Портал мовної політики

Олег Хаврук

Ватна ромашка категорично відмовляється обслуговувати клієнтів єдиною державною мовою. 30.03.2015, після візиту до лікаря-окуліста, я заїхав у ТЦ Океан плаза (м. Київ) щоби придбати призначені мені ліки у аптеці Біла Ромашка (надалі називатиму її ватна ромашка, оскільки ця назва більше відповідає суті закладу).

Звернувшись до касира, із проханням продати мені вказані ліки, я отримав відповідь іноземною мовою, тому попросив Аллу (так було написано не бейджі) перейти на державну мову, на що отримав категоричну відмову. Після чого я звернувся до касира за сусідньою касою із тим же проханням – обслужити мене українською, але й у спілкуванні з Дариною (напис на бейджі іншої працівниці) я також отримав відмову обслуговувати мене єдиною державною мовою моєї країни.

Обидві вказані працівниці, а також ще якась невідома їхня колега, яка опинилася поруч, в три голоси почали щось доводити мені все тою ж іноземною мовою, основним аргументом було те, що вони говорили, говорять і будуть говорити зі мною та всіма іншими клієнтами виключно іноземною мовою. Я чітко вказав їм на те, що відмовляючись обслуговувати державною мовою в закладі торгівлі вони порушують Конституцію України, Закон України “Про захист прав споживачів” та Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 року № 104. Але вони не зважали на це і врешті-решт зявилась завідуюча аптекою, яка також почала спілкуватись зі мною іноземною, але згодом переходила то на українську, то знову на інозмену (вона на відео з самого початку: https://www.youtube.com/watch?v=MRSRlLqbFxo&feature=youtu.be копія тут: https://vimeo.com/124324200 далі йде невідома і після цього Алла). Завідуюча спробувала нівелювати конфлікт повідомивши мене, що її працівники готові повернутися до обслуговування державною мовою України, але вони (її ж працівники аптеки ватна ромашка) заперечили їй і сказали, що не збираються нікого обслуговувати українською. На цей момент до розмови підключився ще один працівник аптеки (він не представився, але підозрюю, що він був охоронцем у ватній ромашці), який включився в хор ватних голосів, які, перебиваючи одне одного, стали розповідати мені який я неправильний і що в Україні російська мова є більш головною, бо нею говорять більше людей, а Київ взагалі російське місто.

Врешті-решт я не витримав цього знущання над моїми правами та здоровим глуздом і викликав міліцію, аби правоохоронці припинили систематичне порушення законодавства та відновили мої законні права.

Чому порушення мали систематичний характер? Тому-що ще 7 грудня 2014 року я звертався до адміністрації ватної ромашки (фото звернення прикріплено до посту) з того ж приводу, оскільки одна із працівниць даної аптеки ще тоді відмовлялась проводити обслуговування відповідно до законодавства і я навіть отримав відповідь у книзі скарг та пропозицій, де відповідальна працівниця ватної ромашки запевнила мене, що з Аллою Єфімовою було проведено бесіду і їй навіть виставлено догану, а сама адміністрація закладу зобовязується в подальшому не допускати схожих ситуацій та спілкуватися з клієнтами державною мовою (фото цієї відповіді докладаю). До речі, на моє прохання продемонструвати мені догану, яка мала бути внесена до особової справи працівника, завідуюча повідомила, що ніякої догани вона в її справі не бачила, а сама вона, мовляв, працює недавно, проте точно впевнена, що догани там немає.

Після виклику міліції я змушений був прочекати годину на приїзд патруля і написати заяву про порушення законодавства та вчинення дискримінаційних дій по відношенню до мене, як громадянина України та споживача послуг аптеки ватна ромашка (фото заяви докладаю). Тепер чекаю на відкриття провадження органами МВС і сподіваюсь, що хоч вони зможуть захистити право українців на отримання обслуговування українською мовою у столиці України.

Ось трішки юридичних пояснень для тих, хто захоче відстояти свої права у подібній ситуації:
Відповідно до п. 22) ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач – фізична особа, яка … має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб…
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.
Згідно із п. 16 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 року № 104, здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб’єкта господарювання зобов’язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів. Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.
У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про засади державної мовної політики», в економічній і соціальній діяльності об’єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин, інші мови.
Рішенням Конституційного Суду України від 14.12.99 р. № 10-рп (справа про застосування української мови) надано тлумачення положенню частини першої статті 10 Конституції України, відповідно до якого українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Оновлено 09.11.2015, додано скан рішення МВС по моїй скарзі: https://www.dropbox.com/s/82h1lz4neexbu9t/ScanMVS_UPD.tif…

джерело

Ігор Коліушко

Отримав нещодавно такого листа:

«Новое время для Калиушко И. Б.
Уважаемый Игорь Борисович!
Журнал Новое время страны ежегодно вручает премию «Люди нового времени». В 2016 году эта премия в номинации «За упорство в подготовке в стране реальных системных изменений» досталась именно Вам.
С огромным удовольствием приглашаем Вас получить премию на торжественной церемонии…»

Спочатку це мене здивувало. Адже люди, які хочуть нагороджувати мене за якесь «упорство», мабуть щось мають знати про мене, але при цьому не знають навіть як пишеться моє прізвище. Наведені довідки засвідчили, що підстав дивуватися немає. Виявляється, дійсно, про мене вони нічого не знають, а «упорство» вгледіли в діяльності Реанімаційного пакету реформ, і це цілком похвально. Проте нагороджувати вирішили співголів ради РПР. Чому не саму коаліцію РПР, а тільки двох осіб? Незрозуміло.
По-друге, не зрозуміло чому офіційне запрошення від українського журналу мені написане російською мовою. Як ставитися до запрошення, в якому фактично тебе принижують? Як правило, я тільки через це ігнорую подібні листи.
Та на цьому мої сумніви не вичерпуються. Справа в тому, що я не читаю журнал «Новоє врем’я», оскільки він виходить іноземною мовою. Не тому, що не знаю цієї мови, а тому, що він пишеться не для мене. Я не маю упередження проти російської чи будь-якої іншої мови, але не розумію для чого вони мені для спілкування всередині країни, яка має свою державну мову, і яку розуміють усі її громадяни.
Більше того, я читав окремі статті з цього журналу, які до мене доходили через лінки в електронній формі, і вони видавалися мені дуже мудрими і патріотичними. Тим не менше, якщо я почну читати російськомовні, англійськомовні та інші іншомовні газети і журнали, які видаються в Україні, то хто буде читати українськомовні газети і журнали? Адже ні росіяни, ні американці не приїдуть в Україну підтримувати та розвивати українську мову, пресу, книжку, пісню, театр…
Я за те щоб всім меншинам в Україні жилося комфортно, щоб вони мали свої газети і журнали, пісні і театр… Але їхні видання адресуються не мені.
Я багато років задаюсь питанням чому люди, які є громадянами України, які відмінно володіють українською мовою, які є дуже освіченими і мудрими стосовно закономірностей суспільного розвитку, які щиро не люблять Московію і за її агресію проти України і за її внутрішній режим, тим не менше, продовжують чи навіть започатковують в Україні нові видання, фільми тощо російською мовою, не дублюють російською для російськомовних громадян українське видання, а видають виключно російське. При цьому я говорю не про тих людей, хто може діяти так в силу звички, ліні, комерційного інтересу… Складається враження, що насправді першопричиною цього для багатьох є бажання щоб на місці України була держава (чи власне сама Україна була державою) з російською мовою і культурою, але інтегрована в Європу і цілий світ. Тобто така собі «правильна російська держава» – без путінського чи іншого фашизму, без бідності та люмпенської свідомості 80-ти процентів населення, без ненависті до всього кращого, але чужого…
Мирно співіснувати з такою тенденцією стає дедалі складніше. Тому що це утопія, яка в той же час підриває нашу єдність і нашу спроможність до розвитку. Ми цікаві світу і будемо визнані лише як Українська держава за формою і за змістом. Якщо ми не зможемо цього досягнути, ми будемо знову поглинуті «русскім міром» і втратимо свою державність. За російською мовою йде російська культура (в широкому сенсі цього слова), а за неї чіпляється імперська традиція. Так було завжди, і напевне буде ще дуже довго. Та й світові ми зовсім не цікаві як ще одна країна російської традиції. Легше мати справу з одною, тим більше справжньою.
Одним словом, врем’я завжди звірятимуть по Москві. А Київ або житиме за своїм часом і говоритиме своєю мовою, або перестане існувати як столиця незалежної держави.
Тому я змушений відмовитися від такої честі. Бо не хочу бути «людиною нового врем’я». Краще бути без нагород, але працювати на ідею торжества українського часу на українській землі і в Українській державі.
А нагороду прошу передати тому, кому вона власне і була адресована – Реанімаційному пакету реформ. Благо, що рада РПР має співголів, а не одного голову. Це було мудре рішення.

P.S. Тільки не треба, будь ласка, перекручувати те, що я тут написав, і звинувачувати мене в тому, що я проти російськомовних чи іншомовних видань в Україні. Я зовсім не проти, я – за українськомовні видання. А також не хочу приймати нагороду від ідеологічно незрозумілого мені видання.

джерело