Великий і дуже великий бізнес змушений витрачати великі і дуже великі кошти на локалізацію своїх товарів і послуг, щоб просунути їх на ринках інших країн і з часом заробляти ще більше. Локалізація – це адаптація продукції до особливостей культури споживання певної країни, в якій виробних має намір вести свій бізнес. Вона зазвичай передбачає маркетингове, технічне і мовне удосконалення товару або послуги. Досконалість не знає меж, але має свою ціну. Виробник із радістю сприймає те, що кілька країн мають однакові технічні стандарти, спілкуються однією мовою, бо це дає змогу економити. Локалізував для ринку країни А – продаєш на ринках країни Б, В, Г і навіть Д. Мультинаціональні корпорації тому й стали гігантами на ринку, що рахували кожну копійку і заощаджували, де могли.

Однак, питання не лише в грошах. Для українського ринку товарів та послуг локалізація українською мовою – питання не лише ціни, але й права та гідності україномовного споживача. Чому саме так, спробуємо вияснити у Романа Матиса засновника та керівника ініціативи захисту прав україномовних “И так поймут”. Ініціативна група “И так поймут” функціонує з практичною метою, вона закликає звертатися до підприємців, які ведуть бізнес в Україні, з проханням вести мовний супровід свого бізнесу українською.

– Перш ніж вийти на ринок компанії вивчають його, а отже аналізують наявну статистику і роблять висновки. Чому бажання більшості україномовних громадян нашої країни мати україномовний контент суперечать статистиці, якою послуговується іноземний бізнесмен?

– Найчастіше, коли говоримо про статистику, то мова йде про автоматично генеровану інтернет-статистику, тобто про показники, які фіксуються на основі відвідувань користувачами веб-сайтів або веб-сторінок. Користувачів підраховують автоматично за допомогою алгоритмів та ідентифікують відповідно до налаштувань мови в операційній системі їхнього комп’ютера або іншого пристрою, в їхніх профілях у соціальних мережах тощо.

Фото з Фейсбук-сторінки Романа Матиса

Проблема полягає насамперед в тому, що дуже часто, практично в більшості випадків, операційні системи або налаштування інтернет браузерів є російськомовними. Чим це зумовлено? В Україні популярно продавати комп’ютерну техніку з уже встановленою операційною системою. Заздалегідь встановлена операційна система – це переважно акційна операційна система, придбана у великій кількості за низьку або знижену ціну з метою розповсюдження на певному ринку. У більшості випадків операційна система мономовна. Оскільки постачання операційних систем на ринок України, Росії, Казахстану, Білорусі, Молдови чи іншої пострадянської країни здійснюється через руки одного великого дилера, то зазвичай така система купується однією мовою, яка, на думку продавця, зрозуміла усім мешканцям цих територій – російською. Саме тому пересічний недосвідчений користувач комп’ютерної техніки, купуючи ноутбук чи комп’ютер з такою операційною системою та підключаючись до інтернету, автоматично стає для інтернет-статистики російськомовним користувачем. Також існує багато піратського програмного забезпечення, яке крадеться на пострадянській території відповідно з панівною російською мовою. Користувачі завантажують і встановлюють піратські російськомовні програми. Статистика ж відповідно відображає користувача як російськомовного.

Проблема полягає насамперед в тому, що дуже часто операційні системи або налаштування інтернет браузерів є російськомовними.

У 2012 році ми виявили кричущу ситуацію. Міністерство юстиції України оголосило тендер на закупівлю комп’ютерної техніки для своїх потреб, замовило 4233 комп’ютери, а однією з умов тендеру була «встановлена російськомовна операційна система». Це була офіційна вимога тендеру. Міністерство не переймалося тим, чи знає користувач російську мову. На їхню думку, російська – це мова, якою володіє більшість, тому саме її варто встановити. Такі рішення приводять до того, що інтернет-статистика щодо мови користувачів в Україні цілком спотворюється, вона зовсім не відповідає дійсності.

– Тобто, якщо покупець отримує пропозицію щодо вибору комп’ютерної техніки з уже наявною російськомовною операційною системою за нижчу ціну, в нього немає мотивації змінювати цю операційну систему на україномовну?

– По-перше, у нього немає мотивації. По-друге, він не звертає на це уваги. У більшості випадків покупка неусвідомлена. Людина бачить операційну систему зі зрозумілим текстом і їй цього достатньо. Тільки ті, кому принципово залежить на мові операційної системи, можуть це зауважити. Пересічний споживач, на жаль, не звертає увагу на мову операційних систем чи мову інформаційного простору. Він споживає подібного роду товари за тим же принципом, за яким дивиться телебачення: вмикає телевізор і якщо те, що йому показують і розповідають зрозуміло, продовжує дивитися. Така ж ситуація навколо програмного забезпечення.

– Чи цінова політика може вплинути на думку покупця? Наразі україномовне програмне забезпечення дорожче від російськомовного. Якщо ціна була б нижчою чи стали б покупці надавати перевагу україномовному інтерфейсу програм?

– Можливо, але потрібно розуміти, що ринок програмного забезпечення в Україні насправді порівняно малий. Дуже мало операційних систем купується власне споживачем. Зазвичай програмне забезпечення купує продавець (компанія-дистриб’ютор комп’ютерної техніки на українському ринку або й на ринку кількох держав одночасно), встановлює його і продає в комплекті з відповідною технікою. Покупець дуже рідко самотужки купує програмне забезпечення.

– Ініціатива «И так поймут» захищає право україномовної більшості на україномовний контент. Це один із численних парадоксів нашого суспільства, який бере початок, як і більшість інших парадоксів, у радянському минулому. Якими аргументами Ви переконуєте компанії супроводжувати товари та послуги українською мовою?

– Перший і основний аргумент – це те, що ми маємо право на доступ до інформації українською мовою. Нам так зручніше. У нас є гроші і ми хотіли би їх витратити, але ми їх не будемо витрачати на компанію чи торгову марку, яка не дбає про нашу зручність. Якщо в мене є вибір витратити гроші на купівлю певної речі в компанії, яка не має українізованих товарів чи послуг, і компанії, де вони є, то вибір буде на користь останньої. «Закон витраченої гривні» в цьому випадку виступає основним аргументом.

Перший і основний аргумент – це те, що ми маємо право на доступ до інформації українською мовою. Нам так зручніше.

Я спеціально не заходив у правову площину при відстоюванні мовних прав споживача тому, що, на мою думку, надіятися на ті закони, які сьогодні є в Україні, марна справа. Вони написані так, щоб уможливити способи не надавати послуги українською мовою або обмежити можливість надання таких послуг на користь російської мови. Тому я одразу вирішив займатися відстоюванням мовних прав споживачів апелюючи до бізнесу.

Обкладинка спільноти “И так поймут” у Фейсбуці

– Одна справа переконати представників бізнесу, інша – переконувати або навчати покупця…

– Саме для цього й була створена спільнота «И так поймут» – щоб сформувати свідоме середовище, представники якого будуть самостійно звертати увагу на мовне питання. Всередині спільноти виховується «рефлекс» вимагати надання послуг українською мовою. Представники спільноти не лише вимагають щось у бізнесу, але й своєю діяльністю стають прикладом для інших людей, які ще не є активістами «И так поймут», але теоретично можуть ними стати. Власне, одним із завдань було сформувати спільноту, яка стане рушієм у вихованні громадянського суспільства, здатного самостійно відстоювати свої права.

– Одним із Ваших щиросердечних зізнань було: «мене звати Роман і я україномовний». Подібним чином визнають свою належність до соціальної групи, про яку незручно говорити і до якої входять люди, що подолали або долають бар’єр соціального несприйняття насильства, хвороби, згубної звички, кримінального минулого тощо. Чи ініціатива «И так поймут» виникла з усвідомлення іншості україномовних споживачів з їхніми особливими потребами?

– Оце моє «зізнання» і сама ініціатива виникли не через усвідомлення іншості україномовних споживачів. Хоча певна іншість звісно існує. Наші особливі потреби – це наші мовні потреби. Ми – це ті, хто має рідну мову і хотіли б послуговуватися нею в інформаційному просторі. Однак, метою цього ходу було привернути увагу до існуючої проблеми – тотального ігнорування бізнесом та засобами масової інформації мовних прав українців. Про цю проблему говорять давно і багато, але зазвичай політизовано – намагаються просто говорити про існування проблеми в різких формах, що не привертає належної уваги і не дає відповідного результату. Наприклад, заходи політичного характеру, пікети і ходіння смолоскипними маршами. Я ж поставив собі завдання показати проблему під іншим кутом і використати інші інструменти щоб довести факт існування такої проблеми та показати алгоритм її вирішення. І «зізнання», і назва ініціативи провокують до діалогу і спонукають зацікавитися ситуацією, а також зрозуміти, що насправді відбувається у мовному просторі України.

– Досі ми говорили про локалізацію, маючи на увазі імпортерів товарів і послуг. В Україні, на жаль, чимало внутрішнього бізнесу, який пропонує виключно російськомовний супровід продукції. Чи відрізняються Ваші аргументи або алгоритм впливу для чужинців і «наших»?

– Ні, аргументи зовсім не відрізняються. Не залежно, українська це компанія чи іноземна, їхня мовна політика дуже часто схожа з огляду на те, що в цих компаніях працюють українці. Менеджери компаній – це переважно українці, які, як в одному, так і в іншому випадку, впливають на мовну поведінку торгової марки. Для багатьох з них, а особливо для тих, хто в побуті є російськомовним, це питання вибору мови не є принциповим. Вони не вважають за доцільне розглядати таку статтю витрат компанії як переклад українською мовою.

Власне в цьому і полягає один з основних коренів проблеми.

Поширилося це з медіа простору. Часто головні редактори чи журналісти українських засобів масової інформації не вважали доцільним подавати новини чи будь-яку іншу інформацію українською мовою. Аргументували вони свою позицію тим, що в цьому немає змісту, бо інформація, подана російською мовою, зрозуміла для аудиторії. До українських засобів масової інформації запрошувалися керівники, головні редактори, журналісти (вихідці з Росії чи з пострадянського простору), які за робочу мову обирали російську. Дуже багато фахівців засобів масової інформації приїжджали працювати до України з огляду на спільний, в мовному сенсі, інформаційний простір.

Проблема криється в тому, хто керує іноземною чи українською компанією.

На мою думку, походження бізнесу не надто важливе. Проблема криється в тому, хто керує іноземною чи українською компанією. Якщо керівник – український менеджер, який не вважає мовну проблему важливою, значить в компанії не буде україномовного спілкування, а отже й україномовної продукції. Часто буває й так, що іноземці не надають значення мові спілкування, бо їх привчили до того, що, мовляв, в Україні всі розуміють російську мову.

– Уявімо собі, що іноземна компанія виходить на ринок, не до кінця розуміючи його культуру. Таку компанію хтось щиро переконує і консультує, що «и так поймут», тобто достатньо локалізувати російською мовою. Іноземна компанія саме так і вчинить?

– Так. І прикладів тому безліч. Ключову роль у виборі мови спілкування бізнесу відіграє керівництво компанії в Україні. Коли наш активіст Андрій Чікало став генеральним директором представництва будівельної компанії Sika в Україні, то одним з основних і першочергових завдань він поставив собі українізувати сайт і всю комунікацію компанії, бо для нього це було важливо. Він особисто доніс важливість цього кроку, як до вищого керівництва закордоном, так і до працівників компанії в Україні.

– Одного бажання змінити ситуацію замало, потрібні дії. Що порадите робити тим, хто хоче бачити на полицях українських магазинів товари відомих марок в упаковках, оформлених для українського ринку і з інструкціями українською мовою, користуватися україномовним інтерфейсом програм та сайтів, отримувати відповіді від служби технічної підтримки українською мовою, але не зовсім розуміє або не знає, що особисто для цього потрібно зробити?

– Що порадити таким людям? Пораджу брати приклад з активістів «И так поймут» і кожного дня (як би це не виглядало нудно і нецікаво) займатися тим, що на кожному кроці звертатися до російськомовного бізнесу чи засобів масової інформації з тим, що вони порушують мовні права українців і вимагати надавати інформацію українською мовою. Чим більше людей буде це робити, тим швидше зміниться статистика використання мов в Україні. Нещодавно, вибираючи подарунки до дня Святого Миколая, я не лише шукав кращу цінову пропозицію серед інтернет магазинів з україномовним інтерфейсом, але робив це в україномовному каталозі інтернет торгівлі. Уявіть, що п’ять років тому, коли я засновував ініціативу, про таке годі було й мріяти.

Чекати законодавчих рішень, чекати сміливих кроків від політиків – це марна справа. Політики – це субстанція, яка змінює свою форму залежно від зовнішнього тиску суспільства. Якщо цей тиск буде, то тоді й політики залучаться до вирішення проблеми. Якщо тиску не буде, то очікувати на законодавчі зміни не варто. Я закликаю всіх і в середовищі «И так поймут», і не тільки в ньому відстоювати свої мовні права, бо чим більше людей почне це робити, тим швидше ми зможемо вирішити існуючу проблему. Наприклад, ми свого часу змусили голову Одеської обласної державної адміністрації Михаїла Саакашвілі писати публічні дописи у Фейсбуці українською мовою, і не тільки його, а й ще ряд чиновників як з Кабінету міністрів так і зі стін Парламенту.

Ми недавно запустили сайт www.itakpoimut.info, де просимо усіх небайдужих заповнювати каталог компаніями, лояльними до україномовного населення або ж тими, що є порушниками прав україномовних. Зміст каталогу в тому, що кожен споживач, який хоче витратити свої кошти, зможе перевірити в ньому компанію, в якої він планує придбати товар або послугу на лояльність до державної мови і прийняти для себе відповідне рішення.

– Ініціатива «И так поймут» існує вже кілька років. Що Ви вважаєте найбільшими здобутками її діяльності?

– Найбільшими здобутками я вважаю те, що засоби масової інформації почали українізовуватися. За участі спільноти «И так поймут» стала виходити друком (з квітня 2013 р. по грудень 2014 р.) україномовна версія журналу «National Geographic». В Інтернеті з’явилися електронні майданчики, наприклад «Форбс Україна», «Новое Время» також завело україномовну версію. Це ресурси з великою читацькою аудиторією і наявність в них україномовного контенту збільшує кількість україномовних читачів у рази.

Також важливим досягненням є українізація автомобільних компаній. Toyota і Lexus – два перші українізовані автомобільні бренди. На сьогодні вже є багато автомобільних торгових марок, в яких меню автомобіля існує українською мовою – Renault, Volkswagen, Mercedes, Jaguar… Багато іменитих автомобільних брендів звернули увагу на цю проблему і українізували меню. І загалом українізація бізнесу відбулася досить активно завдяки ініціативі «И так поймут».

Виникають чи розвиваються дружні ініціативи – «Дріжджі», «Переходь на українську», «Відсіч», «Україномовний інформаційний простір», «Україномовний Київ», «Україномовний Харків», «Україномовна Одеса» тощо – які працюють хтось лише, а хтось зокрема і в мовній площині. Можливо деякі з них менш масштабні у своїй діяльності, але це вихідці із середовища «И так поймут». Ми завжди координуємо дії та підтримуємо заходи одне одного.

Розмову вела Ірина Дробіт,
доцент кафедри технічного перекладу
Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,
стипендіат програми сенатора Фулбрайта 2016-2017 р., Мерилендський університет, США

Портал мовної політики