Підприємця з міста Каменя-Каширського Волинської області притягнуть до адміністративної відповідальності за відсутність української мови у кавовому автоматі, – пише ZAXID.net із посиланням на обласне управління Держпродспоживслужби. Читати далі
Відома у Дніпрі піцерія “Pizzа Veterano” віднині обслуговуватиме клієнтів винятково українською мовою, – про це інформує Дніпроград.
Спілкування працівників закладу з гостями відбуватиметься лише державною мовою. За кожне слово, сказане співробітником у піцерії російською, доведеться сплатити благодійний внесок – одну гривню. Наприкінці місяця внески підуть на допомогу військовослужбовцям. Читати далі
Ветеран АТО, колишній десантник, Валерій Ананьєв у червні вирушив у пішу подорож Європою через Францію та Північну Іспанію по знаменитому паломницькому шляху до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела.
Мандрівка спонукала його прийняти принципове рішення – перейти на українську мову. Хоч досі він у житті був російськомовним і починав вести блог російською, тепер усі його стріми – лише українською. До цього його спонукало побачене і почуте в Парижі, звідки він і почав свою пішу подорож. Про це йдеться у матеріалі ZIK.ua.
Переважна більшість (64%) громадян України підтримують політику державного сприяння українській мові. Частка прибічників поширення української виросла на 11% з 2014 року, а підвищення статусу російської – впала на 9%, – повідомляє доктор політичних наук Володимир Кулик.
Такі результати опитування, проведеного 19-29 травня 2017 року Київським міжнародним інститутом соціології за кошти Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом проф. Олени Білаш,
Анастасія Розлуцька
З українською мовою ніколи не розлучалася, вона зі мною з дитинства. Але вже п’ятий рік поспіль я є частиною волонтерського проекту «Безкоштовні курси української мови». Він виник як відповідь, як інструмент протидії антиукраїнському закону Ківалова — Колесніченка про мови.
На сьогодні в проекті беруть участь понад 80 волонтерів. Це студенти, аспіранти, викладачі шкіл та університетів, кандидати філологічних наук. Свою участь у проекті вони мотивують тим, що таким чином можуть долучитися до реальних процесів і змін, ділитися знаннями або, як кажуть наші волонтери в Запоріжжі, «коли я говорю українською, з Кремля цегла падає». Читати далі
У газеті “Хрещатик” опубліковано ухвалені Київською міською радою “Правила розміщення рекламних засобів у місті Києві”, відтак вони набули чинності. Відтепер вся реклама в столиці має бути українською мовою.
Зокрема, в ст. 1.7 міститься така норма: Читати далі
Року 1917 українізація була в певному сенсі не менш актуальною, аніж нинішнього 2017. Влада почала дбати про те, щоб українською заговорило військо, службовці в установах, клопоталася розвитком преси. Тільки тоді це вважалося розбудовою держави.
А от політику коренізації/українізації раптом проголосив 1923 року радянський уряд. Для режиму це стало акцією вимушеною, адже “вкорінення” комунізму йшло на наших теренах не надто успішно. Читати далі
Василь Шкляр, для УП
5670. Багато небайдужих українців уже запам’ятали це число. У кого кепська пам’ять, той може зробити з нього оригінальне тату або заламінувати на цупкому папері й носити при собі замість паспорта. Втім, це важливіше за паспорт, водійські права і будь-яку іншу посвідку. Важливіше навіть за посвідчення депутата Верховної Ради чи Президента.
5670 – це кодова назва найпотужнішої барикади незавершеної Української Революції. Йдеться про номер законопроекту “Про державну мову”, ухвалення якого матиме не менше значення, ніж Акт проголошення нашої незалежності. Читати далі
Компанія Le Boutique стала першим україномовним проектом серед найбільших продавців у сфері моди.
Як повідомила RAU прес-служба компанії, україномовна версія сайту розроблялася півроку і була запущена в тестовому режимі наприкінці січня 2017. Читати далі
Виявляється, навести лад в супермаркеті під силу одній людині.
“Екомаркет”. 30 грудня.
Попросила касира обслужити мене українською. У відповідь почула, що вона “нє обязана”. Спробувала пояснити, що таки зобов’язана. Розмова тривала хвилин п’ять. Я — з напругою в голосі, касирка — з обуренням, бо вона вважає, що “обязана тільки мамє с папой, а укрАінскава вона не знає, не вміє і нє обязана”.
Я сказала, що я не в Челябінську і не в Самарі, щоб слухати її російську; що подам до суду, що вона втратить роботу, а Екомаркет заплатить за цю пригоду великі гроші, — і далі свої торби збирала мовчки. Касирка, підтримана колегою з сусідньої каси, натомість так розійшлася, що спину їй не було. Я відійшла до пакувального столика, і вже звідти чула, що я “нєнормальная”, “псіхічька” , “прі чьом тут Чєлябінск і Данбас” і т.ін. Хоча — підкреслюю– я не сказала жодного грубого слова і не здіймала лементу.
Вдома я подзвонила на гарячу лінію Екомаркету. Сказала, що в нас відкрили новий магазин, що він мені подобається і я хочу бути постійним клієнтом. А тоді спокійно й детально переповіла свою пригоду, назвала ім’я та прізвище касирки й попередила, що, коли справу не вияснять, — подам до суду.
Мені сказали: згідно з правилами, відповідь я отримаю телефоном протягом трьох днів. Зайшло на свято. Ніхто не відповів.
Минуло 4 дні. Я знов пішла в Екомаркет. “Моєї” касирки того дня не було. На іншій касі, інша, на таке саме тихе моє прохання відповіла: “Я нє умєю по укрАински”. Я ще раз попросила, але вона вдавала, що вже не чує мене. Я тихо сказала: “Добре, навчитеся”.
Ця, на відміну від першої, розмовляла ввічливо і на прощання навіть побажала мені “Харошева вєчєра!”
Вдома я знов подзвонила на гарячу лінію Екомаркету, знов назвала прізвище касира і сказала, що й досі нема відповіді на перше моє звернення.
Відповіді нема, люди, й досі. Сьогодні вже 12 січня. А події були 30 грудня та 3 січня.
Але вчора я зайшла в Екомаркет. Побачила мою першу касирку і, внутрішньо зібравшись, звичайно, пішла з торбинкою на її касу. Черга була величенька. Коли переді мною лишалося троє покупців, я прислУхалася до розмови. І що я почула!…
Від каси — правильною, гарною і такою милозвучною, що хоч на радіо її веди чи став до ілюстрування правил орфоепії — лунає: — Добрий вечір! Вам пакет потрібен? … трам-пам-пам… — З вас стільки-то. Ось ваша решта. До побачення. Гарного вечора!
А покупець відповідав російською…
Мені просто заціпило.
Але те саме повторилося з наступним, а потім ще з одним покупцем… Я слухала її мову… Там жодного русизму, жодного акценту, навіть натяку на акцент… Навіть в тому вузькому лексичному полі чути було, що ця мова в її устах звучить не штучно — це жива мова, це її рідна мова. І жодного разу вона не перейшла до російськомовного покупця на російську…
… І це була та сама моя перша касирка. Та сама, котра, “нє будєт” обслуговувати українською, бо “нє знает, нє умеет и не обязана”…
…Я “построїла” один маленький Екомаркет. Я радію, бо він тільки-но місяць, як відкрився, і лиш почав вибудовувати свій стиль роботи. А поряд школа — і діти бігають сюди зграйками. І от тепер українська на всіх касах “за замовчуванням”. І лагідно.
Але радість моя блякне, коли думаю про ту касирку.
Що з цими людьми діється?.. Таке враження, що їм пороблено.