивчаєш іноземну мову, найпростіше пошукати якісь мовні курси. І тут несподіванка — знайти їх дуже тяжко. Ще у Варшаві, Кракові, Любліні чи інших великих містах можна знайти буквально одну-дві приватні мовні школи, де є навчання української мови як іноземної.  Варто зазначити: ще десять років тому про це можна було тільки помріяти. А що робити тому полякам з маленького міста чи містечка, де таких курсів нема взагалі?

Друга річ — навчальна література, словники, самовчителі, аудіобуки. З цим якраз непогано — як в стаціонарних книгарнях, так і в Інтернеті, можна зараз знайти доволі великий вибір навчальних матеріалів з української мови як іноземної. В тому числі і безкоштовний е-курс української мови для поляків. Це  величезний прогрес, бо ще в 2003– 2004 роках знайти якісь матеріали було просто неможливо — всього лише словники і розмовники. До речі, така ситуація і досі панує в сусідніх з Польщею країнах — спробуйте знайти якісь навчальні матеріали з української мови як іноземної в Чехії і Словаччині. Бажаю успіхів.

Як бачимо, приватний освітній ринок у Польщі ще непогано відреагував на попит на вивчення української мови. А ось як виглядає українська мова як іноземна з погляду польської державної системи середньої і вищої освіти. У Польщі прийнялося, що учень і студент мусить обов’язково вивчати англійську та ще другу іноземну мову. Причому ринок праці дуже вимогливий, так що бажано знати не дві, але три іноземні мови (необов’язково всі на відмінно). Тому прийнято, що молодий поляк у процесі шкільної і вищої освіти вивчає англійську, але ту другу мову змінює — для прикладу, у початковій школі (6 класів) і гімназії (3 класи) вивчає німецьку, потім у ліцеї (3 класи) — французьку, а в університеті — іспанську, російську чи італійську. Ось і подумайте, чи в цій системі є місце і для української мови?

Відповідь є негативною. Якщо не брати до уваги декількох позитивних винятків, предмету “українська мова як іноземна” в польських школах і університетах просто не існує. Навіть у прикордонному Перемишлі, Любліні чи Холмі, де вона справді може знадобитись у майбутній роботі (хоча б на митниці), школярі не зможуть вибрати української мови ані здавати з неї матури (атестату зрілості). Натомість у кожній школі є російська як іноземна. Отже, система освіти у цьому питанні залишилась на рівні 80-х років і не помітила розпаду СРСР та утворення незалежної України, а також факту, що Підкарпатське і Люблінське воєводства межують не з російськомовним Донбасом, а з повністю україномовним Західним регіоном України.

У польських університетах ситуація ідентична. Єдина можливість вивчати українську мову — це записатися на повне бакалаврське або магістерське навчання на спеціальності “україністика”, “українська філологія”, “українознавство” чи “російська філологія”. Тільки на таких гуманітарних спеціальностях є або повний цикл навчання української мови (українська філологія), або лекторат з української (російська, білоруська, слов’янська філології, “навчання про Східну Європ”, “росієзнавство” тощо). А ось такий варіант, що ти вивчаєш економіку, фінанси, інформатику, будівництво, фізику тощо і в рамках вивчення обов’язкових двох іноземних мов обираєш англійську і українську — цього просто не існує. Можеш обрати російську (практично всюди), але українська мова як іноземна для польських ВНЗ просто не існує (інакше ніж для приватних мовних шкіл чи видавництв з мовною навчальною літературою).

Як до цієї ситуації ставляться українські дипломати в Польщі і загалом українське Міністерство освіти? Ніяк. Київ не помічає проблеми і не помічав її навіть за часів Віктора Ющенка. Державна підтримка є тільки для шкіл з українською мовою навчання як мовою національної меншини. Такі школи є, зокрема, на Вармії і Мазурах (найбільш відома — ліцей у Гурові Ілавецькому), Західному Помор’ї, Легніци тощо. Туди їздять українські посли і консули, час від часу допомагають їм матеріально. Однак жодних розмов з польським Міносвіти та Міністерством науки і вищих шкіл з приводу того, щоб у школах і університетах з’явилися лекторати з української мови як іноземної, на жаль не ведеться.

В Україну за мовною практикою

Дуже важко вивчити іноземну мову не виїжджаючи зі своєї країни. На мовних курсах, лекторатах в університеті чи вивчаючи мову самостійно, можна оволодіти теорію та базовий запас лексики, але для вільного володіння потрібна практика. Тобто — бажано поїхати в дану країну, щоб весь час бути в даному мовному середовищі. Для прикладу, якщо ти в Італії і поїхав на якийсь час до Риму, хоч-не-хоч вимушений спілкуватися з людьми на вулиці, в магазинах тощо італійською, довкола себе чуєш італійську мову, читаєш італійські написи. І таким чином мова засвоюється. Якщо вивчаєш німецьку — можеш набрати мовну практику в Німеччині або Австрії, якщо французьку — у Франції або бельгійській Валонії, якщо російську — в Москві, Петербурзі чи Калінінграді. З іноземцями, котрі вивчають українську мову, ситуація складніша.

Мовну практику в такому випадку можна набрати хіба що в Західній Україні. А і то не зовсім добре — для прикладу, сучасна львівська говірка також переповнена русизмами, особливо у сленговій версії. До речі, це парадокс, але якщо поляк хоче вивчити чисту українську мову, не повинен забагато розмовляти з львів’янами, оскільки навчиться суржика — наприклад таких слів як “поняв”, “тоже”, “тіко” чи “да”. Набагато кращий варіант — і автор може це засвідчити з власного досвіду — це спілкування з україномовними киянами або з особами зі Сходу і Півдня України, котрі свідомо перейшли на українську мову. Такі особи, хоч у побуті часто є російськомовними, українською мовою говорять набагато краще, ніж галичани. Вони більше звертають увагу на чистоту мови та уникнення російських запозичень.

Проблема з’являється тоді, коли іноземець, який вивчає українську мову, натрапляє на ту частку російськомовних українців, котрі ніяк не можуть зрозуміти, що той поляк чи німець не володіє російською. І що тут немає ніяких підтекстів і політичних мотивів, а гасло “не важливо, якою мовою говориш” якраз немає тут застосування.

Пора зрозуміти: є люди (іноземці), котрі знають чи вивчають українську і зовсім не розуміють російської. Бо в тій же Польщі вона не використовується, в тому сенсі що немає російськомовних поляків, російськомовної польської преси, літератури, культури тощо. Тож якщо людина не вивчала спеціально російської мови, вона її не те що не знає, але і не розуміє — адже російська мало подібна до польської і важко щось зрозуміти, навіть при найкращому бажанні.

Пора зрозуміти: є люди (іноземці), котрі знають чи вивчають українську і зовсім не розуміють російської

В цьому місці варто теж спростувати поширений міф, з яким зустрічаються іноземці, котрі вивчають українську мову. На прохання “говоріть, будь ласка, українською, бо я іноземець і не розумію російської” українці часто ображаються. Не вірять, що це правда, бо “як можна не розуміти російської, вона ж подібна до української”. Та це тільки так здається українцям, котрі російську розуміють — але не тому, що вона подібна, але тому, що мешканці України мають з нею контакт від дитинства, на відміну від поляків. Насправді ж українська і російська лексика — дуже різні, а українська мова набагато більш схожа на польську і словацьку, ніж на російську.

На жаль, українське суспільство в цьому питанні мало толерантне. Я вже не кажу про цілковиту байдужість офіційного Києва до питання української мови як іноземної, про відсутність будь якої політики популяризації мови за кордоном, відсутність системи сертифікації української мови для іноземців чи стипендій для тих, хто хоче вивчати українську. Але гірше, що ті іноземці після приїзду до України зустрічаються з нерозумінням, а часто і ворожістю з боку простих українців, котрі нервово реагують на нейтральне звернення: “говоріть будь ласка українською, бо я не знаю російської”.

А ось очікування, що той іноземець повинен вивчати “в пакеті” і українську, і російську— це вже повний нонсенс, а на жаль багато хто таку пропозицію може почути. Знати ще одну мову — це добре, але не завжди реально. Зверніть увагу на те, що сьогодні дуже багато українців вивчають польську мову. Але ніхто в Польщі не очікує, що вони мають паралельно з польською вивчати ще і чеську мову. Зрештою, мало хто б подолав такому завданню. А це те ж саме, що очікування від іноземця, щоб той одночасно вивчав українську та російську мови і ще не плутав їх, не навчився суржику.

Насамкінець хочеться зауважити, що взагалі нонсенсом є ситуація, коли іноземець просить українця, щоб той розмовляв з ним українською мовою, а не чужою. А це трапляється дуже часто. Це точно немає нічого спільного з гаслом “єдина країна — единая страна”, а швидше за все — з неповагою до власної країни і культури. Тож перш, ніж нарікати на те, що Європа недостатньо розуміє і підтримує українців, варто таки змінити ставлення до тих європейців, котрі Україну люблять і вивчають її мову, а котрі зустрічаються в Україні з безліччю незрозумілих проблем і неприємності.

Автор: Якуб Логінов

Джерело: Дзеркало тижня