Тарас Марусик, Радіо Свобода
Вже цілий місяць Україна живе без мовного закону «Про засади державної мовної політики», який 28 лютого Конституційний суд визнав неконституційним. Але не всі про це знають – наприклад, в кафе «Дрова» на Вокзальній площі в Києві. У березні написав їм скаргу за відмову касирки відповідати українською, через два тижні зайшов дізнатися, чому не надсилають відповіді. А відповідь від юристів «Дров» була готова – і, не повірите, з посиланням на закон «Ківалова-Колесніченка». Кажу директорові цієї філії: «Ваші юристи не знають, що закон скасовано. Прошу підготувати іншу відповідь». Чекаю.
І це далеко не поодинокий приклад. Під час чергової мовної громадської інспекції мережі кінотеатрів «Оскар», власником якої є гендиректор «1+1» Олександр Ткаченко, там повністю саботували українську мову.
Суддя-доповідач в Конституційному суді України у справі скасування мовного закону Ігор Сліденко вважає, що правова прогалина, яка утворилася, «повинна змусити народних депутатів» пришвидшити свою роботу в плані підготовки нового закону, який би відповідав Конституції». Парламент поки що не квапиться, лише фонтанує законопроектами.
Є такий французький історичний вислів: «Le roi est mort! Vive le roi!» («Король помер! Хай живе король!»). Закон помер, але законодавча конкуренція, невипадкова, як на мене, ставить під сумнів другу частину виразу – хай живе закон! Виходить, що «мертвий хапає» навіть не живого, а ще ненародженого. І таких ненароджених – 4 законопроекти. Спробую пояснити, чому так склалося і як можуть розгортатися події.
Законопроект-дідусь
Цим складеним словом я називаю законопроект «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні», зареєстрований у Верховній Раді VI скликання 13 серпня 2012 року Сергієм Головатим. Але писала його ще в 1993 році Оксана Сироїд, а потім разом із Головатим вони доопрацьовували закон.
Законопроект-тато
На початку VIІ скликання цей самий законопроект, майже без змін і з тією ж назвою, «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» зареєстрували депутати Володимир Яворівський, Марія Матіос, Ірина Фаріон та Андрій Іллєнко. Серед авторів – Сергій Головатий та Оксана Сироїд.
21 лютого 2013 року в комітетах парламенту, в кінозалі, відбулася презентація цього законопроекту, в якій взяли участь всі співавтори. І я добре пригадую, які компліменти роздавала Оксані Сироїд за таку чудову роботу один зі співавторів, Ірина Фаріон.
Законопроекти-сини й доньки
В кінці 2016-го – на початку 2017 року в парламенті зареєстрували три законопроекти, про що я вже писав: «Про мови в Україні», «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» (це вже третій майже не змінений варіант законопроекту-дідуся) і «Про державну мову».
Хто уважно ознайомився з останніми двома законопроектами, могли помітити схожість між ними як за змістом й обсягом, так і за структурою. Бо дідусь і тато в них той самий.
Характеристика законопроекту Ярослава Лесюка і законопроектів-синів та доньок
«Про мови в Україні»
Автор законопроекту повторює антиконституційність авторів скасованого закону «Про засади державної мовної політики», записавши в преамбулі таке: «Цим Законом… визначаються засади державної політики щодо української мови та інших мов в Україні». Насправді ці засади є прерогативою Конституції України.
В законопроекті містяться й інші норми, які суперечать Конституції України, зокрема, про статус офіційної для кримськотатарської мови (ст. 4) та про офіційне спілкування мовами національних меншин (ст. 9).
В законопроекті відсутні механізми забезпечення виконання норми про засвідчення претендентами на громадянство чи державну службу володіння державною мовою (ст. 7, 9). До того ж, законопроект не містить механізмів контролю за виконанням закону і притягнення до відповідальності порушників, не передбачає створення державних інституцій для реалізації мовної політики.
«Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні»
Про законопроект «свободівців», Миколи Княжицького і Марії Матіос Оксана Сироїд висловилася буквально так: «…на жаль, ніхто не взяв моєї згоди на його використання».
Щоб сильно не переобтяжувати матеріал, зазначу лише, що в цьому непоганому законопроекті є не лише згадки про мови національних меншин та регіональні мови, але й окрема стаття 2, яка надає захист і підтримку цим мовам відповідно до Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської мовної хартії, якщо кількість носіїв відповідної мови становить на визначеній території 30 відсотків населення.
Крім того, на транспорті може використовуватися іноземна мова, «яку розуміє посадова особа чи працівник перевізника». Чому згадав про цю норму? Бо подібна норма в законопроекті «Про державну мову» (ст. 32) піддавалася жорсткій критиці якраз із табору законопроекту «свободівців».
А стаття про мову телебачення і радіо дозволяє 50 відсотків обсягу мовлення мовою національної меншини або регіональною мовою, тоді як в законопроекті «Про державну мову» цей показник не перевищує 20 відсотків.
І, звичайно, не можу не згадати про те, що з незрозумілих причин під час реєстрації цього законопроекту було вилучено статтю 58 про службу мовних інспекторів і навіть не було змінено нумерації – після статті 57 йде відразу стаття 59. Я вже кілька разів публічно про це казав, але досі жодного разу ніхто не спробував пояснити таку законодавчу техніку.
«Про державну мову»
Автори цього законопроекту, передусім Оксана Сироїд, вирішили змінити підхід, коли в одному проекті йдеться і про державну, і про інші мови. Такий підхід властивий законотворчій схемі пострадянської України. Поняття «державна мова» і «мови національних меншин» мають різну природу: державна мова є невід’ємним атрибутом конституційного ладу держави, в той час як використання мов національних меншин є одним із елементів забезпечення прав національних меншин. Використання термінів «мови», «мовна політика» було штучно нав’язане для того, щоб послабити захист державної мови.
Я є співавтором цього законопроекту. І коли опоненти закидають, що так звані «громадські» активісти вкрали законопроект, то це розраховано лише на короткочасний емоційний ефект і на людей не дуже обізнаних, але вельми галасливих. Ще питання, хто в кого позичав. Хіба що Оксана Сироїд сама себе обікрала. Але факти залишаються фактами: робоча мовна група була створена одноголосно рішенням членів мовної Коордради при Мінкульті; ця група працювала 4 місяці під керівництвом доктора юридичних наук Володимира Василенка на волонтерських засадах – всупереч інсинуаціям опонентів, що члени мовної групи – на зарплаті в Мінкульті. Мабуть, декому важко повірити, що невелика група ентузіастів двічі на тиждень по 4 години віддавала свій час на цю роботу.
Серед низки інших інсинуацій, якими піддають законопроект, згадаю пункт 2 статті 1: «Статус української мови як єдиної державної мови не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин». Мовляв, цей пункт скасовує весь скрупульозно виписаний закон. Насправді цей пункт підтверджує відповідні положення Конституції України і законів. В цьому законопроекті він не є інструментальним. І якщо після першого читання депутати зможуть зняти цей декларативний пункт, я не буду страждати.
Наймолодший законопроект-син «Про забезпечення функціонування української мови як державної»
Цей законопроект (5670-д) був доопрацьований у парламентському комітеті з питань культури і його голова, Микола Княжицький, поставивши підпис під ним, є тепер співавтором двох законопроектів. Не знаю, чи це допоможе результативному голосуванню. Відомо: чим менше часу залишається до виборів, тим менше шансів ухвалити мовний закон.
Навіть якщо один із 4 законопроектів набере 226 голосів, це зовсім не означає, що закон буде ухвалено галопом у другому читанні й остаточно. Була інформація, що мовні законопроекти поставлять на розгляд парламенту перед Великоднем. Залишається сподіватися. Все може бути. Нагадаю, що скасування закону «Про засади державної мовної політики», до чого «приклалися» також деякі «донецькі» судді Конституційного суду, стало для багатьох несподіванкою і виявилося неочікуваним для окремих представників у найвищих ешелонах української влади.
Автор: Тарас Марусик, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України
Джерело: Радіо Свобода
