Антоніна Рибка

Епоха капіталізму надає перевагу розгляду мови крізь призму прагматичності та економічної вигоди. Сьогодні мова – це гроші. Економічна стабільність держави забезпечує стійкі позиції та сприятливі умови для функціонування і розвитку державної мови, й навпаки. Цей факт цілком закономірно відображає мовна ситуація в Україні: фактично українська існує лише в обмежених сферах суспільного життя.

Йдеться про комунікативну потужність української мови. Українською мовою можуть купувати хліб, спілкуватися вдома, читати лекції чи писати вірші. Українською мовою не укладають угоди, не підписують контракти, не створюють інтернет-магазини. Натомість всі ці функції перейняла на себе російська мова.

Майже кожен сучасний українець, що хоче заробляти гроші, повинен знати російську. Власники закладів громадського харчування працюють над російськомовними меню. Молодий підприємець створює російськомовний сайт свого стартапу для розширення цільової аудиторії. Навіть наші сусіди поляки, незважаючи на взаємне тісне партнерство, а також спорідненість мов, вивчають російську. Непохитний авторитет російської мови тисне вже й на відданих національній ідеї патріотів.

Законодавчий бекграунд

Хто годує цього звіра і чому машину русифікації нічого не стримує? Насамперед, причина цьому – неоднозначність і розмитість статусу російської  як регіональної мови в Україні на юридичному рівні.

Лінгвістична спільнота неодноразово висловлювала свої обурення і зауваження щодо недоцільності Закону Ківалова-Колісніченка, який був підписаний в часи каденції Віктора Януковича. Між сучасністю і революційними подіями вже майже 2 роки, а нова влада й досі не торкнулася до вирішення цього питання. Відтак у 13 з 27 адміністративно-територіальних одиниць російська мова отримала статус регіональної, оскільки її визнали рідною більше, ніж 10% населення. Також цей закон скасовує мовні обмеження в ліцензіях теле- й радіокомпаній, що на практиці знімає будь-яку вимогу транслювати медіа-продукт українською. Стаття 18 дозволяє вільно використовувати регіональні мови (російську зокрема) в економічній і соціальній діяльності юридичних та фізичних осіб. Мова друкованих ЗМІ визначається їх власниками, а з боку держави гарантується повна свобода прийому радіо- й телепередач регіональними мовами з сусідніх країн [2]. Таке враження, що всі історичні обставини існування української мови, а також досвід проектування мовної політики  інших держав відверто ігноруються.

Цікаво, що навіть такі країни, як Росія і Франція, де статус державної мови не викликає жодних питань, на відміну від України, не ратифікували Європейську хартію регіональних мов або мов меншин.

Постколоніальний дискурс по-українськи

 На думку українського соціолінгвіста Лариси Масенко, економіка й культура мають розвиватися одночасно [6]. Не можна відкладати вирішення мовних питань, визначаючи їх як менш важливі.

Основоположник постколоніальної критики Едвард Саїд наполягає на тому, що «подрібнення і розмноження сфер діяльності суперечить розумінню цілісності, коли предметом обговорення є все» [7; 48]. Ми не можемо говорити про мову й культуру, окремо від політики  й економіки. За основу досліджень україномовного культурного простору має бути взятий постколоніальний метод. Адже минуле й теперішнє не існують в окремих площинах. Минуле існує і сьогодні. Україна продовжує бути колонією в очах східного сусіда. Мова й культура є тими модусами, які окреслюють кордони нації.

Якщо відсторонитись від питань націотворення, мова – це «маркетинговий крючок», вважає успішний блогер і економіст Микола Малуха [5]. Він переконаний у тому, що мова визначає ринок продукції. Найголовніше – зацікавити людину в вивченні мови, а далі – їй можна продавати свої книжки, фільми, музику, театральні вистави, квитки на концерти, туристичні путівки. Для цього потрібно, щоб держава сприяла й популяризувала вивчення своєї державної мови за кордоном, тобто щоб існували мовні курси. Україномовна продукція має експортуватися назовні. В результаті податки будуть надходити в державний бюджет. Важко навіть уявити, які прибутки має Росія внаслідок культурної експансії на колишні республіки Радянського Союзу.

Найплачевніша ситуація – в Білорусії, де офіційна влада за два десятки років вже сформувала громадську думку про те, що «Білорусь є частиною Росії, а її мешканці, перш за все, росіяни» [4;15]. В той же час окремі Балтійські країни демонструють, що їхні мови витримують комерційну конкуренцію з російською.

Успішний досвід Балтійських країн

Спершу потрібно зазначити, що влада Латвії, Литви та Естонії взяла курс на протекціонізм національних мов. Так у Латвії є державний мовний центр, що охороняє позиції державної мови. Жорсткі закони передбачають обов’язкове використання мови в громадських місцях. Кожен працівник зобов’язаний мати сертифікат, що засвідчує один із трьох рівнів володіння мовою. Вулицями міст проводяться спеціальні інспекції, а порушників чекає покарання. Наприклад, власник приватного підприємства, який не володіє державною мовою, має сплатити штраф розміром 200$ [4;19].

У Литві весь інформаційний простір вже звучить національною мовою. За невживання державної мови на описах товарів чи рекламних біг-бордах – штраф. Стосовно національних меншин, представник нацменшини має право дивитися на державному телебаченні одну програму тривалістю 10 хвилин раз на тиждень [4;22]. А тепер порівняймо це з кількістю російськомовного контенту на українському телебаченні.

ЧИТАТИ: Як держава захищає мову. Досвід Литви

Дмитро Губенко, колишній заступник головного редактора National Geographic Ukraine дивується, чому в журнальному бізнесі прийняли думку, що випускати україномовні журнали для 20 мільйонів українців невигідно, в той час, як: «у Латвії випускають сучасні та цікаві журнали латиською мовою для 1,2 млн латишів, а в Естонії – естонською для 900 тис. естонців. Звісно, у цих країнах є ще й численне російськомовне населення, проте воно здебільшого послуговується своїми окремими російськомовними ЗМІ. І це, виявляється, вигідно! Латиські та естонські журнали випускають цілком комерційні, а не державні видавництва» [1]. За час свого існування на ринку National Geographic Ukraine отримав широку аудиторію, переплачувався, в ньому рекламувалися, а читачі отримували якісний контент.

Ініціативи громадськості

Однією з найбільш результативних організацій є «И так поймут», що заявила про себе як каталізатор широкого проукраїномовного руху. Завдяки їхній активній діяльності бізнес-видання Forbes Україна створив україномовну версію сайту, але, на жаль, автоматично все одно запускається російськомовна. Також за їх сприяння ПриватБанк почав кампанію з українізації обслуговування клієнтів. Автомобільні компанії Toyotа i Lexus попрацювали не лише над українськими версіями сайтів чи сторінок у соцмережах, а й зробили українським меню автомобілів.

Також нещодавно мережа магазинів Comfy заявила про українізацію. Відтепер їхні клієнти не лише мають можливість користуватися україномовною версією сайту. Користувачі Інтернету долучилися до процесу перекладу назв техніки.

Одним з найбільш успішних прикладів використання української як частини фірмової політики є мережа кав’ярень «Львівська майстерня шоколаду». Сьогодні компанія має успіх по всій країні.

Літературознавець і директор книговидавництва «Смолоскип» Ростислав Семків впевнений у тому, що в розвитку українського книжкового ринку спостерігаються позитивні тенденції. Якщо порівняти з 90-ми роками, сьогодні ми маємо добре розвинений ринок. Звичайно, на фоні усієї Європи ми відстаємо, але, як каже пан Ростислав: «Хоча ми все ще перебуваємо в межах накладів 1-5 тисяч, 5000 примірників – це зараз пристойний наклад» [3].

Висновки

Споживання російськомовного продукту й використання російської в бізнес-сфері – це інвестиції в економіку Росії. Не варто нівелювати мовне питання, бо мова – це меркантильний та прагматичний інтерес. Сьогодні українська мова не достатньо заявила про себе в сфері бізнесу, але ще тримається на плаву. Головною проблемою є відсутність підтримки з боку держави, адже всі успіхи – це результати громадських проектів та ініціатив. Досвід Балтійських країн засвідчує, що нам під силу здолати ці труднощі. Українська мова має потужний комерційний потенціал. Сприятлива мовна політика могла б значно поліпшити ситуацію вже через 10-20 років [6].

Використана література

1. Губенко Д. Має бідна язика: чому в Україні не виходять журнали українською/ Дмитро Губенко // PLATFORMA [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://opinion.platfor.ma/maye-bidna-yazika/ (дата звернення: 24.10.2015).
2. Закон України про засади державної мовної політики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5029-17 (дата звернення: 28.10.2015).
3. Коцарев О. Ростислав Семків: «Головна подія року – «Улісс» в українському перекладі» / Олег Коцарев // ЛітАкцент [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litakcent.com/2015/10/06/rostyslav-semkiv-holovna-podija-roku-uliss-v-ukrajinskomu-perekladi/ (дата звернення: 27.10.2015).
4. Куць О. Мовна політика деяких зарубіжних держав / Куць О.М. – Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2001. – 200 с.
5. Малуха М. Мова – це бізнес. Нічого особистого / Микола Маклуха // Тиждень.ua [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/Columns/50/51210 (дата звернення: 24.10.2015).
6. Небельмес А. Лариса Масенко: Коли не ведеться мовна політика в країні – це теж політика / Аліна Небельмес // ZAHID.NET [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.do?larisa_masenko_koli_ne_vedetsya_movna_politika_v_krayini__tse_tezh_politika&objectId=1116287 (дата звернення: 23.10.2015).
7. Саїд Е. Культура й імперіалізм. – К.: Критика, 2007. – 608с.

Автор: Антоніна Рибка

Портал мовної політики