Олесь Рахманний
Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв нещодавно заявив, що до 2025 року країна повинна перейти з кирилиці на латиницю. Росія (зокрема її ідеологи та пропагандисти) таким планам не рада, але чи спонукає це Казахстан відмовитися від його планів? І чи самим казахам стане рішучості прийняти рішення, яке для їхньої держави матиме довгострокові геополітичні наслідки?
Латинський алфавіт — не новий для Казахстану
У Казахстані, починаючи з ХІ ст., використовувалася арабська писемність. У ХІХ ст. її почала витісняти кирилиця, яка прийшла з Росії. Росіяни присилали в Казахстан місіонерів, які організовували школи, видавали газети. Місцеве населення російську мову не розуміло, або розуміло погано, тому знадобився алфавіт, який був би ніби казахським, але при цьому максимально наближеним до російського. Казахський варіант кирилиці, який використовувався до 1927 року, запропонував педагог Ібрагім Aлтинсарін.
У 30-х роках ХХ ст. як союзні, так і автономні республіки СССР були охоплені кампанією латинізації: традиційна писемність народів цих республік (не на кириличній основі) замінялася на латинську або взагалі створювалася писемність для мов, які її не мали. Навіть обговорювався перехід на латиницю російської мови. Правда, ці плани не були реалізовані, оскільки Сталін, який прийшов до влади, відмовилися від політики латинізації.
Латинські літери казахи використовували в період латинізації та протягом деякого часу після цього, до 1940 року, коли була повернута кирилиця. Латинський варіант писемної мови також був запроваджений у Туреччині, де Ататюрк у ті часи здійснював європейські реформи. Тож арабський алфавіт був замінений латинським. Турецька, як і казахська, азербайджанська, киргизька, туркменська та узбецька мови, належить до тюркської групи мов.
Після розпаду СССР спочатку в Азербайджані, а потім в Туркменістані та Узбекистані відмовилися від кирилиці та перейшли на латинський алфавіт. Основою нового алфавіту стали турецькі букви, проте у кожній з цих країн писемність має свої особливості. У Казахстані також почалися дискусії про зміну алфавіту, але зміни гальмуються внаслідок неприхильного ставлення до цього з боку досить великої російської громади та через обережну політику адміністрації Н. Назарбаєва.
Казахстан таки наважився…
2007 року президент Назарбаєв переніс столицю з Алмати, де етнічні казахи складають трохи більше 50%, до нещодавно побудованої Астани, значно розширив використання казахської мови в державних органах та остаточно вирішив перейти на латиницю.
Цю ідею президент публічно прокоментував після зустрічі з тодішнім президентом Туреччини Абдуллою Гюлем в грудні 2007 року. Він виклав аргументи спокійно, виважено і підкреслив, що казахам немає куди поспішати, бо найважливіше — це збереження в країні миру і стабільності. У цьому коментарі Н. Назарбаєв приховав два месиджи: один для північного сусіда: «це не вплине на стабільність російсько-казахських відносин», а інший для південного: «в інтересах Казахстану проявляти інтерес до Туреччини і наслідувати її». Але реальна мета такої реформи стала зрозумілою в тому самому 2007 році, коли в доповіді міністра освіти було відверто зазначено, що це дозволить замінити совєтську (колоніальну) ідентичність казахською.
У 2012 році Н. Назарбаєв у промові до народу ще раз повторив, що він не відмовляється від планів, пов’язаних з переходом на латиницю. Цього разу він був більш конкретний і зазначив, що латинський алфавіт має набути чинності в 2025 році.
Війна в Україні та приєднання Казахстану до Євразійського союзу, який очолює Москва, безсумнівно, спонукали до роздумів казахських урядовців в Астані. А білоруський президент А. Лукашенко раптом згадав про своє білоруське коріння і заявив: «Якщо білоруси забудуть свою мову, вони перестануть бути нацією!». У цей же час в Казахстані було пришвидшене впровадження нового алфавіту. Євразійському національному університету ім. Л.Н. Гумільова уряд доручив упорядкувати конкретні мовні та технічні питання, для чого з Університету штату Канзас (США) було запрошено професора лінгвістики Алларда Джонгмана. Результатів не довелося довго чекати. У січні цього року міністр культури Казахстану заявив, що перехід на латиницю вже підготовлено.
Як зреагує Москва?
У Казахстані добре розуміють, що відмова від кирилиці викличе незадоволення Москви. З Росією Казахстан поєднує не тільки історія, культура, деклароване стратегічне політичне партнерство, але також довгий 1800-кілометровий кордон та міжнародний космодром Байконур. Крім того, слід мати на увазі, що майже 24% населення Казахстану є росіянами. А Москва нагадує про свою міць, час від часу організовуючи військові навчання на кордонах Казахстану. Востаннє це сталося у вересні 2015 року, коли в таких навчаннях взяли участь майже 100 тис. особового складу, 7000 одиниць військової техніки, 170 літаків і 20 кораблів. Ці величезні цифри були покликані послати чіткий сигнал в Астану.
Назарбаєв добре обізнаний про настрої у Кремлі, тому здійснюючи перехід на латинський алфавіт, він все робить спокійно, не поспішаючи, поступово привчаючи до цих змін казахів, російську меншину в країні та московських керівників. 1991 року була можливість швидко провести таку реформу, чим скористалися Азербайджан, Узбекистан і Туркменістан, але тепер потрібно діяти з обережністю, тому що Москва посилилася і намагається усіма засобами впроваджувати ідею-фікс під назвою «русский мир».
Путін поки не готовий втягнутися у ще один конфлікт
Після російської окупації Криму в Казахстані почали прискорювати заходи, спрямовані на перехід на латиницю, що відразу ж викликало невдоволення у Кремлі. Відомий етнограф та історик, колишній міністр, а нині впливова у Кремлі особа, Валерій Тішков зазначив, що намір відмовитися від кирилиці він розцінює як прояв казахського націоналізму, а Владімір Жириновський, який народився в Казахстані, недвозначно заявив, що Казахстан повинен приєднатися до Росії як Центральний азійський федеральний округ та відмовитися від планів щодо зміни алфавіту.
Президент Росії Владімір Путін та російські високопоставлені чиновники поки мовчать і, ймовірно, не вживатимуть якихось радикальних заходів проти реформи алфавіту в Казахстані. Країна, якою керує Нурсултан Назарбаєв протягом довгого часу є партнером Москви та, на відміну від України, в принципі, не виявляє будь-яких ознак того, що прагне залишити російську орбіту.
Казахи майже єдині вірні союзники Росії, і надмірний тиск Москви в мовному питанні міг би пошкодити її відносинам з Астаною. Путін, який вже встряв у кілька міжнародних конфліктів, добре розуміє, що створювати нове вогнище напруженості, та ще й в Центральній Азії, було б нерозумно. Використовуючи сприятливі умови, казахи по-східному приязно усміхаються росіянам, але при цьому повільно і впевнено прямують до своєї мети.
Як показав приклад інших країн, які відмовилися від кирилиці, зміна писемності — це один із заходів, який полегшує перехід суспільства від одного історичного циклу до іншого, що спрощує сприйняття глобальних політичних змін.
Перехід на латиницю: український вимір
Перші тексти латиницею українською мовою з’явилися ще в XVI ст. У XIX ст. варіанти транслітерації були запропоновані львівським священиком Йосипом Лозинським, чеським славістом Йозефом Іречеком і буковинським поетом Юрієм Федьковичем. Проте латинський алфавіт у нас не отримав широкого розповсюдження.
Нині в Україні час від часу спалахують дискусії про те, чи варто міняти в українській мові кирилицю на латиницю: які переваги це надасть або які потенційні загрози приховує. Для початку я радив би провести один простий експеримент: сісти і написати кілька українських речень кирилицею і латиницею, а потім запитати себе, який алфавіт більш зручний. Мені здається відповідь буде — «другий». І це притому, що писати кирилицею нам усім доводиться набагато частіше, ніж латиницею…
Проте, крім простої зручності, ця проблема містить ще декілька аспектів. Наприклад зараз продовжують розвиватися комп’ютерні технології. Зрозуміло, що на основі латиниці. Тому цей процес потребуватиме інтеграції писемності. Тобто невдовзі усі народи, які мають свої оригінальні алфавіти, постануть перед проблемою запровадження паралельних алфавітів на основі латиниці. З дуже спрощеним варіантом цієї проблеми ми з вами стикаємося кожен день, коли доводиться постійно перемикати мовну розкладку з UK на EN (тобто з кириличної на латинську) та навпаки.
Ще важливий один аспект — геополітичний. Не секрет, що українську мову протягом століть, не гребуючи ніякими засобами, штучно притягували до російської. Одним із засобів злиття обидвох мов була і залишається кирилична основа як російської, так і української. Адже, як вчили совєтські мовознавці, це близькоспоріднені мови, «почти одно и то же» — варто лише глянути на їхнє кириличне написання…
Якщо для росіян кирилиця стала їхнім першим алфавітом, то український етнос протягом своєї значно довшої історії кілька раз міняв писемність, на що були свої причини. Як вважає сучасний дослідник Олексій Губко, праукраїнські абетки складалися протягом тривалого часу та були надзвичайно різноманітними: від ієрогліфічних елементів і клинопису до звичного для нас письма. Дотепер на території України вже знайдено 23 абетки, яким 15–20 тисяч років. Тобто кирилицею наша писемна культура аж ніяк не обмежується.
Автор: Олесь Рахманний
Джерело: global-analityk
