У херсонському Центрі надання адміністративних послуг чиновниця відмовила в обслуговуванні українською мовою Ігорю Петренку, капелану та волонтеру української армії.

Про це розповіла активістка Римма Бараненко на своїй Фейсбук-сторінці.

Ігор Петренко розповів, що працівниця ЦНАПу спершу відмовилась зробити необхідну ксерокопію паспорта, а коли капелан попросив, щоб у державній установі до нього звертались українською мовою, почала його ігнорувати, а згодом викликала охорону. Після цього капелану довелось захищати свої права на обслуговування державною мовою перед охоронцем та начальницею відділу.

Римма Бараненко виклала свою бесіду з отцем Ігорем:

“Так, – каже отець Ігор, – я запізнився за графіком, бо процедура вимагає присутності саме дружини, а вона ж годує наше місячне дитятко. Поки зібрали обох, то приїхали на 10 хвилин пізніше. Нас все-таки прийняли. Але далі виникла конфліктна ситуація через те, що попросили ксерокопію паспорта, а в нас її не було і не було часу йти до сервісу з платним ксероксом, куди нас відсилали.

Тож я звернувся з проханням до дівчини, яка нас обслуговувала, щоб вона зробила цю ксерокопію на ксероксі, який стоїть в неї прямо під рукою. Вона відмовила, сказавши, що це ксерокс для її особистих потреб. Я намагався попросити ще раз, а потім спитав: чи це принципова її позиція? Вона відповіла: «Так!».

Тоді я, заскочений таким байдужим ставленням та небажанням розуміти проблеми інших людей, відповів, що теж маю принципову позицію і хочу, щоб до мене в державних установах звертались українською мовою.

Працівниця Ольга Григорівна Мельчаковська-Чеснок від самого початку зверталась до мене російською, хоча я постійно говорив українською. Після мого прохання про державну мову вона стала ігнорувати мене. Я ще раз попросив, проте – повне ігнорування: відвертання від мене, заглядування у свій телефон і короткі зверхні відповіді на мої звернення знову ж таки російською!

Тоді я, вже доведений таким ставленням до емоційного зриву, повторив прохання, згадавши відомий жарт: «Ви не можете говорити зі мною українською, бо у вас «рускоговорящіє челюсті»? Після цього дівчина взагалі відмовилася приймати документи і викликала охорону.

Охоронець ЦНАПУ почав розказувати мені про Конституцію і гарантію того, що всі мови можуть використовуватись вільно. Я заперечив, що у нас ЄДИНА ДЕРЖАВНА МОВА – УКРАЇНСЬКА! Він мені знову про «повноправність мов нацменшин» став розказувати. Я сказав, що буду звертатись до нього татарською, але чи зрозуміє він мене? На здивування охоронця я пояснив, що це теж мова нацменшини і має право бути в послуговуванні, то чому він не розмовляє нею, а саме російською? Далі спілкування зайшло в глухий кут.

Довелося звертатись і до начальниці відділу. Повторювати свою принципову вимогу, щоб зі мною в державній установі розмовляли державною українською мовою! Але там теж не зустрів розуміння…

Дружину врешті-решт таки “приписали”. Витратили ми на це в рази більше часу, ніж планували, купу нервів (своїх та знервованого малятка). Але гідного ставлення як до української мови, так і до українського громадянина не побачили.

Більш того, потім від працівниці посипались звинувачення, що це я затіяв сварку, ображав її, навіть матюкався! Скажу, що цього не було. Грішним ділом, на таке свинське відношення до нас та до мови вже після сварки в мене вирвалось слово «коза». Я про це шкодую та каюсь у цьому, але хто побачить на відео до якого стану мене довели цим «сервісом» та ставленням до української держави, і хто хоч раз побував в такій ситуації, думаю, мене зрозуміє”.

За словами Римми Бараненко, отець Ігор постійно їздив на передову, підтримував українських вояків духовно та матеріально: як капелан – служив Літургії та причащав воїнів, і як волонтер – возив  їжу, одяг, спорядження. А два роки тому він потрапив у полон до терористів.

“Коли отця Ігоря схопили на ворожому блокпосту, його по-звірячому просто забивали насмерть, – розповідає Римма Бараненко. – Але він дивом вижив. Ми про це не знали. Він просто зник. Декілька місяців всі думали, що він загинув. Ми не втрачали надії – молились всім Херсоном: Церквою, Херсонським Майданом і постійно шукали його. І він знайшовся в полоні, де відсидів в ямі, витримав знущання і не зламався! Більше того – підтримував дух іншим полоненим! А згодом отець Ігор разом з іншими в’язнями окупантів був вигнаний сепаратистами діставати тіла наших героїв з під завалів Донецького Аеропорту. Отих самих героїв, яких ми тоді оплакували. І він теж оплакував і молився над ними. Про це сепаратисти зняли сюжет. Так ми дізналися, що отець Ігор живий. Потім отця Ігоря таки визволили з полону“.

Закінчення допису Римми Бараненко

Нагадаємо, згідно з законом “Про державну службу”, державні службовці зобов’язані використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації. Про це йдеться у статті 8 пункті 5 закону.

Окрім того, ця ситуація спростовує міф про те, що начебто в АТО більшість – російськомовні. Соціологічні дослідження показують, що українська мова є рідною для 73% учасників АТО, російська – для 6%.