Стокгольмський синдром захисників неукраїнської мови

Василь Карп’юк

Навіть взявся і відклав, бо тема викликає багато суперечок. Але з ким?

Вже кілька днів тривають дискусії у фейсбуку про мовний законопроект. Традиційні персонажі лякають нацизмом і в різноманітних формах іронізують з цього законопроекту чи обурюють ним.

Про всі аспекти не зможу сказати, але, щоб була зрозуміла моя думка, достатньо одного. Скажімо, сфера обслуговування. Це те, де я надзвичайно часто зустрічаюся з дискомфортом іноземної мови.

Так, я справді можу не все зрозуміти. А, крім того, просто неприємно, коли тобі нав’язують те, чого ти не потребуєш. Ти просто хочеш замовити каву, а тобі пропонують ще й розвинути знання якої-небудь російської. Можливо, це навіть могло б бути фішкою, але тоді треба дізнаватися про рівень володіння клієнтом даної мови перед початком обслуговування. Проте, за сотні випитих кав, ще жодного разу не цікавилися. Яка неповага до клієнта!

Звісно, жарт. Але, загалом, я людина надзвичайно неконфліктна, навіть нерішуча. Попросити перейти на комфортну мені, а, головне, державну мову, ніколи не наважувався. Просто не хочеться людину діставати. А потім виникне суперечка і смак кави буде на цей раз втрачений. Адже питання не до конкретних представників обслуговуючого персоналу, а до законодавства.

Ти просто хочеш замовити каву, а тобі пропонують ще й розвинути знання якої-небудь російської.

Державність мови важлива в даному випадку, бо я не лише потребую комфортної мови, а саме державної, яка апріорі передбачена до вжитку в загальносуспільних сферах в Україні. Теоретично, Україна, це єдина країна, де я можу відчувати мовний комфорт. Але, практично, навіть тут цього нема.

І, звісно, після зауваження, обслуговуючий персонал не дивитиметься на тебе привітно. Звісно, посіється негативна енергетика, що загалом шкідливо. Навряд тобі захочеться знову заходити у той заклад. Навряд офіціантові захочеться знову обслуговувати тебе, якщо впізнає.

А відповідний закон міг би це легко вирішити. Це не була би злоба на якихось умовних активістів, які «причепилися» до конкретного супермаркету. Звісно, не на окремих людей. Загалом, не було би злоби. Просто був би закон. Можливо, це комусь було б не надто приємно. Але користуватися саме таким почуттям нелогічно, оскільки, якщо російськомовні вважають, що нема різниці, якою мовою розмовляти, то їм мало б бути дуже просто розмовляти українською. Оскільки різниці нема, а закон є. Тобто буде.

Це як брендований одяг – українська мова в Україні. Уявіть собі футболістів «Дніпра» у футболках «Динамо». Якби футболісти переплутали свої футболки, ніхто б цього не зрозумів. Це було б безглуздя. Після матчу – так, в умовній неформальній обстановці і лише інколи, але ніколи під час матчу. Тобто логічно важко передбачити в обслуговуючого персоналу в Україні неукраїнську мову.

Це як брендований одяг – українська мова в Україні.

От прийняли закон про заборону куріння в громадських місцях. І все гаразд, перестали палити. Вже й одразу не згадаєш, коли воно сталося, хоч досить недавно. Курити ж не заборонили, є для цього місця відповідні, кури на здоров’я!

Якоюсь мірою, тут обмежені права курців, зате відновлений комфорт тих, хто не бажає дихати димом. І мешканців України, які воліють спілкуватися неукраїнською, і курців у нашій країні тисячі. З палінням справилися.

Не україномовним же ще простіше. Адже українську повинен вживати лише обслуговуючий персонал на роботі. Тобто водночас із носінням брендованого одягу. На клієнтів же це не поширюється. Краса і демократія!

Я й зараз дуже нерішуче про це пишу. Але вирішив висловитись. Оскільки, окрім відвертих українофобів, є частина людей, яких важко запідозрити в не патріотизмі. Вони навіть україномовні. Але мудрі і толерантні, тому кажуть, що радикальні методи (тобто закон!) нічого не змінять, а тільки нашкодять. Що і без законів є місця, де можна вільно спілкуватися українською…

Вони такі мудрі й добрі, що навіть хочеться з ними погодитися. Але логіка не дозволяє. Стокгольмський синдром можна зрозуміти у приватному випадку, але, коли він проектується на країну, то це вельми негативно. Як на мене. Така думка. Для балансу. Хоча, звісно, хочеться, щоб переважила.

karpiukАвтор: Василь Карп’юк, поет, журналіст, блогер

 

Джерело: vikna.if.ua

Напишіть відгук