“Одесит Ілля Рибачук перейшов на українську 1 січня 2016 року. Ось його історія”, – такими словами починається допис у групі “Переходь на українську!” в соцмережі Фейсбук. За добу від оприлюднення повідомлення прочитали понад 100 000 людей. Група щотижня розповідає про когось, хто в зрілому віці змінив мову спілкування на українську. За неповні три місяці без реклами у сторінки набігло майже 9000 підписників. 9 листопада 2015 року її створив 28-річний Олександр Іванов. Згодом тотожну завів і в мережі “ВКонтакті”.

Хлопець 6 років вчився в Нідерландах. Торік повернувся в Київ. Працює програмістом на американську компанію “Codeminders”, засновану українцями у Кремнієвій долині. Одружений зі студенткою Могилянки Яриною Чорногуз.

– Я давно став помічати, як різні люди описують свій перехід із російської на українську. Якщо вслухатись і вчитатися, то видно, наскільки кожне таке рішення складне. Треба долати психологічний бар’єр із батьками, друзями, на роботі. Я пройнявся цими розповідями і вирішив збирати такі приклади, аби потім десь про них розповісти. Про декого з навернутих у мову читав у ЗМІ. Про професора В’ячеслава Брюховецького навіть була історія. А на День української писемності друг Максим Кобєлєв запустив акцію, щоб люди писали, хто коли став розмовляти українською. Більшість відписували коротко: “Я 7 років тому”. Але були й розлогі розповіді. Я тоді познаходив цікавих персонажів. Аліну Михайлову з Дніпропетровська. Це волонтерка, яка перша в кадрі у нашому відеоролику, де вояки розповідають про важливість рідної мови.

Аліна пообіцяла собі, що якщо Майдан переможе – перейде на українську. Перейшла і спершу все оточеня в Дніпропетровську сприйняло негативно. Всі як один казали, що вона випендрюється.

Тепер історії вже самі до мене приходять. Назбируються швидше, ніж ми з дружиною встигаємо ставити. Відколи діє група, я їх отримав майже 40. Виставляю по одній у тиждень.

Багато твоїх героїв зі сходу?

– Так. Є кримчани, донеччани, луганці. Різне чую про відсотки російськомовних, які воюють за Україну. Один з таких – Ігор Сухов. Хлопцеві 28 років. Коли почалась АТО, пішов у новостворений тамтешній батальйон “Донбас”, який формувався з добровольців. Потім переїхав у Київ і перейшов на українську.

Ескен Зова – кримський татарин, який тепер у Львові. А є ще один, у Сімферополі. Про цього ми ще не писали. Веде свою сторінку українською мовою і навіть трохи збиткується з українців: “Ви що, тупіші за мене?”.

Як сприймають діяльність групи російськомовні?

– Перше наше відео, яке розійшлося по усюдах і має півмільйона переглядів, хтось розмістив у російській мережі “Однокласники”. Було весело читати коментарі. Там просто зоопарк. “Фашисты. Бандеры! Я все равно буду говорить на русском!!”, – пише з Саратова. То говори собі, хто тобі заважає?

З України хіба що буквоїди часом нападають. Людина поділилася життєвим кроком, а вони в відгуках – “оте ти неправильно написав, так це слово не вживається”. Поет із Миколаєва Артем Бебик написав вірша про російську з лайкою, і ми його додали до розповіді. Трохи нас критикували читачі за таку поезію. Але головне, що саму тематику дуже тепло сприймають, у тому числі російськомовні. Я і близько не чекав таких схвальних відгуків і розголосу.

Якщо будемо рекламувати групу, то не просто для накрутки членів, а так, аби проникати в російськомовні міста. Там не так легко, як у Києві знайти прихильників… Є ідеї робити відеозвернення від україномовних уродженців Донбасу, Криму, росіян. Такі є. Ілля Новіков – адвокат Наталі Савченко – самотужки вивчив українську і роздає нею інтерв’ю. Маю знайомого в Челябінську, який під час Помаранчевої революції, щоб читати українські сайти, вивчив мову. Я з ним по Скайпу говорив, і скажу, що в нього звідкись закарпатський акцент.

Що більше всьгого стримує перехід українців на свою мову?

– Київ русифікують дитячі садки. В цей вік діти активно вчать мову. Яринина племінниця пішла в садок. Там більшість діток російською говорять, і в україномовних одразу починається суржик, у якому більше російської. Нашій доньці Орисі майже 2 роки. Треба принципово україномовний садок відкривати. Журналіст Олег Хаврук писав, як на дитячій ковзанці розговорився з чоловіком. Той до внуків українською гукає, а вони – російською. Дідусь пояснив: “У нас українська вдома. А діти просто в садочок ходять”. Сестра Ярини каже, що в садку, крім її доньки, є ще один хлопчик з україномовної сім’ї. І навіть між собою ці діти розмовляють російською.

Після садка вогнище русифікації – армія. Вона русифікаторська з радянських часів. Скільки лиш не називають – 60, 80, 90% наших воїнів нібито російськомовні. Це не так. Призивають в армію більше з сіл. А в селах, який регіон не візьми, українська. Де була російська – там уже ЛНР і ДНР. Північ Луганщини – україномовна. Навіть Ілловайськ суржиковий. А от, що армія змушує бути російськомовним – це так. Там і команди російською, і російськомовна старшина прямо чи опосередковано змушує розмовляти російською.

Якщо країна не українізується, то розвалиться на шматки.

Щонайменше два закони захищають українську мову в армії. Один з них – авторства Ківалова Колесніченка. Навіть він мовою наказів, документоведення в ЗСУ називає державну. Усна російськомовна вказівка – це порушення закону. Також до української мови зобов’язує 8 і 12 статті Закону про збройні сили.

Зараз у країни переломний момент, серед іншого, і в мові. Переможемо або програємо. За років 10 це точно вирішиться. За останніми даними статистики, 30% молодих українців спілкуються вдома тільки російською, 51% – тільки українською. Але з цього 51 відсотка поза домом тільки 43% спілкуються українською.

Східні міста – російськомовні. Це можна легко змінити. Іншого виходу нема. Перша шпальта має бути українською мовою. Якщо закон до цього не зобов’язує, то треба, щоб зобов’язав. Перша мова кожного сайту при захо́ді на нього так само мусить бути українською. Якщо країна не українізується, то розвалиться на шматки.

Коли українізуємо Київ, піде легше. Молодь же любить до Києва їздити.

– Чому столиця українізується так повільно?

Я в цьому найбільше виню західняків. Київ був би україномовний давно, якби вони не переходили на російську.

Наша сторінка якраз однією з цілей має показати людям, що українською говорити – не соромно. Що часи змінились, і тепер люди переходять на неї, щоб бути крутими.

Але добрий приклад не для всіх заразний. Потрібні різні підходи. Має бути в мові стратегія захисту і стратегія нападу. Нападу – заохочувати на українську. Захисту – щоб україномовні припинили ставати російськомовними. Багато людей із заходу русифікуються, щоб не відрізнятися.

Погано, що цькували Миколу Азарова. Багато політиків, які погано володіють українською, тепер її бояться. Аваков тепер так боїться долі Миколи Яновича, що не вживає українську зовсім. Борислав Береза, Філатов… Висміювання більше нашкодило, як на мене.

Але коли я приїхав у Київ, українську було рідко чути. Зараз, принаймні, в нашому Голосіївському районі, ї побільшало. Частіше незнайомці мені нею відповідають.

Джерело: Gazeta.ua