Уривок зі статті автора в тижневику Кримська Світлиця
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=16686
“Хотілося б звернути увагу на ще один аспект національного інформаційного поля, яким наша влада так невиправдано легковажить, а саме — на мовний аспект.
Допускаючи упродовж всіх років Незалежності подальшу експансію в Україні московської мови, а отже, московської ідеології, московського погляду на світ, навряд чи варто тепер дивуватися, що той світ, зрештою, таки прийшов в Україну. Але ж як пояснити, що й нині у країні, щодо якої вчинено агресію, частину території якої окуповано, її державні службовці, включно з найвищими урядовцями і самим президентом, продовжують невимушено спілкуватися мовою агресора, переходять на неї за найменшої нагоди, легко і невимушено? Чи не дивовижно, що українська армія під орудою московомовних, а отже, на підкірковому рівні, московомислячих генералів, відбиваючи атаки «русского мира», послуговується не так своєю мовою, як мовою ворога? Чи ж варто дивуватися відтак тому, що раз по раз українське військо потрапляло як не в Іловайський, то в Дебальцівський мішки? Чи не насторожує нас, що на відміну від козацьких традицій, де пиятика в поході, тим більше під час війни, каралася на горло, нам прищеплюють московські традиції, де чарка вважається незмінним атрибутом справжнього вояка? То чи можна за таких обставин сподіватися виграти війну?!
Хтось заперечить, що мова, мовляв, не має прямого стосунку до інформаційної політики. Інформацію, мовляв, можна доносити будь-якою мовою. Справді, панове? Уявімо собі іннуїта, в мові якого більше десятка найменувань того, що ми звемо просто «сніг», який намагається передати неповторну красу своєї природи берберові з Сахари. Уявімо, як би те сприйняв світ, коли б нам спало на думку перейти всім разом на милозвучну італійську мову, запевняючи водночас, що ми — славна українська нація. Ні-ні, панове, – мова нерозривно пов’язана з нашою свідомістю, з нашим світосприйняттям і саме вона має визначати інформаційне поле, в якому живемо.
Маємо ясно усвідомлювати, що наша мова, яку Московія нищила всіма своїми засобами так довго і вперто, – мова, яку упродовж століть витісняли з південних, східних теренів, насаджуючи там мову московську, є однією з основних цілей, по яких б’є сьогодні Москва, намагаючись виставити її перед усім світом як щось штучне, несправжнє, відтак виводячи думку про штучність та несправжність і самої держави Україна. І скільки б ми не переконували світ у протилежному, допоки ми робитимемо те, раз по раз збиваючись на «великий и могучий русский язык», доти Московія матиме всі шанси і далі водити свою козу, вичікуючи слушної нагоди. ”
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=16686
