Тарас Марусик

День слов’янської писемності і культури 24 травня – штучне свято, яке має своє коріння в болгарській історії, а також у російській імперській традиції та здебільшого відзначається, за рідкісним винятком, у православних країнах із російської орбіти. Це свято офіційно встановив президент Кучма наприкінці своєї каденції, щоб догодити “русскому міру” й засвідчити “спільне слов’янське коріння”.

Однак наукові дослідження показують: до польської, словацької й чеської мов із їх латиницею українська мова значно ближча, ніж до російської.

24 травня – це, власне, день святих Кирила і Мефодія, канонізованих православною церквою. Болгари вважають їх своїми. Для Болгарії вони є не лише святими, а й уособленням важливої культурної спадщини – кирилиці. Та лише у 1990 році болгарський парламент оголосив 24 травня Днем болгарського просвітництва, культури та слов’янської писемності.

У російській імперській традиції, невід’ємною частиною якої був (і лишається) Священний синод РПЦ, одержавлена церква встановила щорічне відзначення святих Кирила і Мефодія 11 травня 1863 року за старим стилем, що відповідає нинішньому 24 травня.
А на початку 1991 року Президія Верховної Ради РСФСР ухвалила постанову про щорічне проведення “Днів слов’янської культури і писемності“.

Так виглядає, що цей документ перехідного періоду і досі чинний, бо російського президентського указу не надибав.

Чому Леонід Кучма видав указ “Про День слов’янської писемності і культури” наприкінці президентської каденції у вересні 2004 року, можна лише здогадуватися. Можливо, для того, щоб зрівноважити чинний із 1997 року указ “Про День української писемності та мови”, хтозна. Та, мабуть, невипадково у преамбулі указу-2004 зазначено, що його видано “на підтримку ініціативи органів державної влади.. і релігійних організацій”. Прем’єр-міністром тоді був Віктор Янукович, а релігійні організації – це, очевидно, УПЦ Московського патріархату.

Зрозуміло, що цю дату відзначають у країнах, мови яких “одягнуті” в кирилицю. Крім України, Болгарії та Росії, це балканські країни Сербія, Чорногорія, Македонія. Та чи насправді кирилиця визначає близькість і спорідненість мов?

На це запитання можна знайти відповідь у визначного поліглота, професора Київського національного університету Костянтина Тищенка.

Він створив єдиний у світі Лінгвістичний музей, розташований у Червоному корпусі вишу, один з експонатів якого називається “Лексичні відстані мов Європи”.

Костянтин Тищенко порахував відстані між мовами за лексикою (словникові диференційні відстані мов). Так-от, українська та російська мови розбігаються на 38% лексики, тоді як українська й білоруська – лише на 16%.

Причому латиниця не означає, що така відстань найбільша. Наприклад, між українською та польською мовами відстань менша – 30%.

Тут залізного правила немає: відмінність між українською і сербською (кирилиця) – 32%, між українською і словацькою (латиниця) – 34%, а між українською та чеською (латиниця) відстань така ж, як між українською та російською – 38%.

Давно пора переглянути науково неспроможний, фальшивий ідеологічний поділ на східно-, західно- і південнослов’янські мови.

Якщо говорити про східнослов’янські країни, то, за винятком неслов’янської “країни Моксель”, залишаються Україна й Білорусь, мовно найближчі в цій гілці.

Замість того, щоб укотре святкувати за совковими (російськими) імперськими лекалами “православного розливу”, замість того, щоб видавати указ про Рік англійської мови, треба насправді зупинити загрозливий процес найновішої русифікації, до якої доклалися перші особи держави.

І Року української мови, який мав би проголосити президент-державник, а не президент-гендляр, недостатньо. Таких років має бути чимало – аж до того часу, поки не буде відновлено справедливий мовний баланс.

Процес декомунізації, який ще триває, не буде повністю успішним без започаткування процесів дерусифікації та деколонізації.

Хоч би які ми правильні слова говорили, але в нас діє закон Колесніченка-Ківалова “Про засади державної мовної політики”, який мав би називатися інакше – “Про засади надання російській мові статусу першої державної”, бо саме така його суть і практика застосування.
Це ракова пухлина на тілі України, яка роз’їдає ідентичність, роздвоює українців і несе реальні загрози національній безпеці.

Порівняння мовних відстаней у цифрах

За інформацією з інфографіки професора Костянтина Тищенка, найменша в Європі лексична розбіжність – між сербською і хорватською, а також між данською й норвезькою мовами – дo 5%.
Між болгарською та македонською – в межах 10%.
Словацька відрізняється від чеської на 15% лексичного складу, як і хорватська від словенської.

Дистанція між українським і білоруським лексиконами – 16%. Не більшу віддаль відчує кожен, коли опановує норвезьку і шведську мови: вивчати їх можна разом із данською.

Від професора дізнаємося, що польська й українська мови розбігаються на 30% лексики (так само як і французька та італійська мови), тоді як українська і сербська – 32%, українська і болгарська – на 36%, а українська і російська – на 38%.
А найближчою до російської є болгарська мова – 27%.

Відстані між деякими іншими мовами такі: іспанська і португальська – 25%, німецька і голландська – 25%, чеська і польська – 26%, сербська і болгарська – 26%, французька та італійська – 30%, чеська і хорватська – 31%, іспанська й італійська – 33%, білоруська і словацька – 34%, португальська і французька – 39%, німецька і данська – 41%, фінська й естонська – 45%, німецька й англійська – 49%.

Автор: Тарас Марусик

Джерело: Новинарня