Обсценна лексика: невігластво чи спосіб самовираження?

Коли я вчилася в інституті, то деякі філологині з обуренням казали: «В українській мові нецензурних слів немає, не було й бути не може». Це приблизно так, як колись в Радянському Союзі сексу не було, тільки діти звідкись бралися. Це психологічна неготовність і, напевно, показна цнотливість. Сучасне інтелектуальне лінгвістичне суспільство не готове до фахового аналізу цього зрізу лексикону.

Про ненормативну лексику розповіла дослідниця лексикології української мови, доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії Орися Демська.

- У нас в Україні набула значного поширення думка про те, що всі ті лайливі слова, якими користуються українці, мають російське походження. Як ви думаєте, яка тут доля істини? І чи справді українська душа така цнотлива?

– Сказати однозначно, чи вони російського чи індоєвропейського походження, я не можу, бо я, як філолог, цього не досліджувала. У мене є загальні знання. Щось є тюркського походження, щось російського, але є й давнє українське. Навіть галицьке «курва» це не що інше, як латинське curve («кривий»).  Але я знаю, що ці етимології з’ясовувала Леся Олексіївна Ставицька, і в її словнику «Українська мова без табу» є вказівки на етимологію.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAЧи я вважаю, що українська душа дуже цнотлива? Безперечно ні. Це хоча б виявляється через призму українського сороміцького фольклору. Також Марія Маєрчик написала дуже гарну працю про сексуальні практики українців, і вони дуже далекі від цноти. Відповідно, якщо сама дія людини, соціальна практика існує, вона супроводжується словами. І ті слова можуть бути найрізноманітнішими. Але якщо присутні такі практики соціальні, які несуть не надто цнотливі приклади, то й слова будуть не надто цнотливими.

Українці є абсолютно нормальні. В їхньому лексиконі є як висока лексика, так і низька. І вони знають, що залежно від ситуації її можуть вживати. Ми йдемо до театру й одягаємо гарну сукню, але коли ми йдемо спати, то одягаємо також гарну, але нічну сорочку. І в нічній сорочці ми не ходимо до театру, а в театральній сукні ми не спимо. Українці є нормальні, і в них є все: і позитивне, і негативне, і високе, і низьке, і брутальне, і сакральне.

- Ви згадали вже про Лесю Ставицьку, яку по праву можна назвати однією з найвизначніших дослідниць у цій царині, але загалом дослідження обсценізмів не користується особливою популярністю. Чи свідчить це про неготовність українців, психологічні барєри, закомплексованість?

– Так, свідчить. Навіть пані Леся в одній своїй статті зазначала, що посттоталітарні суспільства дуже боязкі щодо обсценізмів. Але це не єдина причина. Коли я вчилася в інституті, то деякі філологині ні з обуренням казали: «В українській мові нецензурних слів немає, не було й бути не може». Це приблизно так, як колись в Радянському Союзі сексу не було, тільки діти звідкись бралися. Це психологічна неготовність і, напевно, показна цнотливість.

Сучасне інтелектуальне лінгвістичне суспільство не готове до фахового аналізу цього зрізу лексикону. Леся Олексіївна зробила це як вчений, на дуже високому рівні. Цієї теми бояться, цю тему оминають. Її вважають другосортною, але вона не є такою. Це лексикон мови. І поки ми її не зрозуміємо і не опишемо, хоча Леся Олексіївна вже багато зробила, ми не будемо мати повної картини мови. Ми, врешті, навіть академічної граматики не зможемо написати, тому що цей фрагмент лексики треба описувати. І там же теж такий момент.

Коли Леся Олексіївна зробила свій словник, то преса дуже ним зацікавилася. І дуже багато журналістів під час інтерв’ю намагалися випитати якісь речі з подвійним дном. І вона завжди пояснювала, що це всього-на-всього слова, які я описую так само, як лексеми «стіл», «вікно», «двері».  Суспільство ще не могло зрозуміти, як лайливу лексику можна описувати так, як інші слова. Вчені розуміли, але журналістське середовище – ні. І це велика відвага Лесі Олексіївни.

- Сьогодні до нецензурної лексики існує 2 ставлення: одні вважають, що вона несе в собі негативні емоції, інші вважають, що, вживаючи такі слова, людина від негативу навпаки звільняється. Якою, на вашу думку, є енергетика нецензурної лексики?

– Я думаю, що і так, і так. Так воно якось людство витворило: ми буваємо дуже злі. Злість не є красивою. Вона брутальна і вульгарна. Але прояви злості абсолютно корелюють саме з такими словами. І коли ми злі, і кажемо: «Чи не були б ви такі ласкаві піти туди, куди людина ображається, коли її посилають?». Ну це смішно. Якою є емоція, такими є і слова. Коли людина зла і вживає обсценну лексику, вона звільняється від злості. Але одночасно творить такий емоційно негативно конотований час і простір. Знову ж таки, якщо ми закохані, ми не лаємося. Людська поведінка безпосередньо корелює з вербальною поведінкою.

- А який ваш засіб звільнення?

– Ой, цікаво. Я не вмію лаятися. Один раз у житті в мене була така ситуація, коли я довго й нудно домовлялася з сусідами. В них була своя ідея життя, в мене своя. І мені приятель говорить: «А ти їх зматюкай». Так а я ж не вмію. А він каже: «Давай я тобі напишу, а ти просто прочитаєш». І ви знаєте, після того, як я використала цей засіб і прочитала зверху до низу цей наратив, то вся ситуація вирішилася. Я не вживаю обсценних слів, але я вживаю емоційно негативно конотовані слова діалектного походження. Я відтворюю вербальну поведінку в момент злості, яка була притаманна моєму дідові, бабі. Але в нас вдома не лаялися.

- Часто матюкливість сприймають як безкультурність і невихованість. Як насправді корелює рівень освіченості й особистої культури з фривольністю мовлення?

– Чим освіченіша людина, тим її мова багатша. Освіченість дає можливість користуватися мовою різних регістрів. Це може бути елітарне або напівелітарне мовлення, просторіччя, фривольне мовлення. Але освічена людина володіє всіма цимb регістрами. І залежно від ситуації використовує одиниці кожного з цих регістрів. Неосвічена людина не піднімається навіть до рівня напівелітарного. І зазвичай перебуває на найнижчому рівні. Але це не тому, що людина не хоче. Вона просто не знає. Освіта не дає їй можливості піднятися на ті вищі щаблі вербальної поведінки. Так само уявімо собі ситуацію: людина без освіти потрапила на прийом до англійської королеви. Вона не знатиме, як користуватися усім тим набором інструментів, бо в неї немає підготовки до такого способу прояву себе. Так само з мовною поведінкою. Якщо людина пройшла всі щаблі освіти, і їй дали весь інструментарій мови, вона знає, як користуватися усіма приборами.

- У той же час нецензурна лексика часто притаманна творчим, креативним особистостям. Виходить, що це може бути й засобом самовираження?

– Може бути. Ми беремо тексти, де ми маємо нецензурну лексику і дивимося, хто нею розмовляє. Скажімо, може бути герой, який не вміє по-інакшому. Я не думаю, що ми маємо хоч один текст в Україні, де авторська мова є нецензурною. Тільки дуже поганий автор, виводячи свого героя з соціальних низів, в уста вкладає йому високу мову. Добрий автор показує світ і провокує цей світ.

- Але сьогодні в українській літературі досить активно вживають нецензурну лексику. Якого ефекту намагаються досягти автори, і чи не викликає це у вас відразу?

– Ну, я не люблю текстів з нецензурною лексикою. Мені зайве грубе слово. Я намагаюся підтримувати свій простір у певному стані не забрудненості. Це моє особисте світосприйняття. І відповідно таке в мене прагнення мови.

Чи можна вважати обсценну лексику забрудненням мови? Не можна, коли вона функціонує в своєму регістрі. Я в своє життя не хочу цього впускати. Я вважаю, що слово матеріальне, і коли воно звучить, то несе певні вібрації, і модифікує наш світ. Так я сприймаю світ, можливо, це не правильно. Тому коли я читаю художній твір, мені важливо, щоб я навчилася чогось людського. Пізнавати, як живуть люди, які вживають нецензурну лексику, я не знаю, чи мені це треба. На сьогодні я такого запиту в себе не відчуваю. Оскільки я не контактую з таким простором, то мені й не цікаво про нього читати. Зараз я читаю книжки, де піднімаються проблеми, які вкладаються в столітні перспективи.

В мене є приятелька, яка блискуче вміє користуватися саме обсценною лексикою, і вона вміє будувати цілі речення. Тобто це не просто 3 слова, і от вона справді вміє цим послуговуватися. Але дуже добре розуміє умови, коли треба так говорити. Тобто, скажімо, в житті, на загал, вона розмовляє літературною мовою. Бувають періоди, коли ситуація вимагає саме от такого типу комунікації. Це блискуче. Є кілька таких дуже жорстких фраз у неї, але є моменти, коли вони жахливо доречні.

- Чи справедливою є думка про те, що з жіночих вуст лайка звучить особливо вульгарно й непристойно?

– Первинно якось так виглядає, що справді чоловікові можна, а жінці не можна. Але наш весь світ збудований так, що чоловікові можна більше, а жінці можна менше. Чи це правильно? Я думаю, що коли жінка вживає мат (особливо щодо чоловіка), то вона його класно опускає. Така лексика значною мірою базується на сексуальній складовій. Тому коли цим інструментом оперує жінка, то це звучить жорсткіше, ніж коли це звучить з вуст чоловіка. Але коли чоловік вживає такі слова на адресу жінки, це також звучить вкрай некрасиво, бо це ознака його слабкості, а не сили. Але я як філолог на це дивлюся, і коли це майстерно, то це майстерність словесна, і вже тоді не має значення, чи це жінка, чи це чоловік. Це проблема гендерної рівності, щодо якої я маю свою думку: гендерна рівність починається й закінчується там, де починається й закінчується рівність реалізації жінки себе як жінки, а чоловіка себе як чоловіка. Що зовсім не означає, що жінка не може себе реалізувати, як президент держави. Як в Радянському союзі: жінки клали асфальт, а чоловіки керували тими жінками. І ясно, що тій жінці боляче, тяжко, вона може матюкатися. А тут він стояв весь такий і казав: «Ого, як негарно». У такій грі правила вже порушені.

- Як гадаєте, у прекрасній людині має бути прекрасним усе: і вчинки, і слова? Чи все-таки бути обсценним у слові й бути обсценним внутрішньо – різні речі?

– Людина має бути людиною. Ідучи через життя, вона повинна бути і святою, і грішною. Наша освіта захищає нас від темної сторони нас самих, але ми точно маємо цю темну сторону. І коли темна сторона себе проявляє, це не відбувається у світлих словах. Слово є фактично лакмусовим папірцем, маркером того, які ми є в конкретний момент. Хочете дізнатися, якою є людина, що вона думає, що її чекає завтра – послухайте, що вона говорить. Якщо людина лає весь світ, вона не має завтрашнього дня. Натомість закоханий вживає закоханих слів. Тільки через слова ми можемо почути, що з людиною відбувається. Це вербальний портрет людини. Чим освіченіші ми, тим більший мур між нашою темною стороною. Але як ми не пізнаємо тієї темної сторони – ми не пізнаємо себе, ми не відбудемося у житті.

Спілкувалася студентка Києво-Могилянської академії Антоніна Рибка

Напишіть відгук

pompy wtryskowe|cheap huarache shoes| bombas inyeccion|cheap jordans|cheap air max| cheap sneaker cheap nfl jerseys|cheap air jordanscheap jordan shoescheap jordanscheap wholesale jordans