У міську раду Тернополя подали петицію про те, щоб в тернопільських кінотеатрах транслювали фільми англійською мовою. Таку пропозицію висунув студент Сердар Мерт Мехмет, – пише Доба.
У Тернополі навчаються декілька тисяч студентів, які спілкуються англійською мовою, проте, не мають можливості дивитись нові фільми в кінотеатрах, оскільки трансляція виключно українською, – пише іноземний студент в петиції. Читати далі
Проект “Мовомарафон” набирає популярності. Наразі 21-денний “забіг” перевалив за екватор, але нові марафонці приєднуються і зараз. На сьогодні на мовний експеримент вже наважилося 820 осіб. За умовами акції, учасники переходять на українську і кілька разів на тиждень виконують мовні завдання. Також в програмі – мистецькі заходи та мовні вечірки.
Ідеолог та засновниця проекту Світлана Охович поділилася з depo.ua історією марафону та розповіла про життя україномовних українців у Харкові і “лагідні бігові доріжки”. Читати далі
Все більше російськомовних переходять на українську у соціальних мережах і у повсякденному житті. Безкоштовні курси української мови користуються попитом. Головне – не тиснути, а «українізовувати» інформаційний простір, вважає Родіон Шовкошитний. Він на своїй сторінці у мережі Facebook висвітлює роботу мобільної групи по боротьбі з контрабандою у зоні АТО і нещодавно заявив, що буде усі дописи робити українською.
Сюжет Радіо Свобода про те, як російськомовні українці переходять на українську: Читати далі
Роман Матис: Зараз до нас, активістів, на суперечки приходять представники ЗМІ зі словами “простіше робити російською, це більше читають”. В когось, наприклад, принципова позиція, він виходить тільки українською, і в нього аудиторія менша. Хтось безпринципнний. Але і той, і той успіху досягає не тільки мовним чинником. Багато важливіших складових впливають на рейтинги каналу. Коли закон вимагатиме українську, то стартові позиції будуть у всіх однакові. І далі почнеться конкуренція вже не в мовному питанні, а за якістю продукту.
Що українська мова невигідна – брехня, спростована кінотеатрами, ринком реклами, “Океаном Ельзи” та в різний час адаптованими телесеріалами, які мали шалений успіх. Читати далі
Петро Козьма
Міністерство освіти М’янми (прим.пер. – раніше відомої як Бірма) нарешті відчуло тягу до змін. Без сумніву, це добре, з огляду на той факт, що донедавна воно було однією з найбільш забитих державних структур країни, що боялися власної тіні: на освіту військовий уряд звертав мінімальну увагу, і його якість (особливо на рівні вищих навчальних закладів) значною мірою деградувала. Якщо вже в самому третьорозрядної міністерстві почалося якесь копирсання, це означає, що реформи в країні – всерйоз і надовго.
І якщо ще кілька років тому університети охоронялися краще, ніж військові бази, а сторонні (тим більше – іноземці) не мали туди доступу без спеціальних дозволів, сьогодні хвиля реформування вже докотилася навіть до програми навчання м’янманських дітлахів рівня Grade 1 – це приблизно відповідає підготовчій групі дитячого садку. Ревізія навчального плану відбувається вперше за майже 40 років – останнього разу нормативні документи з цього приводу приймали 1968 року. Читати далі
Про це не писали у підручниках, але проблема русифікації населення гостро стояла й за півстоліття по приєднанні білоруських земель до Росії. Аби змусити людей говорити «нормальною» мовою, метод батога і пряника був використаний повною мірою: для тих, хто не приймав нову владу, – тюремний замок і Сибір, а для тих, хто змирився з життям під Росією, – російський театр.
Про створення в Мінську російського театру написав історик-архівіст Зміцер Дрозд для видання «Наша Ніва».
У січні 1877 Мінська міська управа зібралася на важливе засідання. А яким ще могло бути засідання, де обговорюють величезну діру в міському бюджеті? Перед управою постало питання: відмовити у фінансуванні Мінській губернській в’язниці або Мінському міському театру. Цей вибір мав свою логіку і походив з події 30-річної давнини. Але про все по черзі … Читати далі
Львівська облрада звернулася до Верховної Ради, депутатів між фракційного об’єднання «Львівщина» щодо врегулювання на законодавчому рівні питання вживання української мови в національному теле- і радіопросторі та скасування закону «Про засади державної мовної політики». Таке звернення обранці прийняли на сесії 1 березня.
Про це пише zik.ua. Читати далі
Тарас Марусик
Чи гинули б люди за мову, чи вбивали б їх за неї, якщо б мова виникла й існувала лише для того, щоб забезпечити спілкування? Якби було так, то навряд чи кілька бангладеських студентів віддали б свої життя 21 лютого 1952 року. А вони не просто хотіли розмовляти рідною, а не нав’язаною їм тодішньою пакистанською владою мовою урду. Вони прагнули мати свою державу, яка б називалася не Східним Пакистаном, а Банґладеш. І тому цей день там відзначають передусім як день мучеників.
У нашій «валідольній» історії мововбивства теж є приклади такої жертовності. Згадаймо хоча б самоспалення Олекси Гірника в Каневі і Василя Макуха недалеко від Майдану Незалежності. За українську мову й українську ідентичність сто років тому убивали чорносотенці Муравйова в Києві. Нині вони мають своїх послідовників серед опричників Путіна на сході України. Читати далі
Наталя Пелагеша
Народний депутат Остап Семерак виступив з пропозицією заборонити ввозити в Україну російські книги та друковану продукцію, чим спровокував дискусію в суспільстві. Але суперечка, що виникла, стосується зовсім не заборони російської книги, як здається. Мова йде про дерадянізацію, або, можливо, декомунізацію, якщо користуватися терміном Українського інституту національної пам’яті. Йдеться про позбавлення від радянськості та ідеології авторитаризму, які транслюються в Україну і консервуються у нас через російськомовну друковану продукцію.
Серед аргументів противників ембарго переважає наступний: заборона ввезення зарубіжної літератури, яка перекладається в Росії та російської наукової літератури, позбавить нас доступу до світового інтелектуального простору. Насправді, саме ця література нас повністю від нього відрізає. Читати далі
Тарас Марусик
«Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання» – це етапне видання, яке поряд зі згадуваною працею за редакторства Лариси Масенко та «Хронологією мовних подій в Україні» Віктора Кубайчука дає можливість читачеві XXІ століття усвідомити масштаби русифікаторського котка.
Важко переоцінити вихід такого збірника документів у час, який я називаю періодом «патріотичної русифікації» імені Порошенка. Легше (для влади – звісно) недооцінити фоліант, в якому на сотнях сторінок «розлита» наша «валідольна» історія мови, а точніше, як сказано у ще одній важливій праці, історія лінгвоциду. І хоча в тій книзі йдеться про XX століття, термін «мововбивство» такий самий справедливий і для XІX століття, про що свідчать опубліковані документи. Різниця лише в тому, що в XX столітті русифікація відбувалася витонченіше і підступніше. Читати далі